Час комунікацій

Свій день народження народний депутат України і президент УСПП зустрічає не на якихось на далеких островах, а на робочому місці. Дзвінок «Дня» застав Анатолія Кириловича в офісі УСПП. І часу, як завжди, обмаль, і розмова не про нього, а про те, що хвилює сьогодні всю країну.

— Надання Україні кредиту МВФ — це остаточна перемога нинішнього уряду чи все залежатиме від того, на що будуть спрямовані ці гроші?

— Цей кредит, по суті, рівнозначний ковтку кисню. Але з тією різницею, що хворому, тобто нам, нашій економіці, цей цілющий вдих дозволяють зробити у борг. А завдання України полягає в тому, аби за той час, поки дихаємо цим киснем, провести реформи, навчитися ефективно працювати, підвищити конкурентоспроможність економіки.

Гроші МВФ — це всього лише стимул-реакція і наш шанс реалізувати серйозні структурні реформи: податкову, в земельних відносинах, пенсійну, налагодити підтримку малого і середнього бізнесу, навчитися ефективно використовувати і берегти енергію, відрегулювати наші внутрішні та зовнішні ринки. А ще кредит МВФ — це позитивний сигнал для інвесторів, своїх і чужих. Але я проти того, аби розглядати співпрацю з МВФ, як це сказано в останній заяві уряду, як єдину можливість виконати соціальні зобов’язання перед громадянами.

— Підвищення цін на газ для населення — це теж, як сказав наш прем’єр, єдина можливість модернізувати країну.

— Нам не варто гіперболізувати цей вимушений захід, тут не потрібні перегини ні в один, ні в інший бік. Ми — могутня країна, і далеко ще не всі свої можливості й резерви вичерпали. І не слід думати, що нас можна змусити до того, що невигідно країні, що вона перебуває в зоні зовнішнього диктату і що нам говорять, яка в нас має бути соціальна, цінова, грошово-кредитна політика. До такого статусу ми не опустимося. Проте, не зменшуючи позитивів від співпраці з МВФ, нам слід розуміти, що він, згідно зі своїм статутом, виконує основне завдання — отримати прибуток і захистити зовнішніх кредиторів від неплатежів країн-позичальниць. А нам слід думати, як використовувати наданий шанс для створення і втілення в життя ефективних програм та стратегій розвитку. І при цьому одне не суперечить іншому — знаходити точки зіткнення з МВФ на користь України.

Візьмемо ту ж пенсійну реформу. Хіба можна зводити її лише до зміни пенсійного віку, до чого нас нібито змусив МВФ? Це лише один із аспектів реформи. Дуже погано, що суспільство не знає цього, як і інших намірів влади в цьому напрямі. Адже держава, проводячи пенсійну реформу, одночасно працює над тим, як збільшити середній вік життя громадян України, поліпшити доступ до медичних послуг, сформувати другий і третій рівні пенсійної системи. Але сьогодні в країні обговорюється лише намір підвищити пенсійний вік. Складається стереотип: мовляв, МВФ зажадало, а уряд схилив голову і погодився. Це неправда. Йшли складні переговори. Але далеко не всі про це знають. І тут є й наш прорахунок. Будь-яке рішення передбачає дуже серйозні попередні комунікації з суспільством, і на прикладі пенсійної реформи ми бачимо, наскільки це актуально.

— Адже відстрочення в прийнятті Податкового кодексу і можливість його удосконалити отримані якраз завдяки комунікаціям між суспільством і владою..

— Тут я з вами не згоден. Якби ці комунікації були проведені заздалегідь, а зміни внесені своєчасно, то кодекс вже працював би і забезпечував кращий бізнесовий клімат і вищі вступи до бюджету. Ми могли отримати спільний продукт влади, промисловців і підприємців. І вже сьогодні готували б бюджет 2011 року на новій податковій базі. А так час упущено на усунення на пізніших стадіях очевидних помилок. Наприклад, як можна було повертатися до системи безакцептного списання коштів із розрахункових рахунків платників податків без рішень судів? Це те, з чим ми боролися ще десять років тому і перемогли. А тепер нам це знову нав’язують...

Можливість доопрацювати податкову конституцію — це позитив, хоча часу шкода. Така ціна старої практики, за якої навіть системні закони готувалися кулуарно, без залучення громадських організацій і експертів.

— Де сьогодні, на вашу думку, Україна — напередодні нової хвилі кризи або у відновному періоді, на висхідному тренді? Чи відчуваєте ви це по роботі підприємств УСПП і, зокрема, підприємств оборонно-промислового комплексу?

— Глибина падіння дуже серйозна. Але сьогодні статистка говорить про позитивну динаміку (промислове виробництво за півріччя зросло на 12%, ВВП — приблизно на 5%, постійно покращується структура експорту, зовнішньоторговельний баланс країни). Проте це не предмет для переможних реляцій, оскільки база порівняння дуже низька. Сьогодні ми проходимо етап антикризових заходів, і дуже важливо орієнтуватися не лише на боротьбу з кризою, а й створювати умови для розвитку, підйому економіки. Це особливе мистецтво, яке можна порівняти з мікрохірургією. Саме так потрібно планувати підготовлювані структурні реформи. Аналіз стану економік різних держав показує, що в кризі вистояли саме ті з них, хто мав не лише консолідовану позицію властей, а й спирався на наукоємні, з високою доданою вартістю галузі народного господарства, що випускають конкурентоспроможну продукцію. А також на розвинене приватне підприємництво, що володіє дуже гнучким механізмом адаптації до складних кризових процесів. По цьому шляху повинна йти й Україна. До того ж для нас одне з головних завдань — відновити кредитування економіки. І тоді друга хвиля кризи, якщо вона все ж буде, не застане нас зненацька.

Що стосується військово-промислового комплексу, то Україна, як знає весь світ, має в цій сфері величезний потенціал. Це важливо для нас ще й тому, що дозволяє позиціонувати у світі як держава, що виробляє інтелектуальну, наукоємну і технічно складну продукцію. Не забуватимемо, що в надрах ОПК розвинених країн, як правило, формується від 50 до 70 відсотків інноваційних технологій, які потім використовуються і всіма останніми галузями. ОПК — це також важливе джерело експортної продукції. Попри втрати останніх років, Україна ще входить в першу десятку експортерів військової техніки.

На жаль, сьогодні в цьому напрямі ми використовуємо в основному старий багаж. Зірвано всі державні програми в цій сфері. 90—92% фінансових ресурсів оборонного бюджету використовується на поточний ужиток. І лише жалюгідні 8% йдуть на створення нових зразків озброєнь. Та й ті випускаються не серійно, а окремими виробами. Їхнє постачання в Збройні сили, по суті, не позначається на обороноздатності країни. Але якщо Україна зриває свою державну програму, наприклад, з будівництва кораблів типу «корвет» або з ракетних озброєнь, то ми втрачаємо не лише відповідні галузі, а й наукові та проектно-дослідницькі школи, створити які складніше, ніж будувати потужні підприємства. Все це дуже тривожить Президента, і за його ініціативою створена комісія з реформування і розвитку оборонно-промислового комплексу, яку мені доручено очолити. Зараз готуються системні рішення Ради національної безпеки і оборони, які сприятимуть підйому ОПК. Найближчим часом вони будуть розглянуті й, сподіваюся, прийняті.

— При цьому слід було б переглянути і відповідні статті бюджету.

— Безумовно. Це треба робити, тому що сьогодні фінансування оборони не перевищує одного відсотка ВВП. Ми по цьому показнику відстаємо буквально від всіх країн, що в Європі та СНД, буквально в рази. Згідно із законом, оборонний бюджет України не може бути меншим 3% ВВП. Стандарти НАТО, про які ми багато говоримо, передбачають фінансування 50 на 50, тобто ділять гроші порівну між поточним вмістом військ і витратами на їхнє переоснащення. Росія готує перехід на стандарт 30 на 70, де пріоритет віддається розвитку нових технологій і створенню на їхній базі озброєнь. Ми теж, у міру зростання економіки, нарощуватимемо оборонний бюджет і переоснащуватимемо армію. Це робитиметься на основі середньо- і довгострокового планування оборонних програм і оборонного замовлення на 3, 5, 7 і 10 років. Сподіваємося повною мірою використовувати переваги ухваленого недавно закону про державно-приватне партнерство.

— А інвестор прийде?

— Ми не виключаємо створення спільних підприємств, транснаціональних компаній, як це робиться у всьому світі, й, звісно, стимулюватимемо іноземні інвестиції. Це загальносвітова практика. І тут нашій країні не буде збитків, тому що держава має можливості контролювати ці процеси і, піклуючись про національну безпеку, визначати межі проникнення іноземного капіталу та фахівців у ті чи інші наші розробки.