Конкуренція чи дерибан

Кабінет Міністрів України затвердив список вугільних шахт, що можуть передаватися в концесію. Перелік подано в постанові № 71 від 11 січня 2012 року, презентованій на сайті уряду. До нього потрапили 88 шахт і шахтоуправлінь, що становлять понад 95% об’єктів вуглевидобування, які перебувають у держвласності. Міністерству енергетики та вугільної промисловості, а також центральним і місцевим органам виконавчої влади доручено продовжити роботу щодо визначення держоб’єктів топливно-енергетичного комплексу, які можна здавати в концесію. Тобто список запропонованих Кабміном підприємств може ще поповнитися. Перелік складається з трьох частин. До першої потрапив 81 об’єкт, де пропонується впровадження сучасних технологій виробництва. До другої частини увійшло п’ять об’єктів, що є безперспективними й підлягають закриттю. До останньої частини віднесли два об’єкти незавершеного будівництва та законсервовані об’єкти, що можуть бути добудовані.

Оперативності у вирішенні проблеми додають і аварії, що постійно забирають життя шахтарів. Нещодавно, 6 лютого, на шахті «Північна» ДП «Дзержинськвугілля» стався вибух газоповітряної суміші, який уже забрав життя п’яти шахтарів. І хоча в цьому разі вибух пояснюють проведенням вибухових робіт, проте скільки до цього було випадків, коли причиною було старе устаткування, погана техніка безпеки? І всі ці причини може й повинна звести до мінімуму реформа галузі та залучення інвесторів.

Про плани держави зробити ставку на інвестора раніше повідомив і перший заступник Міністра енергетики та вугільної промисловості України Ігор Попович. За його словами, 2012 року міністерство розраховує залучити 3,726 мільярда гривень інвестицій у розвиток вуглевидобування. Він вважає, що саме недержавні інвестиції в технічне переоснащення шахт дадуть можливість наростити вуглевидобування на 26,7 мільйона тонн.

Отже, схоже, держава й справді наважилася позбавитися багаторічного головного болю — шахт, що постійно дотуються з центрального бюджету. Але чи врятує запланований шлях вугільну галузь від проблем, що накопичилися? І чи можливі в цій ситуації інші варіанти реанімації вуглепрому? Про це «День» запитав експертів.

Вдалих прикладів концесії небагато, говорить «Дню» голова Незалежної профспілки гірників Михайло Волинець. Наприкінці дев’яностих і на початку двадцять першого століття, розповідає він, було багато прикладів, коли шахти брали в оренду або концесію. Але спроби реанімувати виробництво здебільшого закінчувалися плачевно. Якщо шахти вдавалося повернути в держвласність, вони починали більш-менш нормально працювати. Які ж не повернули — закривалися, говорить він. Якщо знову прийдуть такі господарі, то слід чекати повторення ситуації.

Зараз, за словами Волинця, ситуація в галузі дуже погана: інвестицій ніхто не вкладає, кожен чекає, що зможе забрати державне добро дарма. Але найголовніше, говорить він, що в запропонованому державою способі розв’язання проблеми відсутні важливі деталі. Список об’єктів для концесії вже є, а про критерії вибору концесіонерів і умови подальшого розвитку взятих ними шахт нічого не відомо. За такого розкладу, продовжує Волинець, буде чергове роздавання слонів, а не чесний пошук інвесторів. Такий підхід, по його думку, викличе великий опір на місцях, адже не зрозуміло, чи підтримуватимуть нові господарі соціальну сферу й чи збережуть робочі місця в наявній кількості. За його словами, з профспілками від влади ніхто не говорив на цю тему, тому що всі зайняті газовим питанням. Проте недооцінювати значення цієї проблеми не можна, говорить він. Адже у вугільних регіонах живе багато людей, які в разі скорочень не знайдуть нових робочих місць. Говоритимуть про цю й чимало інших супутніх проблем через такий крок на раді глав профспілок вугільної галузі, що, як розповів «Дню» Волинець, запланована на 22—23 лютого. Якщо до думки робітників не прислухаються, то Волинець не виключає, що навесні шахтарі можуть вийти на страйк.

На думку заступника директора Донецької філії державного підприємства «Регіональні електричні мережі» Дмитра Іткіна, відхід від ідеї прямої приватизації шахт до концесії вигідніший концесіонерам, а не державі. А все тому, що вони отримуватимуть державні дотації, адже де-юре шахти залишаться у власності держави. Отже, бюджет з року в рік даватиме свою частку коштів на їхнє утримання. «Ця ідея більше спрямована на лобіювання інтересів певних фірм і олігархів, які хочуть отримати шахти в приватну власність», — вважає він. За допомогою механізму концесії приватизація розтягується в часі, продовжує розповідати Іткін. За цей час нові господарі проведуть модернізацію шахт разом з державою. І коли настане час конкурсу, вони дешево скуплять ці шахти, прогнозує він.

Менш критичним в оцінці запропонованої Кабміном ідеї є незалежний експерт з питань енергетики Володимир Саприкін. «Багато країн реформувало вугільну галузь шляхом реструктуризації. Одним з інструментів якої була приватизація шахт. Але в Україні через низку обставин більшість державних шахт збиткові (за деяким винятком). Тобто приватизація як така в принципі малореальна», — говорить він. Головна причина того, чому не вдається продати шахти на конкурсі навіть за один долар, — багатомільйонні борги, які покупцеві доведеться повернути, говорить він. «Тому можна говорити, що сьогодні концесія — компромісний варіант, щоб залучити інвестора й продовжити життя шахтам», — говорити Саприкін. І головне тепер питання полягає в тому, на яких умовах передаватимуть ці шахти й що отримають від цього держава й шахтарі. На думку Саприкіна, 2012 року в концесію віддадуть не більш як 10% заявленого списку. А 2013-го — ще 10—20%. «Багато шахт абсолютно неприбуткові або дуже збиткові, де собівартість виробництва вугілля перевищує середній показник у галузі в п’ять — сім разів. Навряд чи на них знайдеться покупець або концесіонер. Тому такі шахти доведеться закрити», — говорить він.

Опитані «Днем» експерти вважають, що розвивати вугільну галузь можливо й іншим шляхом. Якщо держава спише борги своїм шахтам, то приватизація цілком реальна. При цьому, зазначають усі експерти, вдаючись до такого кроку, держава повинна жорстко зобов’язати нового власника виконувати соціальний пакет, не зменшувати кількість робітників і модернізувати виробництво. А інвестори з’являться. Уже сьогодні з цікавістю на вітчизняний вуглепром дивляться китайці, розуміючи, які запаси вугілля там приховані. Нещодавно державний банк Китаю Chinа Development Bank надав ВАТ «Лисичанськвугілля» (до його складу входить чотири шахти) довгостроковий кредит у розмірі 85 мільйонів доларів на реконструкцію й модернізацію шахт. А в результаті поїздки у вересні 2010 року українського Президента Віктора Януковича до КНР було досягнуто домовленості з Китаєм про готовність останнього інвестувати 1,03 мільярда доларів кредитних коштів у технічне переоснащення шахт. Отже, фінансові резерви є.

ДО РЕЧI

Згідно з «Програмою перспективного розвитку вугільної галузі на середньостроковий період до 2015 року», обсяг видобутку вугілля в країні до 2015 року має зрости з 75 мільйонів тонн до 91,7 мільйона тонн на рік. Зростання обсягів видобутку можливе за рахунок збільшення інвестицій у модернізацію вугільної галузі, говориться в документі. Орієнтовний обсяг фінансування програми — 109 мільярдів гривень, з яких бюджетні кошти становлять лише 29,8 мільярда гривень, решта — приватні інвестиції. Нагадаємо, що вуглевидобувні підприємства України 2011 року збільшили видобуток вугілля на 8,9% порівняно з 2010 роком — до 81 мільйона 859,4 тисячі тонн. Вуглевидобувні підприємства, що входять до сфери управління Міненерговугілля, трохи зменшили видобуток вугілля — менш ніж на 0,1% (до 38,431 мільйона тонн).