Чому не детонувала інфляція

Один із найважливіших для оцінки діяльності уряду і всіх інших центральних владних інститутів показник — річний рівень інфляції (грудень до грудня) — становив торік 11,6%. Це — безумовно, забагато. В той же час у грудні минулого року інфляція становила менше 1%(0,9%) і утрималася на історичному мінімумі. Лише у 1996 та 2005 роках у цьому місяці вона була меншою за 1%(0,9%), а 2006 року вийшла на такий низький рівень вперше з серпня. Тож є підстави вважати, що формується дезінфляційний тренд і листопадове уповільнення темпів споживчої інфляції не було лише ситуативним.

Аналіз показує, що у грудні зростання цін на послуги (2,2%) було найменшим із липня (10,6%) — місяця різкого прискорення процесу перенесення підвищеної вартості енергоносіїв на кінцевих споживачів. Ціни на чутливих до коливань попиту споживчих ринках залишилися стабільними. Закріпилася відновлена у листопаді дефляція м’ясних цін (-2,2%), уповільнилося підвищення цін на хліб (+0,6%), продовжилося зниження цін на паливно-мастильні матеріали (-2,6%). Навіть підвищення цін виробників (0,5%) у грудні було майже вдвічі меншим, ніж відповідне зростання споживчих цін (0,9%).

Водночас грудневе гальмування споживчої інфляції при збереженні стабільного обмінного курсу гривні до валюти прив’язки дозволило зміцнити тенденцію девальвації реального обмінного курсу (РЕОК), сприятливу для експорту. Це особливо важливо з урахуванням того, що у 2005 р. відбулося 15% посилення РЕОКу.

Однак є також фактом, що на фініші року не вдалося позбутися і того, що можна оцінити як мінорні інфляційні акорди. Темпи інфляції в Україні все ще дещо вищі прийнятних для України рівнів. Комфортний діапазон (до 10%), пробитий у 2004 році, у 2006 році не відновився. Річний інфляційний показник (див. вище) все ще «зашкалює». В останній третині року на відміну від двох перших тренд інфляції був спрямований вгору (щоправда, у листопаді-грудні розпочався відчутний розворот вниз).

На фініші господарського року завершилося випереджаюче зростання цін виробників у порівнянні із споживчими (14,1% проти 11,6%). Хоча в Україні і не помічено прямої кореляції між інфляцією у виробничому і споживчому секторах, але слід визнати, що минулого року все ж сформовано певний потенціал тиску на роздрібні ціни. У 2005 році ситуація була протилежною. Тоді ціни виробників зростали вдвічі повільніше, ніж у попередньому році (9,5% проти 24%) і на 0,8% нижчим темпом ніж споживчі ціни, що сприятливо вплинуло на показники інфляції першого кварталу 2006 року (2,7%).

А от з огляду на ситуацію з підвищенням житлово-комунальних тарифів у Києві відносно незначне грудневе зростання цін на послуги виглядає у певній мірі таким, що перебуває у латентній, відкладеній формі. Можна вважати, що воно тимчасово подавлене.

Не вдалося зупинити негативну тенденцію зростання цін на найману для проживання нерухомість (+47,9% за рік), а також тарифів пасажирського транспорту (42,1% за рік). На річному максимумі було грудневе зростання цін на одяг, меблі, будівельні матеріали. У грудні тривало значне зростання цін на фрукти, яке не можна пояснити лише сезонністю. Якщо у 2005 році воно становило 13,3%, то торік — 40%. Отже, ресурси імпорту використовувалися недостатньо.

І все ж дезінфляція у грудні заслуговує на високу оцінку. Проте вона не дозволила Україні повернутися до клубу країн з низькою інфляцією, в якому вона перебувала у 2001— 2003 роках і з якого вийшла у 2004 році, ставши країною з поміркованою інфляцією. Тож один з висновків нашого аналізу полягає також у тому, що не слід переоцінювати затухання інфляції у грудні.

Втім і процеси формування негативних інфляційних очікувань, а отже і похідні від цього реальні інфляційні процеси формувалися значною мірою через агресивну проінфляційну риторику. Учасники цих словесних інтервенцій — політики, преса, телебачення, вищі чиновники.

Цінова ситуація минулого року надзвичайно повчальна і потребує детального вивчення та аналізу. Як і у 2005 році, торік зростання споживчих цін (інфляція у середньорічному вимірі) відбувалося більш високими темпами, ніж рух реального ВВП. У 2001—2004 роках ситуація була зворотньою. Отже, Україна залишається сьогодні країною з високим темпом зростання, але без низької інфляції. Інфляція 2006 року була на 1,3% вищою за середню у 2000—2005 роках (11,6% проти 10,3% у вимірі до грудня). Однак стрижнева інфляція (у широкому вимірі), за оцінками Департаменту економічного аналізу і прогнозування НБУ, зафіксована на дещо меншому рівні (на 0,6%), ніж у 2005 році. При цьому середньорічна інфляція (у вимірі рік до року) зменшилася (9,1% проти 13,5%) у порівнянні з 2005 роком, хоча перевищила рівень 2004 року (9,8% проти 9%).

Для зовнішньої торгівлі нашої країни має значення, що у 2004—2005 роках інфляція в Україні була нижчою, а у минулому році стала вищою, ніж в Росії. Це знизило перевагу у зміні реального обмінного курсу в сторону девальвації, сприятливої для експорту.

Для економіки країни недоброю новиною є те, що фактична інфляція 2006 року (11,6%) перевищила прогноз, зафіксований у макропоказниках бюджету (8,7%), на 2,9%. У 2005 році відхилення було значно меншим (0,5%).

Однак чиста кредитна емісія на придбання валюти в резерви, які за рік зросли майже на 15%, майже не збільшилася (0,9%), що полегшило протидію інфляційному тиску. У 2005 році емісія зросла на 209,2%. Як не дивно, сприяв ціновій стабільності ажіотажний передвиборчий попит на валюту для хеджування ризиків у першому кварталі минулого року. На відміну від 2005 року, коли різко зростав попит на гривню і переважав продаж валюти, він призвів до зменшення грошової пропозиції.

Стабільності сприяв також і рівень процентних ставок комерційних банків. В останній третині минулого року вони наблизилися до нейтральних, оскільки базова ставка рефінансування була знижена на 1% до 8,5% (у 2005 році вона була підвищена на 0,5% до 9,5%). У той же час робочі ставки рефінансування (ломбардна та бланкова) не перевищували показник річної інфляції (9,5—10,5% проти 11,6%). ((У 2005 році згадані ставки були позитивними і на 2—5% перевищували річну інфляцію). У 2005 р. облікова ставка (9,5%) значно менше (на 0,8%) поступалася річній інфляції (10,3%). В минулому році розрив зріс до 3,1% (8,5% проти 11,6%).

Це забезпечило економічне зростання через активізацію кредитування і, водночас, не чинило інфляційного тиску з огляду на низьку потребу в ресурсах рефінансування при достатній ліквідності банківської системи. Про це свідчить зниження процентної ставки на міжбанківському ринку на 23,2% (нині середньомісячна ставка 3,3%) до 3,3% з 4,3% на початок 2006 року. А от зростання цін на паливно-мастильні матеріали (2,9% до грудня) було значно меншим, ніж у попередньому 2005 році (24,5%). Це теж обмежувало вторинну інфляцію після підняття цін на газ.

Як і у 2005 році бюджетний дефіцит виявився меншим за прогнозований (2,6%) і не перевищив 2% рівня. Отже, фіскальна активність не була минулого року надмірним викликом ціновій стабільності. Залишався функціонально збалансованим і ринок продовольчих товарів, зокрема, м’ясопродуктів. Якщо у 2005 р. ціни на продовольчі товари зросли на 10,7%, то торік — лише на 3,5%. Особливо вражаючими стали зміни цінових тенденцій на ринку м’яса і птиці. Вдруге (після 2002 року) була зафіксована дефляція. Якщо у 2005 році ціни на цьому ринку зросли на 15,8%, то у 2006 р. — знизилися на 8,3%. За відсутності такої радикальної трансформації на ринку продовольчих товарів, який становить 65% всього споживчого кошику, тарифна інфляція здетонувала б інфляцію значно більших масштабів.

Досить знаковим було підвищення тарифів на електроенергію, газ, тепло, воду (на 85,7%). Воно доти не мало прецеденту, а отже значно перевищило орієнтири, закладені у бюджет-2006 і рівень 2005 року, коли зростання вартості цього виду послуг становило лише 15,8%. За таке «тарифне цунамі» заплачено істотним відхиленням фактичної інфляції (11,6%) від передбаченої бюджетом (8,7%).

За певних умов у поточному році інфляція споживчих цін може знову повернутися у «зону комфорту». Такі плани закладені в бюджет. Та проблема виходу на цільовий ціновий орієнтир (7,5%) полягає не у відсутності необхідних механізмів, а у дефіциті політичної волі до того, щоб перейти від інфляційного компромісу до антиінфляційного консенсусу. Для подолання такого дефіциту корисно цього року звернути особливу увагу на фактори-генератори цінового тиску.

Найбільший ризик несе продовження стрибкоподібного підвищення комунальних тарифів у регіонах. Бентежить також збереження анемічного руху депозитів. В останні місяці сталося деяке пожвавлення, але перелому ще немає. В цілому за минулий рік депозити фізичних осіб у національній валюті зросли на 37,2% проти 90,8% у 2005 році (16 млрд. грн. проти 20 млрд. грн.).

Зберігається гіпотетична загроза реалізації настроїв у природних монополіях щодо повного перенессення нових газових цін на кінцевих споживачів, як це було зроблено у форматі «тарифного шоку» 2006 року. Не виключене й підвищення, при переглядах бюджету, рівня соціалізації бюджетних видатків за межу безпеки для цінової стабільності.

Не можна виключити також і тиск на ціни у зв’язку з можливим розвантаженням навісу, сформованого підвищеною рухливістю монетарних агрегатів у четвертому кварталі. Нині, як і у 2005 році, 38% приросту грошової маси відбулося за останні три місяці року.

Плани Уряду відновити позитивне сальдо поточного рахунку і позбавитися дефіциту торговельного балансу можуть інтенсифікувати притік валюти на міжбанк і розширити грошову пропозицію за умов участі Нацбанку в інтервенціях на купівлю валюти. У перші два дні нового року Нацбанк вже придбав $150 мільйонів.

Та найбільшу увагу слід приділяти можливим негативним факторам, які здатні стимулювати інфляційні процеси. Досить загрозливою виглядає ситуація, коли економічне зростання увійде в фазу, граничну з початковим перегрівом. В цьому разі оптові ціни зростатимуть ще динамічніше, ніж у 2006 році. На додаток до можливого впливу перевищення зростання цін виробників над споживчими цінами, яке склалося у минулому році, це може викликати додаткове цінове збудження вже у другому кварталі поточного року. Так само небезпечна агресивна, подібна до минулорічної, проінфляційна риторика політиків, вищих державних службовців, експертів, журналістів, і ще більше — атакуюча поведінка природних монополій щодо підвищення тарифів на послуги транспорту, енергетики тощо під приводом чергового підвищення цін на газ. Викликають стурбованість і поточні прогнози меншого, ніж рік тому врожаю зернових, що може створити інфляційний тиск на відповідних ринках.

На фоні досить гострих білорусько-російських нафтових перемовин на ринку нафтопродуктів вже відновилося зростання цін на паливо, нетипове для зимового періоду. Воно може бути доповнено сезонним, пов’язаним із проведенням сільськогосподарських робіт. Певний внесок у формування інфляційного тренду може зробити поновлення зростання споживчих цін на тих товарних ринках, де у листопаді-грудні було вжито «успішних» заходів з адміністративного стримування.

Якщо не відбудеться відчутного збільшення виробництва тваринницької продукції, то підвищувальний вплив на ціни можливий також після повномасштабного відновлення експорту м’ясомолочної продукції до Росії.

Але ж існують і амортизатори інфляційних подразників. Уряд може повернутися до ідеї мораторію на підняття тарифів. Якщо він відмовиться від тимчасової паузи у їхньому збільшенні, то може спробувати перетворити минулорічне тарифне «ралі» у досить спокійне «дефіле». А збільшення тарифів здійснити аж у травні — серпні — в період інфляційної ремісії або навіть літньої дефляції споживчих цін на продовольчі товари.

Необхідно утримувати темпи зростання ВВП на рівні 6— 7%, щоб посилити попит на гроші, зменшити швидкість їхнього обігу і підняти на вищий рівень абсорбуючу функцію економіки для недопущення понаднормативної ліквідності в банківській системі.

Нацбанк за певних обставин, пов’язаних із істотним прискоренням інфляції, може пришвидшити перехід від нейтральних до позитивних процентних ставок. Я б не виключав, за певних макроекономічних підстав, і поступового посилення обмінного курсу гривні, якщо з відповідною ініціативою виступатиме уряд і буде підтримка керівників держави і Верховної Ради, широких банківських кіл, міжнародних фінансових організацій.

Для ефективної відповіді на інфляційні виклики необхідно переконувати владні та законодавчі інституції у доцільності збереження низькодефіцитного торговельного балансу, поточного рахунку і бюджету. Не завадило б також помірковано збільшити імпорт антиінфляційного спрямування, особливо після вступу до СОТ. Виняткове політекономічне значення мало б застосування ринкового інструментарію для подолання висхідного інфляційного тренду на ринку хлібопродуктів.

Дуже бажано закріпити листопадово-грудневу тенденцію легкого зниження цін на м’ясо. Зокрема, за умов дотримання вимог санітарної безпеки, слід би відновити імпорт м’яса з Польщі та інших країн.

Вже сьогодні було б доцільно задіяти превентивні заходи щодо недопущення підвищення цін на фрукти, якщо на їхню врожайність негативно впливатиме погодний фактор.

У першому кварталі можна було б завершити формування фонду інтервенцій для підтримки цінової рівноваги на ринку паливно-мастильних матеріалів, щоб за необхідності знівелювати сезонне та викликане екзогенними факторами коливання цін.

На фінансовому ринку вже на часі перехід до поступового і поміркованого наступу на бум валютного кредитування з використанням ринкових інструментів протидії доларизації. Водночас банкам бажано підняти процентні ставки за депозитами, а також разом з Мінфіном розробити і задіяти заходи щодо підвищення привабливості довгострокових заощаджень. Був би корисним також обмежений випуск облігацій Національного і державних банків (з урахуванням досвіду Банку Росії і Ощадбанку). А от уряд міг би сприяти інтенсивнішому розвитку фондового ринку, щоб прискорити його капіталізацію, як мінімум, на рівні 40%.