Донбас стає «зоною»
Саме тому в цій зоні лиха передбачається створити дві спеціальні економічні зони «Донецьк» та «Азов», а також території пріоритетного розвитку, до яких віднесено 16 шахтарських міст і два сільськогосподарських райони — Волноваський і Мар’їнський.
Тут мешкає дві третини населення Донеччини, виробляється три чверті промислової та чверть сільськогосподарської продукції і забезпечується 88% зовнішньоторговельного обороту.
Для спеціальних економічних зон у Донецьку й Маріуполі відведено вільні території, де діятимуть свої правила. Сировина, матеріали, обладнання, які ввозяться, звільнятимуться від мита та податку на додану вартість. Аналогічні пільги матиме продукція, що вивозиться за межі зони.
Дещо інший підхід оподаткування в так званих територіях пріоритетного розвитку. Він передбачає звільнення на термін реалізації інвестиційного проекту (але не більше ніж на 5 років) від увізного мита сировини та матеріалів, а від увізного мита і податку на прибуток — обладнання, щоправда, за умови, що інвестиції становлять не менше як один мільйон доларів, і в наступні три роки — на 50% від ставки податку на прибуток.
Обговорення Указу і проекту відповідного закону виявляє все нові й нові підводні камені. Ще на етапі підготовки проекту податківці висунули головну вимогу: обсяги податків не повинні зменшуватися. Тобто «лежаче» підприємство хоч і зможе отримати пільги під проект розширення виробництва, але від сплати податків у попередніх обсягах його ніхто не звільнятиме. Потенційні інвестори вважатимуть за краще вкласти кошти в абсолютно нову фірму, а не тягнути борги й податковий вантаж старого підприємства.
— Створення спеціальних економічних зон будемо підтримувати, тому що потрібні хоч якісь зрушення, — вважає голова Донецької обласної спілки підприємців малого й середнього бізнесу Олександр Хряков. — Однак ми маємо чимало зауважень. Наприклад, передбачається видавати окремий дозвіл на діяльність у такій зоні. Але хіба це не територія України, хіба тут не діють закони нашої держави? Чому підприємство, яке вже працює, повинне отримувати ще один дозвіл? Насторожує й те, що в окремих містах, де вводитиметься пільговий режим інвестиційної діяльності, влада налаштована проти підприємців. Де гарантія, що вона змінить своє ставлення?
Утім, дрібним власникам на територіях пріоритетного розвитку особливо розраховувати немає на що: від податку на прибуток звільнятимуться лише інвестори з одним мільйоном доларів і більше. У свою чергу такі бізнесмени прагнуть отримати державні гарантії збереження вкладених капіталів і, зваживши на політичну ситуацію в Україні, воліють почекати результатів президентських виборів.
Заступник голови Донецької облдержадміністрації Андрій Клюєв стверджує, що перші наслідки пільгового режиму інвестування буде одержано через 3-4 місяці після його введення. Реалісти називають термін 1,5–2 роки: саме за цей час можуть окупитися серйозні капіталовкладення. Що стосується спеціальних економічних зон, то для освоєння території (а нині це просто порожні гектари на вулицях Донецька й Маріуполя) знадобиться щонайменше 3-4 роки.
Коли мова про спеціальні економічні зони заходить серед промисловців, на обличчях вимальовується неприхований скептицизм. Адже кожен інвестиційний проект повинен пройти експертизу, одержати резолюції в десятках інстанцій — від податківців до екологів і пожежників — і бути затвердженим спеціальною радою з питань розвитку територій.
— Хто ж із директорів не знає, скільки нервів і грошей треба залишити в кабінетах чиновників, аби отримати ліцензію чи дозвіл! — спересердя кинув один із керівників, натякаючи на широкі можливості для зловживань. Своєю чергою, депутати-комуністи, які представляють область у парламенті, наполягають на ще суворішому контролі — аби надані пільги не стали податковою лазівкою.
У червні на Донеччині побувала делегація зборів народних представників китайської провінції Гуандун — саме тут діють три з п’яти вільних економічних зон Китаю. Ефект їх запровадження вражаючий: за 15 років дохід на душу населення збільшився в 15 разів, у провінції з 80-мільйонним населенням практично розв’язано проблему безробіття.
Чи можливе азіатське диво в степах України? Питання недоречне, адже тільки в розвиток виробничої, транспортної та соціальної інфраструктури в Китаї витрачено $9 мільярдів, із них 80% — власних. У перші два роки підприємства звільнялися від сплати податку на прибуток взагалі, в наступні сплачували суто символічні внески. Порівняйте з Донбасом: 20% податку на прибуток замість 30 — не та приманка, на яку наввипередки кинуться інвестори, знаючи, що в радіусі двохсот кілометрів від «зони» не знайдуть жодного пристойного готелю.
— Ефект від запровадження пільг може настати через три — п’ять років, а нам хоча б до осені дотягнути, — говорить Валерій Міллер, голова асоціації незалежних профспілкових організацій Донецька. — Становище в колективах таке, що люди терпітимуть максимум до вересня, а далі — бунт, страйк, не знаю що, але страшне.
Проголошення шахтарських міст територіями пріоритетного розвитку покликане дати роботу вчорашнім гірникам. Тим часом попередні спроби створити нові робочі місця в досить перспективних сферах — побуті, громадському харчуванні — наштовхнулися на перешкоду: бракує платоспроможних клієнтів. Тож, очевидно, що інвестори неминуче зіткнуться з проблемою реалізації продукції і послуг. У той же час тільки в Донецьку на вугільних підприємствах є дев’ять тисяч вакансій для шахтарів, але звільнені гірники не поспішають переходити на інше підприємство, вимагаючи дати роботу, за яку платять вчасно.
Безперечно одне: указ про створення спеціальних економічних зон і запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності є сильним передвиборним жестом, який демонструє увагу Києва до проблем індустріального регіону і є козирною картою в боротьбі нинішньої президентської команди за голоси донеччан. Утім, людям вже набридли не тільки слова, а й красиві жести, від яких до реальних справ, як правило, надто далеко.
