На нові колеса
Про те, як українські муніципалітети примудряються оновлювати парк громадського транспортуПарки міського транспорту українських муніципалітетів мають поповнити 376 нових трамваїв і тролейбусів. Оновлення станеться за рахунок техніки зі ступенем локалізації не менше 80%. Також буде придбано 4200 автобусів. Такі плани днями озвучило Міністерство інфрастуктури. Звичайно, ця кількість може вирішити проблему зношеності міського транспорту лише частково — велика частина працює, перевищуючи нормативи, а це тисячі одиниць.
Сьогодні більш-менш оновлений парк міського транспорту тих міст, які приймали чемпіонат Євро-2012. Перед його проведенням Кабмін зобов’язав міську владу придбати у «Львівського автобусного заводу» 1500 автобусів і 500 тролейбусів на суму 3,5 млрд грн. Щоправда, навіть у них все одно замінений далеко не весь транспорт. Навіть у «заможній» столиці, якщо говорити про трамваї, тільки три десятки з близько 400 є новими, переважна ж більшість потребує заміни.
Інші муніципалітети оновлюють парк міського транспорту досить повільно — чиновники скаржаться на подорожчання транспорту й відсутність достатніх коштів у місцевих бюджетах. Новий тролейбус коштує близько 2 млн грн, трамвай — понад 10 млн грн. Тому наявні кошти міська влада вважає за краще спрямовувати на капітальний ремонт транспорту. Наприклад, капітальна реконструкція трамвая із заміною ходової частини й електроніки обходиться десь у 400 тис. грн, а термін експлуатації машин, як запевняють ремонтники, збільшується на 10 років. Ремонт основних вузлів й агрегатів, заміна мостів, електропроводки, оновлення салону тролейбуса обходиться дешевше — десь у 150 тис. грн.
Раніше міська влада багатьох українських міст активно купувала б/в транспорт з Європи. Наприклад, до Тернополя з Чехії привезли два тролейбуси, кожен по 150—300 тис., Луцьк купив у Польщі 10 тролейбусів по 65 тис. грн кожен.
Втім, і в першому, і в другому випадку частина грошей платників податків може перекочувати до кишені корупціонерів. Адже перевірити об’єктивність вартості б/в деталей складно, та й з ремонтом справи йдуть складніше. Недивно, що періодично тут виникають скандали. Скажімо, був навіть депутатський запит до генпрокуратури Німеччини у зв’язку з тим, що Дніпропетровськ узяв кредит на купівлю німецьких б/в трамваїв 1978 року випуску. Одного з народних депутатів цікавило, чи немає тут підступу: мовляв, чи не було це з німецького боку оформлено як утилізація, чи не віддали насправді трамваї безкоштовно?
В Європі утилізація дорого коштує, і 2007 року швейцарський Цюріх навіть передав Вінниці безкоштовно 116 списаних трамваїв. Приклад свого вінницького колеги Володимира Гройсмана, на прохання якого Швеція подарувала місту техніку, два роки тому вирішив наслідувати й міський голова Полтави. Олександр Мамай надіслав листи мерам 73-х європейських міст із проханням подарувати тролейбуси.
Дарували одне одному й українські міста. Київ, наприклад, подарував торік Житомиру 5 тролейбусів. Але все-таки в основному всі намагаються хоч щось заробити. Нещодавно депутати Київради дозволили КП «Київпастранс» списати і продати близько 200 старих автобусів і тролейбусів, придбаних для міста з 1979 по 2008 роки.
Навіть дуже стару техніку готові купувати маленькі міста — у них багато абсолютно недієздатних машин. Алчевськ, наприклад, через критичну ситуацію з оновленням транспорту вирішив вдатися до крайніх заходів — списати декілька найбільш зношених тролейбусів і здати їх на брухт, щоб придбати теж уживані, але у кращому стані.
У міської влади ще є надія на великі підприємства і політиків. Скажімо, в Запоріжжі майже мільйон гривень на капітальну реконструкцію двох трамваїв й одного тролейбуса виділило «Мотор Січ». І міський голова Олександр Сін просив інші підприємства міста приєднатися до робіт з оновлення транспортного складу.
Проте головні надії муніципалітети покладають на центральну владу — сподіваються, що ті частково профінансують купівлю міського транспорту з держбюджету. На разі ж муніципалітетам доводиться обходитися своїми силами. Кременчук, скажімо, за 13нових тролейбусів виробництва ЛАЗу зобов’язався безпосередньо виробникові заплатити лише близько 7 млн грн, а 25 млн грн сплатили облігаціями.