Самостійна політика доброго пива

Шістдесят відсотків акцій ВАТ «Пивзавод «Рогань» потрапило до рук іноземних компаній. Чому ж це не викликає тривоги у харківських пивоварів? Наш кореспондент розмовляє з головою правління ВАТ «Пивзавод «Рогань» Геннадієм Дмитровичем БІЛОКУРОМ.

— Скажіть відверто, чи не боїтеся ви зосередження в небагатьох руках великої кількості акцій? Як це може вплинути на саме підприємство, на його кадрову й соціальну політику?

— Не боюся. Завод належить 11500 акціонерам. Раніше було 25500, але капітал концентрується. Акції ВАТ «Пивзавод «Рогань» вільно обертаються на фондовому ринку й купити їх може кожний, у кого є гроші. Номінальна вартість акції 25 гривень, а на ринку її ціна в 5 — 6 разів вища. Зрештою купують цінні папери для отримання дивідендів або для перепродажу за вищою ціною. І доки завод дає прибуток, жодна нормальна людина не поставить питання про зміну керівництва.

Правду кажучи, багато керівників побоюються за свої пости і під час приватизації роблять товариства закритими. Але форма власності взагалі не врятує становища. Я вважаю, що добре пиво можна варити і на державному заводі.

— Є й інша проблема. Іноземні інвестори в гонитві за прибутками можуть диктувати технологічну політику, вони скажуть, наприклад: додавайте консерванти до пива — і наші дивіденди піднімуться.

— Це теоретична можливість. Справді, робити «живе» пиво, щоб воно довго зберігалося, досить дорого. Необхідний холод і висока чистота виробництва. Але споживач цінує це. Ми щорічно в півтора разу збільшуємо обсяги виробництва пива й сьогодні вже не задовольняємо попиту. Ми розширюватимемо виробництво в наступні роки — і все це заради отримання прибутку. Нинішнього року витратимо п’ять мільйонів доларів для поліпшення якості та збільшення обсягу продукції. Застосування консервантів може знизити попит, призвести до втрати покупця. Акціонери це розуміють. Тим паче, що іноземні власники поки що доволі пасивні, ми ведемо самостійну політику. Наприклад, випуск не консервованого пива змушує створювати нові робочі місця, і це, я вважаю, благо для міста. Крім  того, щорічно до місцевого бюджету перераховуємо 20 — 30 мільйонів гривень.

На початку будівництва заводу постало питання, на якій воді варити пиво. Геологи сказали, що на глибині 700 метрів — ціле море прісної води. Але генеральний директор ТВО «Харківкомунпромвод» Валерій Петросов запевнив обласне керівництво, що та вода в сорок разів жорсткіша, ніж необхідно для пива. Звісно, йому як докторові технічних наук повірили. У результаті завод було підключено до його водогону... А торік зробили свердловину, зварили пиво — якість дивовижна. Через те, що монополістові хотілося мати такого великого споживача води, як пивзавод, ми втратили контракт із компанією «Пепсіко» і кілька років витрачали великі гроші на очищення водогінної води, доведення її до потрібних кондицій. Втрати величезні. Мабуть, судитимемося.

— Чи плануєте ви проводити емісії цінних паперів?

— Подивимося. Нині існує необхідність розширити виробництво. Крім того, необхідно будувати солодарню і скляний завод, аби менше залежати від постачальників. А де знайдемо кошти — чи випустимо нові акції, чи візьмемо кредит у своєму «Укрсиббанку», чи, може, створимо спільні підприємства — ще не вирішили.