Кредитна «дієта»

«У 2010 році Україні потрібно брати кредити. Дешеві гроші не завадять, адже країна проходить тільки перший етап економічного зростання», — нещодавно заявив в інтерв’ю «Дню» президент Центру економічного розвитку Олександр ПАСХАВЕР. Озвучене відомим економістом побажання найближчим часом обіцяє стати дуже актуальним. Адже, навряд чи вдасться уникнути бажання кандидатів в президенти «заробити» на цьому питанні кілька передвиборних балів. У парламенті ж продовжують припадати пилом проект бюджету та інвестиційні закони, а післякризова економіка терміново потребує фінансової підтримки. Приватний же сектор, який дає левову частку податків, і, який за всіма законами ринкової логіки мав би самостійно фінансувати власні потреби, продовжує з надією позирати в бік державної казни. Кредитні ресурси під 30% річних — то розкіш, а власних обігових коштів у будь-якого підприємства не може бути більше, ніж 30%, пояснює «Дню» голова Держкомпідприємництва Олександра КУЖЕЛЬ.

Тим часом перспективи з отримання кредитів на міжнародній арені для бізнесу та держави погіршуються. З одного боку, Міжнародний валютний фонд (МВФ) зволікає з наданням чергового траншу кредиту стенд-бай, бо уряд, мовляв, не виконав попередніх домовленостей. З іншого боку, міжнародне рейтингове агентство Fitch понизило довгостроковий рейтинг України. Чи вдасться нам за таких умов вгамувати фінансові апетити у 2010 році власним коштом? Та до кого у разі потреби може звернутися уряд за позиками? Про це «День» запитав провідних економістів.

Юрій РУБАН, директор Національного інституту стратегічних досліджень:

— Україна не зможе прожити в 2010 році без кредитів, бо ресурс потрібний для обслуговування вже взятих кредитів, для проведення економічної політики, інфраструктурних змін та для виконання соціальних зобов’язань. Де брати цей ресурс? Одне з джерел — зовнішні та внутрішні запозичення. Через наявні в банківському секторові проблеми держава не зможе позичити дешевше, ніж під 30% річних, всередині країни. Банкіри ж із задоволенням даватимуть кредити під 30% державі, але ці гроші вони відніматимуть від фінансування реального сектору економіки. Зовнішні ресурси подорожчали, однак вони дешевші за внутрішні. Отримати ж їх буде складніше, бо рейтингове агентство просигналізувало закордонним банкірам і приватним кредиторам, що Україна — ненадійний позичальник. На мою думку, фундаментальна проблема України в розмові з потенційними кредиторами в тому, що експерти не знають цифру реального бюджетного дефіциту країни і не розуміють, з яких джерел його обслуговують. Якщо такий підхід збережеться і наступного року, то ринок приватних кредитних ресурсів буде для нас закритий.

Валерій ГЕЄЦЬ, директор Інституту економіки та прогнозування НАН України:

— Навіщо Україні брати кредити? В нас і так існують невикористані внутрішні ресурси. Зокрема, фінансові заощадження людей, які в паніці із банків забрало населення. Влада повинна прикласти максимум зусиль, щоб повернути ці заощадження — і тоді зовнішні кредитори самі прибіжать і припливуть. Потрібно ще створити й всі умови, щоб повернути в державу гроші, які виділили на рекапіталізацію, але їх конвертували та вивели з країни. І останнє — стабілізувати політичну ситуацію, зробити її передбачуваною і зрозумілою для кредиторів та інвесторів.

Олександр РЯБЧЕНКО, економіст:

— Протягом 2009 року країна вирішувала питання недовиконання бюджетних доходів за рахунок запозичень Міжнародного валютного фонду. Наступного року ситуація з кредитами зміниться, адже економіка зростатиме, соціальний популізм відійде (за умови відсутності парламентських виборів) і відбудуться президентські вибори. Крім того, вже зараз зрозуміло, що наступний бюджет буде кращим за цьогорічний, але до бюджету 2007 року він не дотягуватиме. Тому швидко перейти на життя без запозичень уряду ще не вдасться. На мою думку, в 2010 році Україна ще буде змушена позичити менше 10 мільйонів доларів на розвиток економіки. Один із головних кредиторів — МВФ. Важливість такої дружби пояснюється просто: без співпраці з ним про запозичення від інших міжнародних організацій та банків можна забути. Ніхто з міжнародних кредиторів без сигналу від МВФ не дасть Україні грошей. Правильність такої тези підтверджує рішення рейтингового агентства. Чи вдасться нормалізувати стосунки з МВФ? Думаю, що так. Не залежно від того, хто переможе на виборах глави держави, переможцю доведеться шукати спільну мову з МВФ і домагатися прийняття потрібних законів. У цьому випадку депутати або будуть підтримувати новообраного Президента, або ж він розпустить парламент.

Ігор БУРАКОВСЬКИЙ, директор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій:

— Позичати чи не позичати, потрібно вирішувати, виходячи з певної економічної логіки, та, розуміючи, куди ці кошти підуть. Розвивати економіку можна за рахунок ресурсів компаній та держбюджету. Держава точковим фінансуванням може підтримувати певні проекти чи галузі. Однак розвивати загалом українську економіку за рахунок бюджетних грошей не можна. Планова економіка померла. Сьогодні галузі повинні розвиватися самі. Якщо банки хочуть жити, то вони повинні шукати можливості інвестувати свої кошти, бо за них цього ніхто не зробить. Аналогічні підходи на озброєння повинен взяти і бізнес. Держава не може замінити приватні інвестиції. Вона може поліпшити, наприклад, інвест-клімат, але все інше — це питання приватного бізнесу.

Ярослав ЖАЛІЛО, президент Центру антикризових досліджень:

— Прожити без позик не вдасться, бо гроші потрібні для фінансування бюджетного дефіциту, для реструктуризація державного боргу. Від інституційних позичальників (Світовий банк, ЄБРР та інші) Україна може отримати гроші для покриття держборгу. Можна використати й варіант із випуском облігацій державної позики для продажу на міжнародних ринках. Але головне джерело для розвитку економіки та вирішення названих проблем — внутрішні запозичення (кошти комерційних банків та кошти населення). Зниження рейтингу держави може вплинути на вартість держоблігацій «ззовні» й на вартості корпоративних позик, але не на кредити від інституційних позичальників