Знову загострення чи нова війна?

Нинішня війна в Нагірному Карабаху, що спалахнула вранці 27 вересня, для більшості держав світу стала неприємною несподіванкою. Але і Вірменія, і Азербайджан були до неї готові. Що характерно, про майбутнє відновлення бойових дій вочевидь була обізнана Туреччина. Без її гарантій Азербайджан навряд наважився б здійснити широкомасштабний наступ у Карабаху. Швидше за все, Баку отримав від Анкари обіцянку втрутитися в разі, якщо на боці Вірменії виступлять російські війська. Зрозуміло, такий сценарій є  маловірогідним. Можна передбачити, що Туреччина, так або інакше, попередила про свою позицію Росію. Також знали про майбутній азербайджанський наступ і США. Американські посольства в Баку та Єревані ще 25 вересня попередили американських громадян в Азербайджані та Вірменії ні в якому разі не наближатися до зони конфлікту і за можливості залишатися в столицях двох держав. І Туреччина, і Азербайджан, що важливо, визнали Олександра Лукашенка президентом Білорусії після нещодавніх відверто нечесних виборів. Правда, Вірменія також виявилася серед 15 країн, що визнали Лукашенка переможцем.

У цій ситуації Кремль вважав за краще виступити в ролі посередника для врегулювання ще однієї кризи, а не ставати беззастережно на бік Вірменії, тим паче, що Володимир Путін терпіти не може вірменського лідера Ніколу Пашиняна, що прийшов до влади шляхом революції, на кшталт тієї, що зараз відбувається в Білорусі. Можливо, для президента Росії ідеальним наслідком нинішнього витка карабаського протистояння стала б часткова поразка Вірменії — так, аби Нагірний Карабах в цілому залишився б під її контролем, але частина населених пунктів була б утрачена вірменськими військами. Поразка Вірменії за  цих обставин має бути достатньо серйозною, аби змусити Пашиняна піти у відставку, але не настільки катастрофічною, аби Вірменія повністю втратила Нагірний Карабах і капітулювала. Але чітко розрахувати все в ході реальних боїв неможливо, і приватна поразка може  будь-якої миті перерости в загальний розгром. Поки ж у розмові з Пашиняном, що зателефонував йому, російський президент висловив «серйозну заклопотаність» через відновлення «широкомасштабных боестолкновений» і казав, що «важливо докласти всіх необхідних зусиль для того, щоб не допустити подальшої ескалації протистояння, а головне — потрібно припинити військові дії». Але питання в тому, наскільки активно Росія домагатиметься припинення вогню.

Азербайджан ризикнув почати великомасштабний наступ по всій лінії карабаського фронту, зважаючи на міжнародне становище, що склалося в цей час. А воно визначається двома найважливішими чинниками: післявиборною кризою в Білорусі й отруєнням Олексія Навального. Відверті фальсифікації на президентських виборах і масові білоруські протести зробили Лукашенка нелегітимним президентом в очах Євросоюзу та Заходу в цілому. В таких умовах робота Мінської групи щодо врегулювання нагірно-карабаського конфлікту виявилася повністю паралізованою. Її учасники зараз не можуть навіть зустрітися в охопленому протестами Мінську. А отруєння Навального, вочевидь зроблене за наказом російських властей,  ґрунтовно посварило Путіна із західними лідерами і зробило його «персоною нон грата». Дана обставина виключає швидкий спільний виступ Росії, ЄС і США на користь негайного припинення вогню в Карабаху.

Таким чином, у Баку, судячи з усього, розраховують захопити частину або, якщо вдасться, всю територію Нагірного Карабаху та прилеглих до нього азербайджанських територій, окупованих вірменськими військами. Недаремно Ільхам Алієв заявив про свій намір покінчити з проблемою Карабаху. З огляду на те, як діють зараз азербайджанські війська, складається враження, що налаштовані вони вкрай рішуче. Судячи з усього, головні удари завдаються на флангах карабаського фронту з метою відрізати Нагірний Карабах від території Вірменії, а потім знищити позбавлену постачання армію Нагірно-Карабаської Республіки. І деяких успіхів азербайджанці досягли вже першого дня наступу.

Найбільш серйозним з них стало захоплення вершини Муров гірського хребта Муровдаг азербайджанськими військами на Геранбойському напрямкові фронту. Звідси вони контролюють вогнем і візуальним спостереженням автомобільну дорогу військового значення Варденіс — Агдере, що сполучає окуповані території Азербайджану та Нагірний Карабах із Вірменією. Можливості Єревану забезпечувати Нагірний Карабах вна Кельбаджарському й Агдеринському напрямах виявилися дуже обмеженими. Азербайджанська сторона стверджує, що вірменський гарнізон у місті Агдере (Мардакерт) оточений, і пропонує йому здатися.

Вірменська сторона це заперечує. Серйозність ситуації підтверджується тим, що Вірменія та Нагірний Карабах уже змушені були оголосити загальну мобілізацію, тоді як Азербайджан поки що від неї утримується (пізніше стало відомо, що президент Азербайджану Ільхам Алієв таки оголосив про мобілізацію, але частковою). На іншому фланзі азербайджанські війська відбили декілька сіл на Фізулинсько-Джабраїльському напрямкові та вочевидь наближаються до дороги, що веде з Нагірного Карабаху до Ірану. Якщо і ця дорога виявиться перерізаною, для постачання Нагірного Карабаху з Вірменії залишиться лише дорога через Лачинський коридор, який досить довгий і проходить  гористою місцевістю. Якщо вірменським військам не вдасться контратаками повернути втрачені позиції  найближчими годинами та днями, то територія Нагірного Карабаху залишиться під серйозною загрозою.

І для Азербайджану, і для Вірменії особливо важливим є те, скільки днів продовжиться нинішній конфлікт. На практиці це залежить від того, як швидко зовнішні сили в особі Росії, США і країн Євросоюзу зможуть змусити сторони до припинення вогню. Баку має істотну перевагу над Єреваном в авіації, ударних безпілотниках і танках, але для повної окупації Нагірного Карабаху, за найоптимістичнішими оцінками, азербайджанським силам буде потрібно не менше двох тижнів. А настільки довгого терміну для ведення бойових дій у них вочевидь не буде. Поки що Ільхам Алієв і Нікол Пашинян укріпили своє внутрішнє становище й послабили тиск з боку опозиції, ввівши військовий стан. Проте в разі поразки, тиск опозиції на владу в обох державах може різко посилитися. Для Азербайджану поразкою буде той сценарій, за яким збройні сили Вірменії та Нагірного Карабаху за допомогою контратак відновлять своє становище, і азербайджанський наступ провалиться. Для Вірменії поразкою можна буде вважати ситуацію, коли азербайджанські війська зможуть захопити й утримати важливі стратегічні позиції в Карабаху.