Господарства без майбутнього?

Ні для кого сьогодні не секрет, що більша частина молока і м’яса в Україні виробляється особистими селянськими господарствами (ОСГ). Але що саме ми так називаємо? Як не дивно, обгрунтовану відповідь дати важко.

Наукового визначення цьому інституту сьогодні немає. Правове визначення, вміщене у спеціальному законі «Про особисте селянське господарство», не розкриває палітри усіх форм, які реально існують. Тут і звичайні селянські подвір’я, і «фазенди» слуг народу, і навіть просто земельні ділянки з нерухомістю. За існуючим законодавством, такі господарства мають доволі специфічний і суперечливий статус. І це завдяки названому закону. Уявіть собі, щоб в законі про автомобільний транспорт написали «автомобіль — це їхати», або в законі про енергетику: «електростанція — це виробництво електроенергії». У даному разі таких визначень чимало. Зазначений закон містить багато дублювань — тобто він зобов’язує виконувати норми вже до того виписані в законодавстві. Наприклад — дотримуватись вимог земельного та природоохоронного законодавства, забезпечувати цільове використання землі тощо. З іншого боку він зобов’язує до певних дій, не встановлюючи їх обов’язковість або процедуру. Найперше — це процедура реєстрації ОСГ. Яка відмінність між зареєстрованим і незареєстрованим ОСГ? Якою ця процедура має бути, які зобов’язання при цьому виникають, які права та обов’язки вводяться реєстрацією, який правовий статус таких суб’єктів господарювання, особливості ОСГ у містах? Як бути з обіцяною трудовою пенсією власникам ОСГ?

Додайте сюди дуже специфічні, але такі гострі в недалекому майбутті запитання щодо землі. Адже окрім нормованих двох гектарів селяни мають право долучати паї та успадковані землі. Як тоді бути з граничним розміром? Декілька операцій успадкування- дарування, — і таке ОСГ за розмірами наблизиться до розміру міні-колгоспу. А що, як хтось захоче створити ОСГ у місті районного чи навіть обласного масштабу. На практиці таке вже бувало. Тим більше, що бажаючі небезкорисливо передати у спадщину, заповісти чи навіть подарувати землю завжди знайдуться. І розростуться такі ОСГ вздовж магістральних шляхів, особливо перед їх розширенням, навколо міст у напрямку їх розбудови. Ох і зазеленіє врожай від такого сільськогосподарського виробництва!

На наше переконання, цей закон, як і багато інших, що вийшли з під пера аграрного комітету Верховної Ради, терміново вимагає суттєвої переробки.

Попри ці та інші особливості економічна реальність сьогодні полягає в тому, що ОСГ — це великий виробник сільськогосподарської продукції. І до цього селяни доклали чимало зусиль та ресурсів. Спочатку цим господарствам відводилася своєрідна амортизаційна функція — поглинути залишкові трудові ресурси, підтримати доходи та рівень продовольчого забезпечення. Та селяни настільки увійшли в роль, що деякі ОСГ стали високотоварними. Такі собі фазенди, які вдало вибрали чим і в який спосіб займатись. Доводилося бачити господарства, що утримують до 10 корів, до півгектара теплиць або навіть забезпечують чверть області саджанцями плодових дерев. Але це винятки, які, звичайно, тішать око чиновника, однак не формують загальної картини.

Одноосібні селяни підставили своє плече усьому аграрному сектору. Як не оцінюй, але від 30 до 90 відсотків сільськогосподарської продукції сьогодні виробляють і постачають на наші товарні ринки саме селянські господарства. Не інтегровані в існуючу систему державного управління та фінансування, без жодних управлінь, дорадчих служб, аграрної політики чи державних інституцій вони щоденною працею наповнюють наші холодильники, сумки та шлунки. Це зараз молокозаводи кривлять ніс — «молоко не те», тобто не відповідає стандартам, але ж саме селяни дозволили у важкі часи кризи молокопереробникам утриматися на плаву.

Селяни, постачають основну масу картоплі, овочів, фруктів, майже половину яловичини та значну частину свинини. Однак нині в усіх регіонах частка ОСГ у загальному виробництві скорочується, і це закономірно. Реструктуризація і реформа закінчуються, формуються нові виробничі відносини, де все більшу роль відіграватиме ринок і конкуренція, які віддають перевагу великим механізованим і спеціалізованим господарствам, які мають можливість брати кредити та отримувати значущу державну підтримку.

А більшість селянських господарств, куди правду діти, залишаються натуральними виробництвами з низьким рівнем технологій і майже нульовою економікою. Яке їх майбутнє? Складне питання. А відповідь, якщо хтось відважиться її виголосити, є жорсткою та безапеляційною. Хоча й пишуться зараз наукові трактати про співпрацю через кооперацію, укрупнення та поглиблення спеціалізації — економічні і соціальні реалії будуть діяти жорстко. Економічна правда така, що такі господарства не мають жодної перспективи як виробники сільськогосподарської продукції і не вписуються у сучасні тенденції розвитку європейського села.

Найнебезпечніше — зайняти позицію страуса і залишити ОСГ один на один із змінами, що насуваються. Якщо розглядати лише економічний бік проблеми, то можна говорити, що втрати наблизяться до масштабів так званого «трансформаційного спаду». Але значно загрозливішими будуть соціальні наслідки. Реалії нині такі, що селяни відмовляються від виснажливої та невдячної праці, і також хочуть відчути себе людьми, а не тягловою худобою. Вони вже бачили світ, бачили інше життя, дехто — навіть спробував його. Молодь, а вона визначатиме майбутнє села, не згодна на малооплачувану працю «зранку до смерканку». Відтак на селі гострий дефіцит багатьох робітничих кадрів — токарів, зварників, трактористів. Сучасний комбайн, ціною $200—500 тисяч мало хто з власників ризикне віддати в руки сумнівного дядька. Але мережа сільських ПТУ, як і вся країна, до суттєвих структурних змін в аграрному виробництві не готова.

Цими змінами занепокоєна Європа, відчувають їх країни Азії, традиційно консервативна Америка також робить висновки. В чому полягатимуть ці зміни, які питання постануть? У невеликому публіцистичному дослідженні на це відповісти не просто. Варто лиш зауважити, що будуть потрібні велитенські зусилля і ресурси всієї держави. То, може, краще взагалі забути про селянські господарства і підставити їх під нищівну дію конкуренції? Але при цьому обов’язково виникнуть гострі соціальні конфлікти і дисбаланси. Очевидно, що в майбутньому посилюватимуться проблеми щодо води, землі, біологічного розмаїття, втручання людини у геном живих істот. Усе це нуртуватиме суспільство вже незабаром. Наші посушливі регіони вже відчули, що таке проблема води та структурних змін. Та це лише прелюдія до масштабних зсувів. Саме на цьому фоні ми завершуватимемо аграрну реформу. Кращого не побажаєш і сусідові!

Розумний передбачає, говорили у давнині. Може, і ми спробуємо бути раціональними (латиною — розумними) та завбачливими? Дивуєшся, коли визнані законом «сільські безробітні» п’ють пиво біля сільської крамнички, а їх односельці, «щасливі» власники ОСГ, повертаються з косовиці. Чому б не стимулювати на селі розвиток підприємництва, житлового будівництва, соціальних ініціатив — це ж забезпечить сталий розвиток країни на століття! На багато сумнівних та дивних речей вистачає грошей у державному бюджеті, то, можливо, й трохи більше уваги було б варто приділити селу. Це повернеться місту не лише ковбасою, молоком чи хлібом, а й новими людьми, цікавими ідеями та розвитком. Ось так ми знову приходимо до відомої, але чомусь не почутої владцями тези — Україні потрібна справді нова, на європейських засадах, аграрна політика і політика розвитку сільських територій.