Гроші з повітря

Модернізувати виробництво за рахунок інвесторів і таким чином збільшити свою частку на світовому ринку енергетики та металургії, а попутно ще реанімувати озоновий шар. Чом не привід ратифікувати Кіотський протокол? Не можна, звісно, однозначно сказати, що Україна керувалася саме цими аргументами, але навіть їх було б досить.

Як розповів «Дню» директор Департаменту державного екологічного моніторингу й охорони атмосферного повітря Євген Бережний, сьогодні держава має величезний потенціал для виконання добровільно взятих зобов’язань. Пріоритетними областями при розробці відповідних проектів вважаються: житлово-комунальне господарство (переобладнання тепломереж і збір металу зі звалищ) й енергетика, що є одним з основних постачальників викидів СО 2 в атмосферу.

Протокол, який ратифікували держави, на чию частку припадають не менше 55% від світового рівня парникових газів, передбачає два варіанти реалізації таких проектів. Перший — для країн, що ефективно виконують зобов’язання та мають надійні дані інвентаризації й реєстр викидів. Вони можуть передавати квоти іншій країні без міжнародного контролю, якщо національні правила та процедури прозорі. Другий варіант — для країн, які не здатні виконати ці вимоги або просто вважають за краще працювати під наглядом міжнародної наглядової ради.

Від успішної реалізації природоохоронних проектів Кіотського протоколу, на думку Є. Бережного, виграють усі. А Україна як країна-одержувач може розраховувати на шквал додаткових інвестицій на приватному та державному рівнях. Як стверджує директор Департаменту держекомоніторингу, Україна може щорічно (в період відповідальності за взяті зобов’язання — з 2008 до 2012 року) «зменшувати викиди парникових газів на 100—300 мільйонів тонн». За правильного використання механізмів Кіотського протоколу можна буде продати близько 50% надмірних квот. А якщо врахувати, що вартість викидів зростає майже в геометричній прогресії (з 5—6 євро за тонну до набуття чинності Кіотського протоколу — до 14 євро за тонну до кінця березня нинішнього року), то можна буде розраховувати на суттєве оновлення матеріально-технічної бази вітчизняної промисловості. Отже, якщо до 2007 року в країні створять надійну систему обліку, контролю, моніторингу та реєстру викидів, то за період дії Кіотського протоколу в Україну надійде до одного мільярда доларів.

Дуже хочеться вірити, що ці гроші не стануть просто латками для бюджетних дір і уряд не пустить їх на пенсії чи зарплати. По суті, цільове призначення цих коштів має суворо контролювати міжнародна спільнота, і якщо кошти йтимуть не за призначенням, то відносно країни застосовуватимуть санкції з обмеження торгівлі.

Логічно, що Україні, як і багатьом іншим країнам, було б цікаво створити сумісну з Євросоюзом систему торгівлі дозволами на викиди. Це щонайменше підвищило б ліквідність так званого вуглецевого ринку. Проте не варто скидати з рахунків і той факт, що розпочатий підйом економіки, якщо ніщо (у вигляді радикальних змін бюджету) його не зупинить, потягне за собою й зростання викидів. Чи зможемо ми боротися з ними лише за допомогою нових чистих технологій?

Норвегія, як розповів Бережний, розраховує отримати значне зниження викидів за рахунок внутрішніх заходів. А вторинні дозволи придбати за допомогою ринкових механізмів. Данія вживатиме жорстких заходів, допоки вартість скорочення викидів не досягне порогового рівня в 120 датських крон за тонну вуглекислого газу. А потім використає кіотські механізми для торгівлі квотами в Євросоюзі. Канада та Нова Зеландія чекають, що значний об’єм зменшення викидів для виконання зобов’язань із Кіотського протоколу надійде від заходів зі збільшення поглинання парникових газів у лісовому та сільському господарстві. А Франція введе зелений податок.

Серед країн, які ратифікували Кіотський протокол, найбільші викиди та найвищий коефіцієнт співвідношення ВВП і викидів — у Росії. Таку саму картину ми спостерігаємо в країнах Азії. Як вважає Бережний, там можна досягнути найбільшого ефекту шляхом впровадження так званих проектів спільного здійснення. «Там є найбільший потенціал зі зниження викидів», — упевнений він.

За словами президента Агентства з раціонального використання енергії й екології Миколи Рапцуна, економіка України зростає в середньому за рік на 9%, промисловість — приблизно на 15%. І якщо якийсь механізм не спрацює, то перед країною постане необхідність виплачувати компенсацію за нескорочення викидів парникових газів. Якщо ж суттєвих відхилень від сценарію не буде, тоді варто замислитися про те, як не продешевити, продаючи дозволи на викиди. Залишається лише сподіватись, що уряд зробить усе, щоб більшість економічних і фінансово-привабливих проектів виявилися як економічно рентабельними для країни, так і привабливими для інвесторів. Чи зможе Україна гарантувати інвесторам сприятливий інвестиційний клімат і відсіяти економічно нерентабельні проекти? На жаль, на ці запитання переконливих відповідей поки що немає.