Пустити кров в економіку може судова реформа

Україна починає ще одну важливу реформу, якої з нетерпінням і надією чекає і вітчизняний бізнес, і іноземні інвестори – судову. Зараз вони не наважуються вкладати гроші в Україну, оскільки чинна судова система не дає гарантій ні приватної власності, ні для інвестицій і не дозволяє сподіватися, що введені в Україну кошти можна буде повернути. Експерти сходяться в думці, що без судової реформи країна, насамперед в частині економічного розвитку, нікуди не рушить.

Як сказав «Дню» адвокат відомої юридичної компанії: «Ми розуміємо, що сьогодні гроші інвесторів все одно б не прийшли в країну, навіть у тому випадку, якщо б у нас не було війни. І з точки зору захисту прав інвестора, іноземний він чи національний, ми сьогодні перебуваємо на середньому рівні африканських країн». З однаковими ризиками, продовжує експерт, можна вкладатися в золоті копальні в Намібії або розвивати ГЗК під Кривим Рогом або в Кіровоградській області. Ніякого «плану Маршалла» для нас не буде, якщо в країні не буде захищене право власності. А захистити його можна тільки в судовому порядку. Поки у нас є рейдерство, поки у нас голова обладміністрації може диктувати рішення обласного суду, жоден інвестор сюди гроші не принесе.

Друга частина цієї проблеми – захист прав і свобод громадян. На думку експертів, без реформування судової системи в Україні не буде не лише нормального економічного, а й політичного розвитку. Україна буде приречена рухатися через революції. Так буде доти, доки громадянин не зможе захищати й захистити свої базові конституційні права в судовому порядку. Це яскраво засвідчили події зими минулого року, зазначає співрозмовник «Дня». Якщо держава не дає права людині розв’язати свої проблеми в цивілізований спосіб, то вона все одно візьме це право, але вже в спосіб, не передбачений законом.

Як відомо, Президентом України наприкінці жовтня 2014 року створено Раду з питань судової реформи, куди увійшли вітчизняні та деякі закордонні фахівці високого класу, представники громадськості. Напрямки роботи ради: реформування судоустрою та законодавства про статус суддів, процесуального законодавства, інститутів адвокатури та прокуратури й виконання судових рішень. Рада пропонує провести реформу судової системи в два етапи.

Є проблеми, які необхідно вирішувати сьогодні й зараз, а якщо цього не зробити, то судова реформа може зайти в ту стадію, коли залишається лише зрівняти судову систему з землею й будувати щось нове, зазначає юрист. Першим етапом реформи, за його словами, передбачаються заходи, що не потребують конституційних змін. У першу чергу вони стосуються формування суддівського корпусу. Настільки ж терміново необхідні хоча б мінімальні зміни у процесуальному законодавстві, які, насамперед, повинні забезпечити доступність і відкритість суду для простого громадянина, спростити деякі правила судочинства. Ці зміни, як зазначають в експертному співтоваристві, не працюють без реформ в адвокатурі та прокуратурі.

Другим етапом реформи будуть конституційні зміни. З них варто було б почати, однак це буде юридично складним процесом, що включає кілька голосувань у парламенті (причому одне – конституційною кількістю голосів), рішення Конституційного суду, і є побоювання, що процес реформи може загрузнути в цій темі, зазначає юрист. Тож цю частину роботи, за його словами, віднесли на другий етап. Перший етап, у частині обговорення й прийняття парламентом законодавчих змін, планується завершити вже до кінця січня – середини лютого.

Що стосується змін до Конституції, то, на думку експертів, можливі два варіанти розвитку подій. Перший може полягати в роботі над розділом Конституції, присвяченим правосуддю. За оптимістичним сценарієм це можна зробити в першому кварталі 2015 року. Але якщо буде поставлене завдання: створити нову Конституцію, реформуючи не тільки правосуддя, а й вирішуючи такі питання, як, наприклад, децентралізація, реформа органів державної влади, то в першому кварталі це навряд чи можливо. На думку співрозмовників «Дня», повне перезавантаження Конституції було б правильнішим, ніж редагування окремих її розділів.

Усі автори судової реформи сходяться в тому, що зволікання дорого коштуватиме, сказав «Дню» співрозмовник, близький до Мін'юсту. Як приклад він наводить складність звільнення судді за чинною сьогодні процедурою. Для цього, навіть у тому випадку, якщо суддю притягнули до кримінальної відповідальності, потрібно отримати згоду Верховної Ради, 226 народних депутатів. А в цьому колективному органі індивідуальна відповідальність за прийняття рішень розмивається. Затримавши суддю і встановивши його статус, міліція, згідно із законом, зобов'язана одразу його відпустити, навіть у тому випадку, якщо він затриманий у момент отримання хабара. Імунітет судді забезпечує Конституція.

«Зміни до Конституції необхідні для проведення змістовної судової реформи», – упевнений заступник глави Адміністрації Президента Олексій Філатов. «Разом із тим, зміни до Конституції не повинні гальмувати розв’язання нагальних проблем, які можна вирішити вже сьогодні», – наполягає він і розповідає про те, що вже зроблено для підготовки першого етапу реформи. За його словами, підготовлений проект закону про забезпечення права на справедливий суд, і Президент уже передав його до Ради. Цим документом вносяться зміни до ключових законодавчих актів про правосуддя, починаючи з закону про статус суддів і закінчуючи законом про Вищу раду юстиції, а також до п'ятьох процесуальних кодексів, закону про доступ до судових рішень і деяких інших актів. Реформа починається зі зміни статусу, порядку набору критеріїв, обов'язків, відповідальності судді, тобто змін, що стосуються судді як «базової ланки» судової системи. Законопроект передбачає, що будь-яка посада в суді будь-якого рівня може бути зайнята тільки в результаті конкурсу, що проводиться з урахуванням результатів атестації, обов'язкової для всіх суддів. Це не найпростіша, але необхідна вправа: у країні дев'ять тисяч суддів, а довіра до судової системи в Україні дуже низька, зазначає Філатов.

Громадські активісти часто пропонують інший варіант – усіх суддів звільнити й набрати нових, заборонити «старим» суддям у порядку люстрації займати посади в судах. Такий крок, по-перше, суперечить європейським стандартам. До того ж деякі східноєвропейські країни, що чинили так, урешті-решт отримали від усіх звільнених суддів позови до Європейського суду з прав людини, розповідає джерело, близьке до Мін'юсту. Судді ці справи виграли, і їх довелося відновити на роботі. Зрозуміло, що такі радикальні рішення ще й знекровлять судову систему, адже набрати таку кількість нових суддів в один момент просто неможливо. А правосуддя в країні не можна зупиняти.

На думку опитаних «Днем» експертів, чесні судді в країні є, але «їх переважна меншість». Нечесні чинитимуть опір. Вони досить комфортно себе почували й за старої системи, заробляли непогані гроші. І це гальмуватиме реформу. До того ж судова система за визначенням консервативна. Але значна частина суддівського співтовариства все ж вважає, що без реальних змін їхнє життя закінчиться погано. Погано буде і країні в цілому. Вони розуміють, що перспектива може з'явитися тільки тоді, коли будуть реальні зміни. В іншому випадку «їх змете вулична люстрація, або ці питання будуть вирішуватися з ними в режимі індивідуальної відповідальності».

«День» поцікавився, яким чином суди будуть захищені від політичного тиску. У системі, що існувала раніше, тиск на суди здійснювалося через такий орган, як Вища рада юстиції, стверджує Філатов. ВРЮ давала подання на призначення судді, рекомендацію на обрання судді вперше, займалася дисциплінарною відповідальністю суддів вищих інстанцій. А процедура формування цього органу дозволяла іншим гілкам державної влади здійснювати тиск.

«Ми розв’язуємо ці проблеми так, – говорить заступник глави АП. – ВРЮ повністю деполітизується. Раніше в ній працювали не лише судді, а й державні службовці, наприклад, представники Адміністрації Президента, народні депутати і т.д. Це забезпечувало контроль різних політичних груп над ВРЮ. Тепер цей орган має стати незалежним шляхом заборони суміщення будь-якої діяльності з членством у ВРЮ». «Якщо виконавча або законодавча влада контролює судову – це неправильно», – підсумовує Філатов.

Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»