«Зрада» Лукашенка
Нам дуже не зрозуміло, чому влада Білорусі скромно мовчить стосовно ситуації в Південній Осетії. Таку заяву зробив посол Росії в Білорусі Олександр Суріков на прес-конференції в Мінську 12 серпня. «Є договір про створення Союзної держави. Громадяни Російської Федерації, які потрапили в Південній Осетії в неприємні речі, вони, формально кажучи, й громадяни Білорусі, — публічно висловлював свою образу російський посол. — Ми, Росія, завжди поділяли ваше горе в міжнародних організаціях, зокрема коли запроваджували економічні санкції, коли починали обговорювати відсутність прав громадян у Білорусі, ми підтримували Білорусь і захищали». О. Суріков звернув увагу на те, що Білорусь навіть не пропонувала гуманітарну допомогу для потерпілих у грузинсько-осетинському конфлікті: «Ми знаємо, що конституція Білорусі забороняє використання білоруських військ за кордонами країни, але гуманітарна складова могла б бути присутня». Перший віце-спікер Держдуми Росії Любов Сліська також висловила своє здивування «мовчазною позицією» Білорусі щодо ситуації в Південній Осетії. Російська інтернет-газета «Взгляд» вийшла вчора з матеріалом під красномовним заголовком «Окремий випадок зради». «Зважаючи на розв’язану в західній пресі інформаційну війну, міжнародна підтримка дій у РПО для Росії зараз вельми цінна, — говориться в цьому виданні. «Однак від головного союзника — Мінська — Москва не дочекалася ні слів підтримки, ні співчуття, ні гуманітарних ініціатив. Демонстративно промовчавши про події в Південній Осетії, Олександр Лукашенко заявив, що хоче поліпшити відносини з США. Це — окремий випадок зради».
Дійсно, позавчора, після того, як міністр закордонних справ Білорусі Сергій Мартинов доповів про ситуацію на основних напрямках зовнішньої політики, Олександр Лукашенко загострив свою увагу насамперед на необхідних заходах для поліпшення відносин з країнами Європейського союзу й Сполученими Штатами Америки.
Чому ж (зазвичай не стриманий на різку критику на адресу Заходу за ті чи інші його дії) цього разу білоруський лідер обрав явно вичікувальну позицію? Позиція білоруського лідера в цій ситуації в самій Білорусі як для державних чиновників, так для недержавних експертів є цілком зрозумілою. Член Ради Республіки Олександр Зимовський так прокоментував слова російського посла, що «влада Білорусі скромно мовчить з приводу ситуації в Південній Осетії»: «Мовчання тому скромне, що Білорусі як союзнику створили всі необхідні умови для скромності. Нагадаю, що в момент початку нинішньої кавказької війни формальний глава Союзної держави Олександр Лукашенко й формальний прем’єр Союзної держави Володимир Путін були на відстані візуального, а може й вербального контакту — на трибуні стадіону «Пташине гніздо» в Пекіні. Але Путін обговорював кавказький вузол не зі своїм формальним начальником і юридичним союзником, а з іншими особами. З чого випливає, що Білорусь вважає Росію своїм союзником історично й постійно, а Росія вважає Білорусь своїм союзником у слушний час і коли це політично й економічно доцільно. Росіяни на практиці спочатку дають зрозуміти: «Без вас обійдемося»! І це зрозуміло. А потім ображаються: «Що ж ти мене покинув»? І це смішно».
Незалежний експерт Володимир Ровдо вважає, що Олександр Лукашенко чудово розуміє, чим може згодом відгукнутися цей конфлікт: «Ні для кого не є таємницею, що Росія останніми радіальними заходами в Кавказькому регіоні хоче взяти реванш за свої геополітичні поразки останніх років. Причому жертвами таких амбіцій може стати не лише режим Саакашвілі, а й інші регіони, і цілі держави. Абхазія вже виявилася втягнутою в конфлікт, причому на ноті «до переможного кінця». І з підтримкою російських багнетів. У невизнаній республіці Придністров’ї було давно проведено референдум про незалежність. Чому б їй тепер про це не згадати? А потім можуть сплисти й непрозорі домагання росіян на український Крим, який вони вважають «споконвічно російським». Подальшими кроками російського керівництва може стати посилювання політики щодо Білорусі, якій свого часу вже недвозначно пропонувалося увійти «до Російської Федерації шістьма областями». Якій наполегливо рекомендується запровадити російські рублі в ролі єдиних платіжних коштів. І яку російські олігархи готові скупити мало не цілком». Тому, на думку політолога, Олександр Григорович змушений підлаштовуватися під зміну політичної кон’юнктури. Якщо вона дуже зміниться (а тут, усе ж таки, є певні сумніви), то це однозначно не зіграє на руку президентові, який звик грати у свої власні ігри з Росією.
Інший незалежний експерт, політолог Валерій Карбалевич, вважає, що загострення протиріч між Росією й Заходом завжди веде до зростання ролі Білорусі в зовнішній політиці Росії: «В умовах, коли Москва опинилася в міжнародній ізоляції, вельми спокусливо виявитися єдиним союзником і отримати за це неабиякі економічні дивіденди. Особливо напередодні чергового раунду складних переговорів про ціни на газ наступного року».
Можливо, невипадково нещодавно перший заступник прем’єр-міністра Білорусі Володимир Семашко заявив про бажання переглянути умови постачання газу до країни? За наявними контрактами газ до Білорусі з наступного року має постачатися за ціною 200 доларів за тисячу кубів.
Крім того, не варто забувати, що білоруський президент перед усім світом нещодавно поклявся провести абсолютно чесні й прозорі вибори, щоб зняти напруження у відносинах зі Штатами та Євросоюзом, від яких він чекає припливу серйозних інвестицій і нових технологій на білоруську землю.
P.S. Коли номер газети підписувався до друку, Олександр Лукашенко від імені білоруського народу і себе особисто висловив у листі «співчуття президенту Росії Дмитру Медвєдєву і всьому російському народу у зв’язку з трагічними подіями у Південній Осетії».
