Знову трагедія

Російський підводний флот переслідують невдачі. Під час ходових випробувань у Японському морі атомного підводного човна (АПЧ) К-152 «Нерпа» спрацювала автоматична система пожежогасіння й понад 20 чоловік задихнулися в атмосфері, насиченій фреоном. На роботі реактора інцидент не позначився, він працював у штатному режимі й човен своїм ходом у супроводі рятувального корабля «Саяни» повернувся на базу до порту Большой Камень. Потерпілих було евакуйовано на борт великого протичовнового корабля «Адмирал Трибуц», доставлено до порту Фокіно й далі у флотські шпиталі у Владивостоку. Проте, зі зрозумілих причин японський уряд серйозно стурбований і зробив відповідний запит російському зовнішньополітичному відомству. Японські кораблі й вертольоти уважно стежили за транспортуванням човна на базу.

Як звичайно, розглядаються дві версії того, що трапилося: технічна несправність і горезвісний людський чинник. Безперечно, абсолютно надійних технічних систем не існує в принципі. Виключати нештатне спрацювання датчика тепла чи диму, збої програмного забезпечення не можна. Для виявлення таких похибок і здійснюються ходові випробування. Проте навіть такі технічні неполадки частіше за все відбуваються саме через неправильні дії людей. До того ж, найважливіші системи життєзабезпечення на таких небезпечних об’єктах, якими є підводні човни, резервуються і є багато разів випробувані алгоритми виявлення і нейтралізації технічних відмов. Навіть неправильне спрацювання датчика перевіряється системою пожежогасіння і лише при отриманні досить об’єктивних даних спрацьовує система впускання фреону. При цьому повинна діяти система сповіщення і екіпаж має достатній час, щоб використати засоби індивідуального захисту. Ось тут ми й переходимо до другого чинника.

Почнімо з того, що проект човна зовсім не новий. Його на Амурському суднобудівному заводі (Комсомольськ-на-Амурі) заклали ще 1991 р., а проектували набагато раніше. Тоді цей проект називався «Барс». Потім закінчилися гроші і 1996 р. будівництво було зупинене. Нещодавно гроші з’явилися, говорять індійські, і човен стали добудовувати. За цей час кадри розбіглися, креслення частково загубилися і відновити те, що було зроблено за старими кресленнями, а що за новими — складно. В електриків є термін — продзвонити схему. Зробити це на підводному човні, де прокладено кілометри проводів і кабелів, завдання трудомістке і таке, що потребує багато часу. А судячи з того, що випробування відбувалися в святковий день, вже почали поспішати. Колись Юрій Гагарін сказав: «У електриків всі причини дуже прості — контакт там, де його не повинно бути, і відсутність контакту там, де він бути повинен». Хтось десь і колись переплутав клеми, сигнал спотворився і далі до нескінченності.

До того ж, на підводному човні, екіпаж якого нараховує 73 людини, перебувало понад 200. В основному цивільні й не дуже підготовані для дій у нештатних ситуаціях люди. Як сказав один колишній підводник, на випробуваннях багато спирту для протирання контактів, хтось міг ковтнути для розслаблення й запалити після напруженої вахти, датчик спрацював, а сирена не спрацювала, не було потрібного контакту, ось люди й задихнулися. До того ж, немає впевненості, що в усіх були засоби індивідуального захисту, та й чи вміли ними користуватися цивільні люди? Та й більш підготовані моряки нерідко гинули саме через спрацювання системи пожежогасіння ЧОХ (човнова об’ємна хімічна). Так у Біскайській затоці 20 березня 1975 р. на дизельному підводному човні К-77 на глибині 80 м почалася пожежа. Спрацювала система ЧОХ, однак фреон пішов у інший відсік, дві людини загинули. Слідство з’ясувало, що на судноремонтному заводі при складанні системи ЧОХ було переплутано маркування. На атомному підводному човні Північного флоту К-14 12 лютого 1988 р. загорілося мастило. Пожежу локалізували за допомогою системи ЧОХ, при цьому загинула одна людина. На атомному човні «Псков» 17 серпня 1999 р. сталося несанкціоноване автоматичне спрацювання системи ЧОХ. Черговий на кораблі, капітан третього рангу Віталій Возіян, не скористався засобами захисту і отримав смертельне отруєння. Як бачимо, автоматична система пожежогасіння із застосуванням фреону досить небезпечна і потребує акуратного поводження. Дуже схоже, що людський чинник все ж таки був і пов’язаний він із поганою організацією ходових випробувань. А море такого не пробачає.

Інцидент зачіпає вельми чутливу для Москви проблему військово-технічної співпраці з Індією. Зараз Делі займається серйозним переозброєнням армії і створює свій підводний флот. Природно, що за багатомільярдні контракти розгорілася неабияка боротьба. Певні позиції у Росії тут були, враховуючи, що Індія — давній покупець ще радянського озброєння. Проте, проблем вистачає. Ніяк російські суднобудівники не можуть добудувати для Індії авіанесучий крейсер «Адмирал Горшков», індійська назва якого «Vikramaditya». Нещодавно його багатостраждального нарешті спустили на воду. Підводний човен «Нерпа» повинен був бути переданий Індії (індійська назва «Chakra») в лізинг за 350—650 млн. доларів (цифри називають різні) на 10 років. Про це в серпні 2008 р. заявив командуючий індійським флотом адмірал Сюреш Мехта. Однак 29 вересня міністр оборони Росії Анатолій Сердюков після переговорів зі своїм індійським колегою Араккапарамбілом Куріаном Ентоні заявив: «Атомних човнів ми не постачаємо». Навіть якщо цей підводний човен і не призначався для Індії, то чергова аварія ніяк не сприятиме поліпшенню уявлення потенційного замовника про якість військової техніки, яка постачається Росією.

Як пише лондонська газета The Times, цей нещасний випадок ставить Кремль у вкрай незручне становище, оскільки президент Медведєв і прем’єр-міністр Путін прагнуть всіляко демонструвати світові російську військову міць. У своєму щорічному посланні Федеральним зборам президент Дмитро Медведєв вчергове обіцяв збільшення фінансування будівництва бойових кораблів. Атомний крейсер «Петр Великий» веде загін кораблів до Венесуели для участі в спільних навчаннях у Карибському морі, які мають відбутися цього місяця, в ході яких російський флот буде вперше після закінчення холодної війни діяти біля берегів Америки. У січні цього року авіанесучий крейсер «Адмирал Кузнецов» на чолі ударної групи в складі 11 кораблів при 47 літаках взяв участь у навчаннях біля узбережжя Франції та Іспанії. У Сирії ударними темпами облаштовується військово-морська база в порту Тартус.

Але все це створює не відчуття справжньої могутності, а лише чергову демонстрацію морського потьомкінського села. Адже всі ці кораблі за сучасними мірками вельми поважного віку і їх скоро доведеться списувати. А де взяти заміну? Ні з кораблями, ні з підводними човнами поки що не дуже виходить. Може і в Сирії даремно будують пірси, швартуватися буде нікому.