Кредитування від безвиході,

Але ось Рубікон перейдено, валютний ринок трохи стабілізувався, і МВФ благословив уряд на нові звершення черговим кредитом. Реакція влади була негайною: «Зараз уже є можливість говорити про те, що такого типу політику можна трохи послабити. Міжнародної підтримки досягнуто, динаміка повернення валютних надходжень в Україну дещо перевищує наші очікування, — ці два компоненти валютного ринку кажуть про те, що формування пропозиції валюти йде оптимістичними темпами», — сказав минулого тижня журналістам глава Нацбанку. Отже, «Національний банк може пом'якшити монетарний тиск на курс гривні, зокрема, трохи знизити облікову ставку та зменшити резервні вимоги до банків».

Цілком логічно, що, покінчивши з однією «вічною» проблемою, увагу тут же перемкнули на іншу. Hа зустрічі з членами правління Національного банку України, керівниками найбільших комерційних банків, представниками уряду Президент Л.Кучма заявив, що, коли найближчим часом не буде знайдено механізм залучення банківських кредитів у реальну економіку, Україну чекає «катастрофа». Наприклад, у лютому ставка кредитування підвищилася з 55,2% до 58% при рівні інфляції в лютому — 0,9%, а з початку року 2,5%. Леонід Кучма також повідомив, що через падіння курсу гривні ціна на товари виробничого призначення виросла на 35,3%, а обсяг кредитування скоротився більш ніж на 20%, при цьому ціна кредитів виросла на 47,7%.

Цікаво, що згідно з висновками Німецької консультативної групи, закладене до програми МВФ двоєдине завдання контролю валютного курсу й грошової маси (що впливає на рівень кредитних ставок) є нерозв'язним. Простіше кажучи, концентруючись на захисті валюти, Нацбанк втрачає гнучкість у проведенні монетарної політики й не може істотно впливати на рівень номінальних відсоткових ставок. Проте, Нацбанк це чудово розуміє й сам. Віктор Ющенко каже: «Зниження відсоткової ставки — це політичний крок в напрямку того, що ціна на гроші може падати, і вони можуть стати більш доступними економіці».

Але від чого ж тоді залежить ціна кредитів для реального сектора? Адже, знаючи джерело проблем, можна боротися з причинами, а не з наслідками, тим більше політичними методами. Загальновизнано, що господарські ресурси будь-якого суспільства завжди обмежені, і збільшити запас речового капіталу можна лише, відмовившись від частини щоденного споживання. Іншими словами, люди, які зважились відмовитися від якихось благ сьогодні, чекають, що через деякий час вони отримають більше, ніж можна спожити зараз. Так що виходить, що величина відсоткової ставки — це просто ціна часу, визначувана на ринку, де нинішні блага обмінюються на майбутні. Власне в цьому й полягає суть кредитного ринку.

Як правило фахівці називають дві основні причини завищення кредитних ставок — високу частку держпозик, котрі відволікають гроші зі сфери виробництва, і високий ступінь виробничого ризику. Однак цими причинами справа не обмежується. По-перше , ще з часів радянської економіки для основних мас населення мотив накопичення коштів для інвестування практично не існував. Гроші заощаджували для дорогих покупок, але не вкладали їх у підприємства або цінні папери з метою збільшити майбутнє споживання. Тепер ці люди, ставши перед необхідністю приймати управлінські рішення, за звичкою віддають перевагу поточному споживанню на шкоду накопиченню суспільного капіталу.

По-друге, накопиченню коштів перешкоджає діюча в нас система відносин власності. На приватизованих підприємствах крім акціонерів існує безліч економічних суб'єктів, які мають право втручатися в діяльність підприємства й отримувати від нього прибутки (законні та незаконні). Всілякі регулюючі інстанції, починаючи з місцевих адміністрацій, податкових інспекцій та закінчуючи службами санітарного, пожежного та іншого нагляду, фактично стали «співвласниками» підприємств. І саме в цій якості вони прагнуть якнайшвидше, поки цього не зробили інші, вилучити з підприємства ресурси. В результаті ніхто, навіть юридичний власник, не зацікавлений у збільшенні капіталу підприємства, але всі зосереджені на якомога швидшому його проїданні.

По-третє, діюча податкова система стимулює не реінвестування прибутку, а його «неотримання». Більше того, систему вибудувано так, що вона прагне забрати від підприємства всі гроші ще до моменту підрахунку реального прибутку. Так що в цьому плані питання про накопичення взагалі не стоїть.

Чи можна вибратися з цієї інвестиційної кризи? Досвід показує, що багато які країни успішно вирішили цю проблему. Щоправда, за однієї умови: вони хотіли її вирішити. А що ж відбувається в нас? Наприкінці минулого року в Україні йшла велика дискусія, кому спрямовуватиметься кредитна емісія Нацбанку. Спочатку хотіли дати грошей банкам, щоб ті рефінансували їх у реальний сектор. У результаті вся додаткова емісія йде урядові — на проїдання.

Щоправда, минулого тижня з'явилися деякі ознаки того, що уряд готовий трохи «оздоровити» діловий клімат в Україні. Йдеться про те, що уряд нарешті вирішив піти не лише на деяке ущемлення інтересів «марнотратників» ресурсів, що він ними опікується, але й, можливо, навіть обмежить апетити самозваних «співвласників» підприємств. Зокрема, законопроект «Про порядок примусового погашення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами» передбачає скасування безперечного стягнення і безакцептного списання коштів з рахунків підприємств, за винятком безперечного списання за ухвалою суду; зняття обмежень на користування розрахунковими рахунками з одночасним і різким посиленням майнової відповідальності підприємств за неплатежі. На початку квітня планується направити до Верховної Ради Податковий кодекс, знизивши ПДВ з 20% до 15%, а податок на прибуток — з 30% до 20%. Ще один підготовлений законопроект передбачає зниження ставки держмита за подачу позовних заяв зі стягування з підприємств-боржників сум простроченої заборгованості та спрощення процедури порушення судових розглядів. Також планується скоротити термін позовної давності зі стягування сум простроченої заборгованості з 3 до 1 року.

Чи вдасться урядові здійснити все заплановане й чи дійсно він до цього прагне — учасники кредитного торгу з відповіддю не затримаються. До речі, ще тиждень тому ціна довіри становила 120% річних, що вдвічі перевищувало так звану «ще не політичну» ціну НБУ.