«Нас вважали божевільними й комуністами»

Цього року в кооперативі села Лосятин, Тернопільської області зібрали перший врожай полуниці. Вирощену ягоду цього року — 150 тонн — використовуватимуть лише для потреб компанії «Данон-Україна», завдяки якій цей кооператив, власне, і з’явився. Надалі ягоду планують експортувати в сусідні країни — Польщу та Росію.

Землі Тернопільської області традиційно вважають «полуничними». Місцеві мешканці кажуть, що ѓрунт тут відповідний. Тому ягоди сорту «Полка», який вирощують на полях кооперативу, виростають великими і особливо смачними. Після збору, врожай відправляють до Вінниці, в компанію «Аграна», де з полуниці роблять фруктовий наповнювач, який додають до йогуртів.

Завдяки організованому кооперативу на офіційну сезонну роботу взяли 60 чоловік з села. В майбутньому працівників стане більше, переконані в кооперативі.

Проблема працевлаштування особливо актуальна для Тернопільської області. Регіон займає перше місце з трудової міграції в Україні, і одне з перших — з безробіття. Місцеві мешканці найчастіше виїжджають на заробітки до сусідньої Польщі, а решту часу займаються домашнім господарством. Тому поява кооперативу стала рішенням проблеми для багатьох безробітних селян.

Проте в селі не відразу позитивно сприйняли ідею працювати в кооперативі. На початку ідею голови сільради, а саме він розпочав переговори з компанією «Данон», підтримала лише одна людина в селі. Завдяки наполегливості вони вдвох змогли домовитися і скоординувати дії влади, місцевих мешканців і бізнесу. Вже потім (після першої зарплати) люди повірили. Вони побачили можливість заробляти на своїх землях, отримуючи за це такі ж гроші, як і в Польщі. Але є істотна перевага в тому, щоб залишитися на своїй землі. Наприклад, збереження родини.

«2009 року у нас з’явилася ідея купувати продукти не в індивідуальних виробників, а організувати кооператив, — говорить генеральний директор «Данон-Україна» Даріо МАРКЕТТІ. — Тоді цю ідею не підтримали. Нас навіть вважали божевільними і комуністами. Але через деякий час вона спрацювала. Зараз ми бачимо успіх на прикладі полуничного кооперативу в Лосятині. Оскільки в своїх йогуртах ми використовуємо багато яблук і груш, я замислився над тим, що в Криму багато таких садів. Можливо, ми використовуватимемо досвід роботи в кооперативах і в інших регіонах».

До 2014 року компанія планує інвестувати в полуничний кооператив 3—4 млн євро. Рік тому у відкриття кооперативу «Данон» вже вклала 2 млн євро.

У кооперативі використовують нові технології. Мульчування плівкою для того, щоб попередити висихання ѓрунтів і появу бур’янів. Впровадили систему крапельного поливу. Вона економить об’єми води, оскільки автоматично підходить до кожного куща. Учасникам кооперативу дали можливість купувати за оптовою ціною фригорозсаду. Її перевага в тому, що у неї немає хвороб.

Окрім цього, у голови сільради з’явилася ідея спробувати робити чіпси, сушки, фіточаї з полуницею і малиною під карпатським брендом.

Для фермерів проводили навчання нових технологій. Щоб, використовуючи їх, вони могли продавати ягоди безпосередньо компанії. Оскільки одна з головних проблем в селі — збути продукцію. Люди виходять продавати ягоди на дороги. В рамках проекту «Данон-Україна» планувала залучити близько 500 власників індивідуальних селянських господарств в сільгоспкооператив для виробництва полуниці та її подальшого оптового продажу.

Незважаючи на весь позитив, існує багато «але». Лише уявіть, що фермери за 10-годинний робочий день фізичної праці заробляють ...120 грн. Але тривожить більше не сама цифра, а захват, з яким вони це сприймають. Це означає, що раніше ситуація була значно гірша. За таким заробітком потрібно було ...їхати до іншої країни. Додайте до цього факту, що ця робота на сезон, а не на весь рік.

Для порівняння, фермери в Америці вважаються вельми забезпеченими людьми. В Європі ж вони можуть собі дозволити досить часто їздити в подорожі. Чому тоді в Україні, споконвічно аграрній країні, фермери не відчувають себе настільки ж упевненими в майбутньому?

Що було б, якби хоч би половина українських компаній, подібно до «Данону», стимулювала менеджерів грошовою винагородою за успішні соціальні проекти? Скільки б було побудовано дитячих майданчиків, садків, шкіл? Скільки регіонів могло б розвиватися? Скільки б людей залишилося працювати на своїй рідній землі?

Звичайно, міжнародна компанія має матеріальну можливість для таких проектів. Але і на їхньому шляху бувають невдачі. Даріо Маркетті відзначив, що кілька разів ідея з кооперативом не пішла через те, що не знайшлися гідні менеджери, які захотіли б цим займатися. Складніше знайти людей, ніж інвестування. Тому що такі проекти вимагають взаємодії влади, бізнесу і місцевих мешканців. Координувати їх — це те саме що дати трьом хазяйкам на кухні варити одну страву.

Можливо, для молодих компаній навпаки — складніше знайти гроші, ніж управлінців. Складність аграрного сектору в Україні в тому, що вас не страхує від неврожаю держава, як це роблять в Європі. Проте, незважаючи на це, майбутнє — за соціально відповідальним бізнесом. Недаремно ж процвітають саме ті компанії, які піклуються про якість життя людей в своєму підприємстві й у регіоні.