«Червона мітка»

Місяць тому в Україні зареєстроване (одним із перших) «Міжнародне бюро кредитних історій». Його засновники Кредитінфо Груп ХФ (Рейк’явік, Ісландія), Національна асоціація кредитних спілок України та фінансова група «ТАС». Статутний фонд бюро — п’ять мільйонів гривень. Акції розподілені рівними частками серед засновників. Але їхній список може бути розширений, причому внески приймають не стільки грошима, скільки кредитними історіями. Про ринок таких історій «День» розмовляє з головою правління ЗАТ МБКІ Андрієм КИЯКОМ.

— Наскільки актуальним є бюро кредитних історій для України? Чи спостерігається і сьогодні практика неповернення кредитів?

— Видаючи кредит, банки, як і раніше, свідомо йдуть на ризик. Це можливість не отримати назад видані клієнту кошти, оскільки споживач кредитних послуг може виявитися неплатоспроможним. У результаті в банку скоротиться ліквідність, і він не зможе розрахуватися, якщо виникне така необхідність, зі своїми вкладниками. Останнім часом це часто трапляється. Це два боки банківських ризиків. У різні часи існування нашої банківської системи, — а їй уже понад 15 років, — були свої причини й обсяги кредитних ризиків і, відповідно, неповернень. У першому десятиріччі нашої нової країни, коли банківська система лише формувалася, ще не було таких понять, як інфраструктура оцінки споживача, інфраструктура роботи з боргами, інфраструктура повернення кредитів. Тоді несумлінні споживачі просто мали справу з відповідними хлопцями у відповідних піджаках. Але саме тоді банки зазнавали досить серйозних фінансових збитків, щоправда, й у результаті значної інфляції. Це був перший період, який примусив центральний банк країни замислитися над новими принципами нагляду. Тоді в банківській системі було створено генеральний департамент, який почав висувати певні вимоги до банків із погляду оцінки ними своїх же ризиків. Так були закладені основи для стабільної роботи банківської системи. Сьогодні вона перебуває на третьому етапі свого розвитку, що передбачає створення та вдосконалення моделі оцінки ризиків. Центробанк разом із комерційними банками розробляє сьогодні досить серйозні багаторівневі критерії, що допомагають банкам оцінити ризик дефолту клієнта та рівень пов’язаних із цим збитків банку. Ситуацію, в якій він перебував у той чи інший момент, легко подати графічно: по горизонталі — ризик, по вертикалі — прибутковість. Тому в класичних банків, які займаються саме банківською діяльністю, ризик, у принципі, елімінований у зв’язку з наявністю безлічі процедур. Тому ризики й обсяги неповернення кредитів у банківській системі, на мою думку, щороку знижуються. Ця тенденція стає ще помітнішою з приходом іноземних банків, оскільки банківська технологія ще удосконалюється, стає більш консервативною.

— Яку роль у цій тенденції має зіграти бюро кредитних історій?

— Кожен банк здатен створити в себе спеціальну інфраструктуру й технологію для неї, та з їхньою допомогою провести серйозну оцінку клієнта, оцінку кожної транзакції, щоб потім на рівні правління вирішувати, які ризики можливі в кожному конкретному випадку. Така технологія дуже добре працювала на другому етапі, оскільки чітко перевірялося фінансове становище клієнтів, якими на той час були здебільшого великі підприємства. Тоді оцінка клієнта при видачі йому кредиту могла тривати і два тижні, і місяць. Зараз настав час глобалізації, Європа нам «відкрилася», й, умовно кажучи, в 1999—2000 роках ми відчули, що ресурс юридичних осіб закінчується, тому конкуренція в банківському секторі стала можлива якраз на рівні роздрібного, споживчого ринку, простіше кажучи, на рівні роботи з фізичними особами. Це — величезний масив споживачів. У Європі частка кредитів фізичним особам у цілому в загальному портфелі банківських кредитів перевищує 50%. Тому успіх у конкуренції за цей сектор залежить від швидкої оцінки клієнта і, відповідно, швидкості видачі кредиту. Але при цьому нерідко цілковито відсутня елементарна інформація про клієнта. За кордоном банки можуть видавати кредит (залежно від обсягу) за 15—20 хвилин, оскільки спроможні оцінити клієнта за певними критеріями. Це зветься системою скоринга. 25—30 параметрів дають єдиний бал. Але це — спрощений варіант, який не забезпечує навіть 50—60-відсоткової гарантії від можливого дефолту, особливо в нашій країні, для якої характерна особлива ментальність і приховані доходи. Тому найефективніший ресурс для скоринга надає саме бюро кредитних історій, що володіє найбільшою базою даних. Масив їхньої інформації враховує багато чинників (роботу клієнта з банками, страховими компаніями, оплату комунальних послуг, послуг мобільних операторів, інформацію з державних реєстрів про рухоме та нерухоме майно, інформацію з судів, податкових органів). Збір інформації здійснюється в історичній ретроспективі. У результаті ми отримуємо бал, найбільш наближений до істини, тому в країнах, де працює кредитне бюро, ризик неповернення кредитів знижується на 90%.

— Ви розказуєте лише про фізичних осіб, але ж є ще малий і середній бізнес, який є важливим клієнтом банків.

— Звісно, дійовими особами кредитних історій є не лише фізичні особи, а й малі та середні підприємства, сільгосппідприємства, у тому числі власники кредитних карток. На відміну від великих юридичних осіб, де переважає корпоративна рейтингова оцінка, в цьому сегменті ринку провідну роль відіграє кредитне бюро. Підприємства малого та середнього бізнесу навіть за сьогоднішньою технологією отримують кредити за досить складним варіантом. Звісна річ, вони починали бізнес із незначними фінансовими ресурсами. Ця обставина позначається на оцінці ризиків, яку дають банківські клерки з огляду на суб’єктивні міркування. У результаті звучить резюме: кредиту не видавати.

— Як уникнути такого підходу?

— Тут багато залежить від самого клієнта. Він повинен розуміти, що йому дуже вигідно, щоб банк мав у своєму розпорядженні інформацію про нього, і насамперед позитивну, сконцентровану в бюро кредитних історій. Вона дасть додатковий бал для отримання кредиту у зв’язку з відсутністю в багатьох банків тривіальних консервативних критеріїв, що повинні використовуватися при оцінці можливості кредитування малого та середнього бізнесу.

— Тобто такі підприємства повинні бути зацікавлені видати інформацію про себе бюро кредитних історій?

— Усі так звані потенційні суб’єкти кредитних історій повинні бути в цьому зацікавлені, саме в позитивній інформації, оскільки, по-перше, згідно із законом, інформація може потрапити в базу даних кредитного бюро лише зі згоди клієнта. Але якщо клієнт на це не погодився, то банк, згідно з законом, має право не видати йому кредиту, не пояснюючи причин. По-друге, якщо запитана банком інформація відсутня в кредитному бюро, тобто клієнт раніше міг відмовитися надати про себе інформацію, то це може бути додатковим сигналом для банку не видавати кредиту, оскільки можливі певні ризики. Враховуючи ці два фактори, а також те, що маючи більшість позитивних історій, а також зважаючи на два вищеназвані чинники, я отримаю кредит набагато швидше та набагато об’ємніший і вигідніший (як показує практика, можна говорити про 2-3-відсоткове зниження вартості кредиту за наявності позитивної інформації з бюро).

— Наскільки велика ймовірність того, що якісь підприємства захочуть подати неправильну інформацію про себе або приховати негативну інформацію?

— Звісно, від цього ніхто не застрахований, але інформація йде не лише прямо від підприємства, вона надходить також через так званих посередників, якими є банки й інші фінансові інститути. На момент подачі підприємством заяви про видачу кредиту банк вимагає певний перелік документів. Цей перелік перевіряють усі служби банку, і навіть на цьому рівні нівелюється неправдива інформація. А ми, як бюро кредитних історій, володіємо великим масивом інформації, правдивість якої ми перевіряємо, користуючись різними джерелами.

— Яка сьогодні ситуація на ринку кредитних історій у нашій країні? Він уже працює чи лише формується?

— Ще в 2000 році почалася дискусія щодо закону про бюро кредитних історій. Закон «Про організацію формування та обігу кредитних історій» було прийнято в червні 2005 року, він набув чинності від початку цього року. Важливість самого ринку відчули насамперед банки, і частина з них об’єдналася в проект так званого першого всеукраїнського бюро кредитних історій, або, як його інакше називають, проект Асоціації українських банків. Я не досконало знайомий із тим, що відбувається в цій структурі, але, на мою думку, сьогодні там триває підготовча робота до старту операційної діяльності. Є також бюро, що працює під егідою Приватбанку, точніше, за його участі. Воно вже має, мабуть, непоганий масив інформації та здійснює торгівлю елементами кредитних звітів із бази даних Приватбанку. Дуже важливий момент: Приватбанк декларує, що працює лише в рамках закону про банки та банківську діяльність, в якому міститься таке поняття, як банківська таємниця. І лише справжнє кредитне бюро, надаючи таку інформацію, не порушує банківську таємницю. Згідно із законом про банки та банківську діяльність, банки можуть обмінюватися негативною інформацією про клієнтів, тому в Приватбанку працюють поки що в такому режимі. Ми ж із перших днів почали себе «катувати», і готувалися до роботи в рамках усіх позицій згаданого закону. Адже кредитне бюро — це структура, до якої повинна бути максимальна довіра; в ній має забезпечуватися збереження інформації при її передачі та навіть при зберіганні в бюро; бюро повинне мати серйозну можливість для зберігання архіву інформації (до 10 років), для чого необхідне відповідне складне програмне забезпечення, що дозволяє працювати в режимі он-лайн для ефективного надання клієнту скоринга; повинні бути чітко прописані внутрішні процедури роботи для всього колективу, що передбачають збереження таємниці, а також забезпечені оперативність й ефективність роботи, щоб не було затримки подачі інформації. Якщо всього цього вдасться досягти, тоді таке бюро матиме конкурентні переваги. Таким шляхом ми й пішли. Саме наш текст ліцензійних умов узято за основу Міністерством юстиції, яке зараз над ними працює, і саме в ньому прописані досить жорсткі умови, що доповнюють названий закон. Згідно з ними, бюро має забезпечувати щонайменше п’ять вищезазначених позицій. Насамперед це, звісно, збереження інформації. Але формально називатися бюро можна лише після отримання ліцензії. А поки що в нас є можливість збирати інформацію.

— Тобто сьогодні на цьому ринку присутні три суб’єкти?

— Можливо, є ще й інші, про яких ми не знаємо.

— А ліцензії у вас, отже, ще немає?

— Ліцензії не має ніхто, оскільки ще відсутні ліцензійні умови, але ми себе готуємо до того, що отримуватимемо ліцензію №1, першими будемо внесені в реєстр і перший звіт у нашій програмній системі продамо вже в серпні. Ми — єдине бюро, акціонером якого є іноземне кредитне бюро, що вже існує десяток років. Воно надає нам своє програмне забезпечення. Це пріоритет, який поки що ніхто не може обійти.

Бюро не може почати працювати на пустому місці. Має пройти період накопичення інформації для так званої точки успішності запиту інформації. Ми користуємося базою даних наших акціонерів, у нас уже є десяток партнерів, з якими ми збираємося підписати меморандум і ведемо переговори про те, як ми передаватимемо інформацію.

— Скільки коштуватиме звіт?

— Ми намагаємося максимально скоротити час. Звіти будуть різні, вони ділитимуться на кілька напрямів: так званий бланковий звіт (ідентифікаційний), базовий звіт — розширений (він передбачає певні фінансові зобов’язання в сучасному описі), стандартний, із двох частин (передбачає інформацію про фінансову відповідальність як гаранта, поручителя, за страховими договорами, за минулими кредитними договорами тощо) негативний звіт (він даватиме лише негативну інформацію про клієнта). Розширений звіт нараховує кілька модулів, у тому числі й державний реєстр, комунальні, податкові платежі тощо. Ціна буде базовою, початковою, але й диференційованою. Бюро, як і будь-яка система, що працює з масивною інформацією, містить модуль біллінга, тобто при наборі певної кількості балів або переданих звітів ціна для банку знижується. Наприклад, негативний звіт при мінімальній передачі інформації в бюро коштуватиме п’ять доларів, розширений — чотири долари. Така різниця в ціні — дуже важливий психологічний момент. Банки повинні зрозуміти, що лише негативна інформація не дасть їм реальної картини, це звужує базу оцінки клієнта. Позитивна інформація дозволить банкам не втратити доходності, інакше кажучи, не відмовити клієнту одразу. Якщо кількість переданих нам якимсь банком історій перевищуватиме 40 тисяч, то звіт для нього буде дешевший — три долари. І далі — за схемою. Бланк звіту коштуватиме 20 центів, на відміну від підприємств, що надають ідентифікуючу інформацію, де бланк коштує п’ять- шість гривень. На період початку роботи 2007—2008 років, а також і на 2006 рік у нас знижені ціни, у тому числі й для залучення клієнтів, завоювання довіри. Далі вони підвищуватимуться...

— Коли до вас приходить клієнт і просить інформацію про себе, це теж платно?

— Згідно із законом, це безплатно. Раз на рік будь-яка фізична особа має право звернутися в кредитне бюро в будь-якому форматі — по телефону, електронній пошті тощо, що буде прописане у зовнішніх інструкціях, які ми розповсюджуватимемо, — із запитом про передачу їй на руки її кредитної історії. Щоб ознайомитися, щось додати чи проаналізувати, чи немає там неправдивої інформації. Якщо така інформація є, вона робить заявку в бюро, вказує на пункти, що їх вважає неправдивими. Бюро робить так звану червону мітку на цьому звіті, яка означає, що його перевіряють, роблять запити в банки, які подали цю інформацію, і, якщо вона справді несправедлива, частина звіту змінюється.

— Чим характеризуватиметься конкуренція на цьому ринку, як взаємодіятимуть між собою різні кредитні бюро? Чи припускаєте ви, що їм вдасться домовитися між собою й обмінюватися інформацією, або ж вони якось «воюватимуть» за місце на ринку?

— Є різні підходи. Є підхід егоїстичний, коли всіх начебто заганяють в одну структуру. Є підхід дуже ліберальний — що хочеш, те й створюй. Я вважаю, і те, й інше — крайнощі. Росіяни, наприклад, у цьому випадку прописали в законі не можливість, а вимогу до банків передавати інформацію щонайменше в два бюро одночасно. По-перше, для виключення монополізму та для повторної перевірки даних різних бюро у майбутньому. Але при цьому вони ще створили архів у центральному банку, який містить усі дані про те, де, у якому бюро яка інформація наявна. Ця ідея була цікава й для України. У 2004 році, коли я працював у Національному банку, я запропонував створити таке бюро, тим паче, що в цьому напрямі в нас є досвід. Сьогодні працює реєстр поганих кредитів, є довіра до центрального банку. Згодом його можна було б акціонувати та перепродати ринку. Пішли іншим шляхом — і сьогодні маємо три проекти. Згідно із законом, бюро в бюро має право запитувати інформацію (це звернення платне), що дозволить не монополізувати інформації. Що стосується корпоративного об’єднання, то все залежить від розвитку ринку, рішення акціонерів. Це складне питання, оскільки працюватиме, як я припускаю, різне програмне забезпечення, а це найголовніший пункт. Тому, швидше за все, буде можливість обміну інформацією. І нічого страшного немає в тому, що кожне бюро займатиме 20—30% ринку кредитних звітів, щоб нормально працювати в тому або іншому сегменті. Це — логічно. Росіяни створюють таке бюро в кожному регіоні, оскільки там діють свої банківські асоціації. Інформація — тонка річ, тому монополізуватися, підвищувати ціни, якось закриватися — це помилка. Механізм бюро спеціально створюється як інфраструктура, що допомагає розвитку фінансового ринку.

— А чи не буде так, що кожен наш банк захоче мати власне кредитне бюро?

— На бюро може претендувати не лише великий банк за активами, а й банк, який сильний «у роздробі», в якого велика кількість виданих кредитів. Адже продукт бюро — це кредит. Наприклад, менеджмент, акціонери Приватбанку, я так припускаю, створюючи бюро, виходили саме з цього. Наявність великої кількості так званих 1000-гривневих кредитів для малого та середнього бізнесу дозволяє їм створювати власне кредитне бюро. Що стосується інших банків, то, мені здається, це нелогічно та неможливо з однієї простої причини. Є три рівні оцінки клієнта: аплікаційний скоринг, ми про нього вже говорили (без історичних фінансових показників), поведінковий скоринг (походить з історичної ретроспективи, але лише в рамках самого банку) і є скоринг кредитного бюро, що охоплює всі джерела. Тому легко здогадатися, який буде рівень «точки успішності», якщо при кожному банку буде своє кредитне бюро й інші учасники просто заявлятимуть у банк інформацію. Витратиться неймовірна кількість часу, зважаючи на наявність 180 банків. Плюс вартість інформації. Ми виграємо за рахунок масштабу. У нас професійні акціонери, всі ми банківські службовці. Ті, хто першими почав, а ми почали першими, ті, я вважаю, й виграють. Ринок буде за нами, питання в досить серйозному позитивному тиску на зміну ментальності як банків, так і населення, середніх і малих підприємств.

— А зі страховими компаніями ви працюватимете?

— Звісно, ми з ними вже працюємо. Для них продукт бюро кредитних історій висвітлюватиметься з погляду «несумлінності» клієнтів. Часто буває так, що люди мають страховки в різних компаніях, і на один і той самий страховий випадок подають заявки в усі. Ми вестимемо реєстр страхових випадків, реєстр власників автострахування для того, щоб страхова компанія бачила, що несумлінність відсутня. А у страхуванні життя триває ще серйозніша оцінка клієнтів, оскільки це робота на довгі роки за пенсійною програмою. Крім того, страхові компанії, згідно із законом, можуть видавати кредити, і це вже в якійсь частині банківська діяльність.

— А клієнт банку, страхової компанії може отримати у вас інформацію про них?

— Ні. Адже згідно із законом користувачами бюро кредитних історій можуть бути лише юридичні особи.

— До кого тоді звертатися фізичним особам?

— Є Національний банк, який веде нагляд, є звітність банків, що за законом повинна публікуватися в пресі та люди повинні її оцінювати. Але у світовій практиці, де, скажімо, більш розвинуте розуміння роботи фінансового сектора, є незалежні аналітичні агентства, які, звичайно ж, можуть задовольнити і такого клієнта.

— Зараз часто виникають питання щодо будівельних компаній: як їх перевірити?

— Як правило, це неможливо, має бути згода самої будівельної компанії. Хоча фізично, залежно від набраного масиву, технологію можна було б розширити також на перевірку будівельних та інших компаній, що можуть стати ризиком для фізичних осіб. Щоб банки, якщо вони добросовісні, могли чітко та жорстко контролювати й перевіряти будівельника...

— Можливо, в найближчому майбутньому цей сегмент також буде охоплений бюро кредитних історій?

— Закон це обмежує. Він визначає єдиний напрям нашої діяльності — збір і передачу або продаж кредитних звітів, у тому числі скоринг.