«Прибамбас» для чиновника
Чому держава не в змозі відмовитися від податку на додану вартість
Категорія «вартість», а також співвідносна з нею категорія «додана вартість», означають сутнісні поняття, які в зв’язку з їхнім абстрактним характером в економічній діяльності не проявляються безпосередньо. Вартість, будучи абстракцією, знаходить своє конкретне вираження в ціні. Відповідно, додана вартість також прямо не спостерігається, а проявляється через показник обсягу чистої продукції, що розраховується за певною методикою. Зокрема, до складових частин, які зараховують до обсягу вказаного показника, належать прибуток суб’єкта господарської діяльності, а також витрати на оплату праці й супутні витрати.
У руслі викладеного, проголошення в ст. 6 Закону України «Про систему оподаткування» серед інших об’єктів оподаткування абстрактного поняття — доданої вартості — не більше ніж юридичний курйоз. Те, що безпосередньо не спостерігається, не може бути об’єктом оподаткування. Це непрямо визнає й законодавець, оскільки в ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» уже фігурує інший об’єкт оподаткування — певні операції платника податку.
Проте й тут припустилися юридичної неточності. Операції платника податків є лише певними господарськими діями, які опосередковано співвідносяться як із абстрактним поняттям, яке називають терміном «додана вартість», так і конкретним її «представником» — чистою продукцією. Звідси стає цілком зрозумілою ситуація з податком, який ми розглядаємо. Якщо сам об’єкт оподаткування такий «туманний», то є цілком природно, що все пов’язане з ним обтяжене цим самим «пороком». Якщо в податковому законодавстві додану вартість замінити її конкретним представником — чистою продукцією, то одразу виникають незручні запитання. Наприклад, чому дорівнює величина чистої продукції при імпорті? Навіщо заробітну плату, з якої стягують відприбутковий податок, а також прибуток, із якого теж стягують відповідний податок, оподатковувати ще раз, але вже в складі чистої продукції?
Якщо, відповідаючи на перше запитання, строго керуватися положеннями економічної теорії, то не можна не звернути увагу на такий парадокс. Коли йдеться про знову створену вартість, мається на увазі, що її «створюють» тільки ті економічні суб’єкти, які формують національний доход держави. Витрати, пов’язані з операціями придбання за кордоном і ввезенням на митну територію України яких-небудь товарів, хоч і належать до господарської діяльності певних суб’єктів, але є лише витратами цієї діяльності. Отже, при здійсненні вказаних операцій їхній внесок у приріст національного доходу країни-імпортера нульовий. Проте країна- імпортер завдяки простому ігноруванню значення низки основних понять, вживаних у податковому законодавстві, примудряється в цій ситуації стягувати за «додання вартості» 20% від повної контрактної ціни товару, яка до формування її національного доходу взагалі не має жодного стосунку.
Звичайно, можна заперечувати, що тут присутня велика політика. Мовляв, захищаємо внутрішній ринок, вітчизняного виробника тощо. Та чи не простіше було б відмовитися від нецільового та некоректного використання наукового терміну, а натомість залучити науку для обгрунтування та встановлення такого рівня митних зборів, щоб відзначені інтереси при цьому було враховано.
При відповіді на друге запитання також стикаємося з парадоксальною ситуацією. Якщо припустити, що шляхом деяких арифметичних операцій із якимись елементами валового обігу, окремі складові частини якого в податковому законодавстві іменуються податковим зобов’язанням і податковим кредитом, вдається достовірно визначати обсяг чистої продукції, то, як кажуть, і карти в руки. Усі нині стягувані податки можна було б скасувати. А головна проблема оподаткування звелася б до розробки однієї чи кількох шкал «справедливих відрахувань» із чистої продукції.
Чому ж до цього ніхто не прагне? Відповідь напрочуд проста. Хоч як комбінуй податковий кредит і податкове зобов’язання, але те, що при цьому виходить на момент розрахунку з бюджетом, не є двадцятивідсотковою чи якоюсь іншою достовірно встановленою частиною ні доданої вартості, ні чистої продукції в строго науковому розумінні цих термінів. Аналогічно з результатами дій алхіміків це можна означити як продукт алекономіки. Природно, якщо ніхто не знає, що в цьому випадку виходить, то держава проявляє похвальну розсудливість, не сподіваючись, що таким способом встановлюються розміри тієї частки чистої продукції, на основі якої можна було б визначати її повну величину. Отже, ніхто про жодні «справедливі відрахування» і не намагається подумувати.
Чинна практика стягування податків підтверджує лише те, що державі ніщо людське не чуже. Будучи породженням людської волі, вона успадковує й людські недоліки. Зокрема, прагнення діяти за лінією найменшого опору. Так, держава, в особі його законодавчого та виконавчого органів, навіть розуміючи, що податок на доходи фізичних осіб і податок на прибуток обчислюються з відповідних частин чистої продукції, а застосування ПДВ нарівні з вказаними податками є «архітектурною надмірністю», просто не в змозі відмовитися від подібного «прибамбасу».
Безумовно, без серйозної наукової експертизи неможливо підготувати грунтовні рекомендації щодо реформування цього податку. Проте на деякі очевидні моменти можна вказати вже зараз. Швидше за все, ПДВ доцільно було б скасувати, замінивши його податком з обігу. Останній повинен поширюватися лише на ті види діяльності, які належать до роздрібної торгівлі. До речі, й механізм нині вживаного ПДВ побудований так, що лише суми, які стягують із кінцевих споживачів, визначають його «фіскальну продуктивність». Ставка податку з обігу для вказаних видів діяльності повинна бути істотно знижена. В ідеалі, за обгрунтовано встановленого рівня ставок податку з обігу, ці види діяльності взагалі можна звільнити від податку на прибуток. По суті, податок з обігу для них є спрощеним способом вилучення частки прибутку (чистої продукції).
Не викликає сумніву, що за виниклою традицією чергові зміни податкового законодавства будуть обмежені напівзаходами. Цікаво, що ще має статися, перш ніж проблеми реформування системи оподаткування почнуть обговорювати по суті для з’ясування цілей і конкретизації можливих напрямів давно назрілих перетворень?
