Хто готовий до конкуренції в Європі?

Україна готується підписати угоду про створення Зони вільної торгівлі (ЗВТ) з ЄС не пізніше ніж 27 червня 2014 року. Це означає, що у вітчизняного бізнесу залишилося менш як місяць на підготовку до роботи за європейськими правилами. Особливі надії щодо виходу на європейський ринок у КМУ і в експертному середовищі покладають на аграрний сектор і виробництво продуктів харчування. Але чи готові підприємці працювати по-новому? Про це «День» запитав в учасників ринку.

Найкраще підготувалися кондитери: після підписання угоди вони практично за всіма позиціями торгуватимуть з ЄС за нульовою ставкою. Зараз Україна щороку експортує на цей ринок кондитерських виробів у середньому на суму $50 мільйонів, а імпортує звідти на $100 мільйонів. Водночас загальний обсяг експорту вітчизняних солодощів оцінюється в $1 мільярд, розповідає президент асоціації «Укркондпром» Олександр Балдинюк.

♦ За його словами, українські цукерки та інша продукція кондитерської галузі за якістю давно вже відповідають євростандартам, але просуванню на ринку ЄС заважало високе ввізне мито. Зокрема, каже він, Україна застосовує до Євросоюзу мито у розмірі 5—10%. А до нашої продукції в єврозоні сумарна ставка мита сягає 35—40%. Підписання ЗВТ з ЄС, на думку Балдинюка, допоможе українським кондитерам упродовж найближчих п’яти-семи років збільшити експорт до країн Європейського Союзу у вісім разів — до $400 мільйонів у грошовому вираженні. Балдинюк уточнив, що ринок ЄС щодо кондитерських виробів дуже перенасичений і конкурентний. Його місткість він оцінив у EUR40 мільярдів, а ринок кондитерських виробів Митного Союзу (куди донедавна збувалася левова частка всієї солодкої продукції) — у EUR4 мільярда.

Менш райдужні перспективи на ринку ЄС в овочівників і виробників фруктів. Сьогодні практично весь обсяг їх експорту припадає здебільшого на країни пострадянського простору, розповідає керівник проекту «АПК-Інформ: овочі та фрукти» Тетяна Гетьман. До того ж 80% — це все ж таки поставки до Росії. «Торгівлі з країнами Євросоюзу у нас фактично сьогодні немає», — уточнила вона. Зокрема, за словами Гетьман, із загального обсягу експорту овочів (200 тисяч тонн), до Європи прямує не більш як 8 тисяч тонн. І то, каже експерт, це трапляється в сезон, коли в Україні відбувається тотальне надвиробництво і експорт є шляхом безболісної утилізації цієї продукції, тому що експортні ціни часто-густо межують з рентабельністю. А ось тепличним овочам навряд чи вдасться прорватися до Європи. «Вона для нас закрита, тому що цей ринок досить складний, внутрішні виробники стикаючись з надвиробництвом, освоюють експорт. Тому для нас місця немає. Окрім того, українські тепличні комбінати використовують застаріле обладнання і собівартість цієї продукції досить висока для європейського ринку», — каже вона.

Враховуючи всі «за і проти», на думку керівника проекту «АПК-Інформ: овочі та фрукти», в українських фермерів-овочівників шанс дійти до Європи все ж є, але буде важко. «Не є проблемою виростити якісні овочі і фрукти. Головний акцент треба робити на маркетинг»,           — радить вона. Основною перевагою українських фермерів перед європейськими, на її думку, залишається відносно дешева робоча сила. «Сьогодні в Європі працівникові в полі платять приблизно в чотири-п’ять разів більше, ніж в Україні. Тому акцент треба робити на тих видах продукції, виробничі процеси яких найважче механізувати», — пояснила експерт.

♦ Зокрема, якщо йдеться про овочі борщового набору, то виграти там конкуренцію складно. А ось баштанні культури є єдиною товарною позицією в лінійці свіжих овочів, за якою в нас позитивний торговельний баланс з Європою, продовжує Тетяни Гетьман. «За імпорту близько 300 тонн кавунів здебільшого Україна експортує близько 20 тисяч тонн баштанних. При цьому 15 тисяч тонн припадає на країни Європи. Тут ми бачимо найбільший потенціал розвитку. І фермери з Херсона вже адаптуються до вимог європейських покупців: вони роблять акцент на вирощуванні безкісточкових сортів кавуна і чудово розуміють, що лише розширюючи експорт можна розширити виробництво», — додала вона.

Гірша ситуація з фруктами. Загалом, за словами Гетьман, на зовнішні ринки постачається майже 20 тисяч тонн фруктів (здебільшого яблука і трохи черешні). Левова частка прямує до Росії, а до Європи продають 1,5 тисяч тонн яблук на промислову переробку. «Тобто про товарну продукцію не йдеться. При цьому ми імпортуємо з ЄС практично весь обсяг тих фруктів, які сезонно можуть вирощуватися в Україні. Це близько 200—300 тисяч тонн залежно від сезону», — пояснила експерт.

♦ Але це не означає, що продукція з українських фруктів не потрапить на європейські прилавки. По-перше, на думку Гетьман, гарні перспективи у виробників яблучного концентрату. Нагадаємо, що в рамках тарифних квот, наданих ЄС, Україна може експортувати 10 тисяч тонн цього продукту. «Після підписання угоди про зниження ввізних тарифів з ЄС саме квоту за концентратом було вибрано упродовж перших двох місяців, тоді як за переробленими томатами вибрано лише 100 тонн з 10 тис. тонн», — пояснила вона. У чому інтерес європейців до українського яблука? Воно є цінним тим, що в Україні, як і раніше, багато садів, де вирощується кисле яблуко, чого немає в Європі. Тому яблучний концентрат є ексклюзивом в Європі. Європейські переробники купують його, змішують зі своїм — і отримують продукт необхідної консистенції. «За нашими оцінками, якщо ми навіть подвоїмо виробництво концентрату, то зможемо цілком подвоїти експорт до ЄС. Тут найбільший потенціал», — підрахувала експерт.

♦ Україна споживає 450—500 тисяч тонн соняшникової олії щороку, але виробничі потужності у 10 разів більші, розповідає генеральний директор асоціації «Укроліяпром» Степан Капшук. «Цього року очікуємо виробництво 4,5  мільйона тонн соняшникової олії і експорт 3,8—4 мільйонів тонн», — наводить прогноз на підтвердження сказаного вище він. Сьогодні українська олія постачається до 90 країн світу. «Це все результат дії експортного мита на соняшникове насіння, що дає змогу модернізувати підприємства, запровадити енергоефективні технології, побудувати логістику (13 терміналів у шести портах) і за 15 років побудувати 27 нових заводів. А заборона на постачання олії до ЄС 2009 року змусила всі підприємства запровадити систему безпеки і якості продуктів ХАССП. Отже, тепер українська олієжирова галузь готова і працює за європейськими стандартами, каже Капшук.

♦ Так, торік до ЄС поставили 565 тисяч тонн, цьогоріч — 240 тисяч тонн соняшникової олії, каже генеральний директор асоціації «Укроліяпром». Користуючись безмитним режимом торгівлі з ЄС, Україна до 1 листопада 2014 року вторгує за свою олієжирову продукцію (вперше будуть поставки рафінованої фасованої олії (до 50 тисяч тонн) і шроту) ще близько 200 мільйонів доларів, прогнозує він. Європа також зацікавлена у високоолеїновій олії. Україна вже її продає, але за рік-два вона здатна наростити обсяги до 100 тисяч тонн, вважає Капшук.

Якщо ж дивитися на віддаленішу перспективу, каже він, то Європа зацікавлена в українському соняшниковому насінні, аби самостійно його переробляти і отримувати додану вартість і робочі місця. «2014 року купили 2,5 мільйона тонн, а зараз — 2,3 тисяч. На 1,1 мільярда доларів куплено ріпаку, сої і соняшнику», — уточнив він. Щоб запобігти сировинному характерові інтересу Європи до України, Капшук пропонує уважно придивитися до договору про ЗВТ з ЄС, який сьогодні готується. «Коли підписуватиметься договір про вільну торгівлю, то для нас важливим є скасування експортного мита на соняшник (перехідний період — 15   років). Це мене насторожує. Тому що в Європі завантажені лише наполовину (виробничі. — Авт.) потужності, а 28 країн Європи вирощує соняшнику менше, ніж одна Україна», — каже він.

Без відповіді залишилося поки що одне запитання — перегляд надзвичайно малих безмитних квот на українську аграрну продукцію.

♦ В «Українській аграрній конфедерації» (УАК) повідомили, що деякі українські товаровиробники вже встигли скористатися преференційним правом на завезення своєї продукції до ЄС. Зокрема, станом на 4 червня 2014 року на територію ЄС завезено 11 тонн обробленої продукції з цукру, 40 тонн крохмалю, 110 тонн оброблених томатів, 367,7 тонни ячмінної крупи; інших оброблених зернових злаків. «Приємною несподіванкою виявився той факт, що квота на мед за перший місяць дії преференційного режиму заповнена більш ніж на третину. До країн ЄС експортовано вже 1564 тонн меду, що становить 31% тарифної квоти (5000 т)», — уточнюють в УАК. Проте за час, що залишився, наполягають в УАК, потрібно переглянути тарифні квоти на постачання продукції до ЄС, які були надані Україні в односторонньому порядку в квітні 2014 року в рамках договору про ЗВТ з ЄС. Так, експерти Конфедерації заявляють, що розмір квот розраховувався на підставі статистичних даних за 2005 рік, коли українські експортери мали значно менші обсяги продажів, наприклад, м’яса птиці, пшениці, кукурудзи тощо. «До того ж на момент початку переговорного процесу щодо укладення Договору про асоціацію з ЄС і створення ЗВТ ринок пшениці й кукурудзи Європейського Союзу вже протягом трьох років взагалі був відкритим», — наводять ще один аргумент в УАК.

А що ж міністерство? На уточнююче запитання «Дня» заступник міністра аграрної політики і продовольства Андрій Дикун відповів: «Ці квоти, якщо про них говорити, вони відверто смішні: щодо меду — 5 тисяч тонн, щодо цукру — 20 тисяч тонн, ячмінної крупи, муки — 6 тисяч тонн, крохмалю — 10 тисяч тонн. Це питання ми порушуємо і порушуватимемо». За його словами, з боку європейських партнерів є розуміння цього і готовність обговорювати збільшення квот.

♦ А бізнес додає від себе ще одне побажання — не можна повноправно вступати (читай відкривати свої ворота) в новий ринок без гармонізації технічних стандартів. «До Європи дуже складно проштовхнути. Там існує дуже багато директив, регламентів щодо показників безпеки. Якщо взяти Україну, то у нас є поняття «технічне регулювання», але його самого немає. У нас багато не гармонізованих стандартів з ЄС, жодного технічного регламенту на харчову продукцію не затверджено, скасовано обов’язкову сертифікацію. Тобто сюди (до України. — Авт.) можна везти будь-що, а туди — спробуй. Тому я з побоюванням дивлюся, коли сюди хлине потік незрозуміло чого», — підсумовує Капшук.