Кого вважати рейдером?
Юристи твердять, що у світі не існує універсальних методів боротьби з таким популярним нині в Україні явищем, як рейдерство. Але при цьому ніхто не сперечається з тим, що його необхідно ввести в законне русло. Адже недоброзичливого поглинання одних підприємств іншими вистачає і в Європі, й в Америці, й в інших країнах. Щоправда, там все інакше. Не заборонено і навіть цілком припустимо скуповувати кредиторські борги, збирати по крихітці акції конкурента і так далі. У нас внаслідок загального правового нігілізму рейдерські захоплення набули надто радикального характеру і, на думку юристів, перетворилися на рекет чи справжній бандитизм. На цьому тлі юридичні документи дуже нагадують фігові листки. У більшості випадків абсурдність юридичної «підтанцівки» нападників очевидна. Але, враховуючи можливість використання обширних силових можливостей, навіть таке, не в міру деформоване виправдання спрацьовує.
Проте протистояти рейдерам потрібно вже зараз. Інакше тотальна корупція, яка запанувала в судовій системі, заразить й інші держоргани, твердять експерти. Це, схоже, зрозуміли і Кабмін, і Президент, і парламент. Наприкінці минулого року у Верховній Раді зареєстровано законопроект, який загалом можна описати як антирейдерський. Президент запропонував запровадити кримінальну відповідальність за рейдерство. А Кабмін створив міжвідомчу комісію з боротьби з цим злом. Щоправда, працює вона, на думку експертів, поки що ще неефективно. І все ж, рівняючись на центр, вже і 20 облдержадміністрацій сформували в себе аналогічні органи. Отже, процес пішов.
Щоправда, деякі юристи запевняють, що подолати рейдерство можна й без нових законодавчих вливань. Досить чинних законів. Головне, щоб була воля їх виконувати. Екс-народний депутат, заслужений юрист України Юрій Кармазін вважає, що всі рейдерські фірми добре відомі. Було б бажання, і за два-три місяці цей «хворий мозоль» можна було б вилікувати. Але з чого почати? Можливо, варто провести пару-трійку показових процесів — й іншим не кортітиме. Цю думку підтримує й міністр економіки Анатолій Кінах, який днями повідомив журналістам про намір особисто розібратися з конфліктом навколо столичного готелю «Русь». Звідси можна було б розпочати контрнаступ на рейдерів.
А суть справи така. У листопаді минулого року групу підприємств, які володіли «Руссю», силою викинули на вулицю. Серед основних «виселенців» ЗАТ «Туркомплекс Либідь», ТОВ «Курені», ТОВ «Місто слави» і ряд інших. Нападники оперували ухвалами Жовтневого (Луганська область) і Кечигевського (Харківська область) районних судів. Обидва вони підтвердили законність якихось акціонерних зборів, які нібито пройшли напередодні та змінили менеджмент «Русі». Як з’ясувалося пізніше в процесі розслідувань, ряд документів рейдери підробили. Тому згадані судові ухвали було скасовано. Самих же суддів прокуратура Харківської та Луганської областей запропонувала дисциплінарно покарати й навіть звільнити з посад. Проте ці вердикти дозволили тим, хто нападав, не лише захопити готель, а й добряче там укорінитися, поки власники, яких викинули на вулицю, з’ясовували стосунки з судами.
Те, що нова адміністрація закріпилася в «Русі» намертво, підтвердили події 3 травня. У цей день директор ЗАТ «Туркомплекс Либідь» Сергій Асавелюк спробував зі своїми працівниками повернутися на робоче місце. Підстава — ухвала Господарського суду Києва № 24/161, згідно з якою власник повинен безперешкодно вселитися до своїх апартаментів. Та не тут-то було. Варто було лише підійти до будівлі, як її вмить забарикадували охоронці. Тут же з’явилися представники міліції. Постоявши біля входу, працівники ЗАТ «дочекалися» ще двох автобусів із бійцями спецпідрозділу «Беркут», які й відвезли їх невідомо куди. На запитання ЗМІ ніхто не відповідав, включаючи й адміністрацію готелю.
Пізніше прес-секретар готелю «Русь» Марія Федорук телефоном зачитала журналістам прес-реліз, у якому вказувалося, що «зухвалий напад на готель у центрі міста було підкріплено судовою ухвалою Господарського суду міста Києва». Далі в документі вказувалося, що «згідно з цією зухвалою ухвалою готель став власністю ЗАТ «Туркомплекс Либідь». Як повідомила Федорук, зачитуючи прес-реліз, «про ухвалу суду, на яку спиралися загарбники, чинні власники та керівництво готелю не були поінформовані ані Господарським судом міста Києва, ані новими власниками до моменту штурму». Але чи не дивно, що до моменту прибуття до будівлі готелю представників «Туркомплексу Либідь» там на них вже чекали понад сто працівників силових структур.
Присутні на місці подій журналісти так і не побачили якоїсь атаки. Люди, яких забрала міліція, просто стояли перед входом, намагаючись переконати охорону пустити їх всередину. Сам же директор ЗАТ «Туркомплекс Либідь» Сергій Асавелюк, якого все ж таки пропустили всередину будівлі, згодом представив ЗМІ таку картину. Громадяни, які контролювали на сьогодні готель, проігнорували ухвалу Госпсуду, а його (Асавелюка) звинуватили в спробі силового захоплення. Асавелюк заявив журналістам: «Ігнорування закону й використання державних силових структур — це основні методи рейдерів в Україні». Він вважає, що на прикладі його спроби повернутися на робоче місце на виконання судової ухвали «суспільство ще раз пересвідчилося в тому, що правоохоронні органи тісно зав’язані в рейдерських кампаніях».
Окреме питання — участь у корпоративному конфлікті спецпідрозділів МВС. Кармазін вважає, що міліція повинна була поцікавитися, чи є документи на право власності у чинної адміністрації. Цього зроблено не було. Зазначивши, що для правоохоронців ухвала суду — закон, Кармазін сказав: «Замість цього міліція перешкоджала його реалізації. Міністр внутрішніх справ повинен назвати того, хто дав команду про залучення понад сотню працівників міліції, хто дав команду заважати виконанню ухвали суду, хто взяв на себе таку відповідальність».
Думається, саме з таких справ і варто почати антирейдерську війну, вважають юристи. Адже беззаконня відбувається в самому центрі Києва. Розібравши показово й по кісточках пару-трійку таких справ, можна було б зупинити десятки, а можливо, й сотні подібних справ як в столиці, так і в регіонах, тобто покласти край негативній тенденції. Але чи буде на це воля?
