Про силу тоненької ниточки

У роки наївних підліткових розмірковувань життя здавалося мені величезним лабіринтом. Лабіринтом, у якому кожен поворот — важливе рішення, що визначає подальший шлях до розуміння справжнього життя. А ще у цій моїй «теорії» були деталі невідомого приладу, розкладені на шляху до виходу. І, збираючи ці деталі, врешті можна було зібрати такий собі компас, що вкаже найвірніший шлях і допоможе не заблукати в житті-лабіринті.

Але тепер я зрозуміла, що не врахувала, вибудовуючи цю вивірену теорію. Шлях назад. Як його знайти?!

Тоді я ще не знала, що, йдучи лабіринтом, можна поступово розгубити свою справжність, набивши синців і зробивши декілька невірних поворотів... І тепер я дуже шкодую, що не мала на початку шляху клубочка ниток, який привів би мене до себе самої. Заздрю тим людям, що мають таку нитку, — вони цілісні й вічно молоді.

Багато хто вважає: молодим бути легко... Молодим бути складно. Особливо душею. Особливо не маючи такої ниточки.