Незатребувана диверсифікація

Згідно з прогнозом Агенції енергетичної інформації США, найбільший вплив на стан світового ринку енергоносіїв на період до 2030 року здійснюватимуть висока вартість вуглеводневої сировини, зростання витрат на її транспортування та переробку. В ситуації, що склалася, для ослаблення негативних наслідків кризи більшість країн-імпортерів нафти і природного газу змушені були по-новому поставитися до стратегії диверсифікації їхніх постачальників.

Україна традиційно належить до найбільших споживачів енергоносіїв на теренах колишнього СРСР, займаючи другу позицію після Російської Федерації. За даними Держкомстату, 2008 року було перероблено 9,4 мільйона тонн нафти, в тому числі українських родовищ, видобуток сягнув 3,8 мільйона тонн. Таким чином на частку імпортної нафти доводилося близько 60%.

Про необхідність диверсифікації постачальників нафти в Україні на урядовому рівні заговорили відразу після проголошення державної незалежності. Спочатку керівництво країни почало активно втілювати свої плани в життя. Так, під диверсифікацію створювалася сучасна транспортна інфраструктура за рахунок будівництва нового нафтотерміналу в Одесі й нафтопроводу Одеса-Броди. Крім того, передбачалася реконструкція діючих нафтотерміналів у Херсоні й Феодосії. На цьому ж етапі інститутами Національної академії наук України були виконані дослідницькі роботи, пов’язані з ефективністю диверсифікації поставок нафти на НПЗ України. Проте вони мали рекомендаційний характер, і основні результати проведеної роботи зводилися до оцінки доцільності переробки в Україні якіснішої нафти.

Переробка в Україні рекомендованої високоякісної нафти забезпечила б без додаткових інвестицій збільшення випуску моторного палива з підвищеними експлуатаційними характеристиками за одночасного збільшення маржі нафтопереробки. Крім того, реалізація цієї пропозиції забезпечила б значне скорочення інвестицій у модернізацію НПЗ.

Нарівні з технологічними проводилися й економічні дослідження, спрямовані на обгрунтування критеріїв, за якими в умовах диверсифікації необхідно визначати постачальників нафти для окремих НПЗ. На жаль, приватизація українських НПЗ російськими компаніями, які самі видобувають значні об’єми нафти, відсунула розв’язання цієї проблеми на невизначений термін.

І сьогодні, аналізуючи стан нафтопереробки в Україні, доводиться констатувати, що у галузі нафтопостачання не лише не зауважено поліпшення якісних показників, але значною мірою погіршилося кількісне забезпечення нафтою більшості її НПЗ. Так, 2006 року до України було поставлено 13,424 мільйона тонн нафти (78,2% від рівня 2005 року), 2007 — 12,618 мільйона і 2008 — 9,426 мільйона тонн або 74,7% до 2007 року. У січні-березні 2009 року на НПЗ було поставлено 2239,8 тисячі тонн нафти, з якої частка української становила 29,4% і російської — 70,6%, тоді як імпорт казахстанської порівняно з аналогічним періодом минулого року (147,2 тисячі тонн) знизився, і в І кварталі цього року становив 7,6 тисячі тонн.

За показниками кількості імпортерів і максимальної частки одного з них Україна далека від оптимального рівня —чотири постачальники і 30% відповідно. Ситуація, що склалася з поставками сирої нафти на українські НПЗ, негативно вплинула на їхню роботу й наповнення національного ринку нафтопродуктами необхідної якості і в необхідних об’ємах. З метою продовження нафтових реформ, початих у рамках «Енергетичної стратегії України на період до 2030 року» та у світлі розв’язання проблеми енергетичної безпеки в листопаді 2006 року була прийнята урядова постанова №1572 «Програма диверсифікації джерел поставки нафти в Україну на період до 2015 року». Згідно з постановою, Мінпаливенерго України мало намір приєднати Україну до системи Каспійського трубопровідного консорціуму (КТК), що тягнеться від Казахстану до Новоросійська. Для цього планувалося розпочати переговори про участь України в прокладанні двох нових трубопроводів, які компанії Євросоюзу ось уже понад десять років безуспішно розраховують прокласти на західному виході української нафтопровідної системи зі Словаччини до Австрії, Чехії та Німеччини. Уряд також доручив Мінпаливенерго України створити Міжвідомчу комісію з диверсифікації джерел постачання нафти. Прийнята постанова давала б Мінпаливенерго України право направляти закордон інвестиції з рахунків НАК «Нафтогаз України» і ВАТ «Укртранснафта» для фінансування проектів, пов’язаних із будівництвом транспортної інфраструктури нафти. Необхідність прийняття Урядом постанови була зумовлена світовим досвідом використання стратегії диверсифікації вуглеводню.

Диверсифікація допомагає не лише ослабити залежність від якогось одного або кількох постачальників вуглеводню, але й, нарівні з цим, вибрати товар за оптимальними цінами та якістю. Є ще одна економічна перевага — можливість мінімізувати ціну на нафту за оптимізації її якості.

Україна тривалий час ігнорувала досвід країн Заходу щодо диверсифікації імпорту нафти, тому не були отримані й відповідні преференції від її використання. Виходячи з цього, економічно обгрунтованою здається розробка для окремих НПЗ України рекомендацій стосовно диверсифікації імпорту нафти з урахуванням їхнього географічного розташування, наявності терміналів і нафтопроводів.

Так, передбачається у перспективі Кременчуцький НПЗ зорієнтувати на переробку Каспійської нафти (Азербайджан і Казахстан) — п’ять мільйонів тонн і російської нафти легких сортів — п’ять мільйонів тонн на рік, тоді як Лисичанський НПЗ на використання російської нафти — п’ять мільйонів тонн, а також казахстанської й азербайджанської — по 2,5 мільйона тонн на рік, відповідно. Крім того, й Одеський НПЗ доцільно, крім російських сортів нафти, забезпечувати також нафтою з Каспійського регіону (Азербайджан, Казахстан), тоді як Надворянський і Дрогобицький НПЗ — українськими сортами нафти та норвезькими. Будівництво нового НПЗ потужністю вісім мільйонів тонн на рік, його інвестування й забезпечення початковою сировиною розглядалося за рахунок Лівії або Казахстану.

Переорієнтація українських НПЗ на переважне використання якіснішої нафти з Росії, районів Каспію, Північного моря й Африки, нарівні з економічними вигодами, забезпечила б значне зниження екологічного преса, в тому числі за рахунок покращення якості отримуваних нафтопродуктів. Водночас диверсифікацію поставок природного газу в Україні потрібно провести в напрямку ширшого використання газу азіатських республік і використання імпорту зрідженого природного газу, для чого в Одесі слід побудувати завод із його розрідження.

Поліпшити диверсифікацію імпортерів нафти в Україні можна також, інтенсифікувавши видобуток нафти всередині країни, в тому числі на шельфах Чорного й Азовського морів. Тут, здається, найважливіше — посилення ролі державного регулювання, спрямованого на створення сприятливого клімату для притоку прямих іноземних інвестицій, ведення митних бар’єрів проти проникнення на національний ринок низькоякісної нафти і нафтопродуктів.

Для створення об’єктивних умов диверсифікації поставок нафти в Україну необхідно у два етапи модернізувати всі діючі НПЗ із метою збільшення глибини переробки нафти: до 2010 року перевести НПЗ з простої на класичну схему з глибиною переробки 82% і більше;

до 2015 року перейти від класичної на глибоку переробку (до 92% і більше), що гарантує підприємствам рентабельність переробки нафти незалежно від її якості.

Диверсифікацію поставок нафти так само, як і нафтопродуктів, потрібно здійснювати, використовуючи вже створену інфраструктуру. З урахуванням стратегічної ролі диверсифікації вуглеводню доцільно розробити й прийняти відповідну урядову програму й щодо природного газу.