Платити й не нагрітися, або "нагріти" й замерзнути?
Опалювальний сезон у Харківській області розпочався більш-менш своєчасно. 15 жовтня в будинках потеплішали радіатори. Це стало можливим завдяки діям обласної адміністрації, яка спрямувала частину бюджетних коштів на закупівлю палива й шляхом взаємозаліків зменшила борг перед енергопостачальними організаціями.
Журналістам місцевих засобів інформації було дано соціальне замовлення: переконати споживачів газу, електроенергії, води й тепла платити. Не можна ж комунальним службам постійно працювати в умовах несплати за спожите. Наприклад, АТ "Харківтеплоенерго" на обігрівання міста щодобово витрачає 650 тисяч гривень. А на його рахунок надходить лише 120 тисяч гривень на день. На початку жовтня рахунок взагалі було заблоковано за борги перед газопостачальними організаціями.
Своєю чергою, комунальному господарству міста споживачі заборгували 400 млн. грн. Лише підприємству "Харківські теплові мережі" вони не заплатили 230 млн. Через це працівники Харківської ТЕЦ-2 не отримували платні вже 7 місяців. Певна річ, основний неплатник податків - промисловість і бюджетні організації. За ними - майже 300 млн. грн.
Стосунки комунальників зі споживачами - це тяжка спадщина соціалізму, коли грошей по-справжньому ніхто не рахував. Скажімо, тепломережі головної кочегарки міста - Харківської ТЕЦ-5 - протягнулися на десятки кілометрів. Вони обігрівають не лише місто, але й повітря - і це також входить до ціни.
Було б несправедливо закидати енергетикам те, що вони працюють по-старому. Переглядають норми (не завжди, щоправда, до добра, якщо казати про постійне зменшення лімітів на електроенергію). Як повідомив начальник Харківського міського управління комунального господарства Микола Кушнір, на замовлення управління інститут "Харківпроект" перераховує необхідні обсяги поставки тепла до тих або інших будинків. Після цього вартість опалення стала в три рази менша, аніж 1995 р. Налагоджують перелік продукції, яка відпущена споживачам. Кожний постачальник енергоресурсів розробляє заходи з витискування плати.
У "Харківкомунпромводі" винайшли кран, який видаватиме боржникам не більше одного відра на годину. В системі "Харківобленерго" створюється підприємство "Енергозбут" з великим штатом контролерів. Скоро в помешканнях з'являться лічильники, які вмикають струм лише від чіп-карти. Проте сьогодні в енергетиків чомусь виникають складнощі навіть з тією частиною споживачів, яка ще платить.
Начальник облуправління житлово-комунального господарства Сергій Пілігрім розповідає про структуру боргів міста Чугуєва. З сотні побутових споживачів за воду платять 95 чоловік, за телефон - 90, за електроенергію - 85, а ось за тепло й гарячу воду - лише 50. На перший погляд здається, що люди оплачують краще ті послуги, яких можна легше позбавити. Дуже просто, наприклад, вимкнути телефон або електроенергію! Але до цього переліку не входить холодна вода - її ніколи не вимикають за борги.
Очевидно, активність платників залежить, у першу чергу, від якості й стабільності послуг. Щодо тепла, то батареї в помешканнях можуть бути гарячими (щоправда, зрідка), можуть бути ледве теплими - а платити все рівно необхідно. Те саме - й з гарячою водою.
У нещодавньому минулому споживач комунальних послуг за все платив житлово-експлуатаційному об'єднанню. Зараз кожний продавець послуг видав власні книжки. За електроенергію споживач платить АГЕК "Харківобленерго", за тепло - підприємству "Теплозбут", за холодну воду й каналізацію - ТВО "Харківкомунпромвод" і ГКП "Харківкомуночисвод" тощо, разом - 5-6 підприємствам. А всі претензії на адресу того самого ЖЕУ. Але, якщо виробник або продавець послуг не виявляють особливої уваги до окремого споживача, то й споживач залишається глухим до його благань.
Ухилення від платежів - це найпростіший випадок. А ось- складніший прийом. На початку 90-х років поширилося таке явище, як крадіжка елекролічильників у багатоповерхових будинках. Ці прилади тоді були великим дефіцитом у держторгівлі. Потім їх випуск було налагоджено, індивідуальне будівництво почало спадати, й попит на них впав. Але лічильники продовжували зникати. Зараз в Харківській області бракує 140 тисяч елетролічильників. Розгадка цього економічного феномену проста: абонент, у якого викрадено лічильник (до речі, який належить не йому, а ЖЕУ), платить за середньою витратою за минулі роки. Отже можна вмикати й усі лампочки, й саморобні "козли"-обігрівачі?
Все, що не враховується, витрачається без обмежень. Тепловики стверджують, що лише встановлення лічильника знижує споживання тепла у 4-5 разів. Ще краще цю істину ілюструють показники витрати газу в Харківській області. Влітку споживачі спалюють близько 3 мільйонів кубометрів на добу. Взимку - 9 мільйонів. А ось у міжсезоння, коли у житлах вже холодно, але батареї ще не гріють, кожної доби йде до 20 мільйонів кубометрів газу. Лише власний лічильник може припинити марнотратство. Й у цьому напрямкові в області є ще великі резерви: тут встановлено 50 тисяч лічильників газу, але зроблено це переважно в індивідуальних будинках. Міські помешкання їх, як правило, не мають.
Якщо борги за енергію й комунальні послуги перевищують можливості недержавного підприємства, воно, буває, оголошує себе банкрутом, майно передає щойно створеній структурі (де працюють ті ж самі люди), а заборгованості кредиторам... прощають.
Ситуацію на енергоринкові Харківщини можна схарактеризувати, як украй напружену. З одного боку - переважно неплатоспроможний споживач енергії й послуг, з другого - монополізований, але обікрадений виробник. До того ж він користується підтримкою держави. Споживач не знає, скільки отримав послуг, але платити зобов'язаний під страхом вимкнення. Навіть і в тому разі, якщо він розраховується своєчасно, то не може вимагати від виробника якості - в нього немає ані механізму, ані органу захисту, ані свободи пересування ринком. Тому вони не торгують, а конфліктують, у кращому разі, терплять одне одного.
