Що за ціною?

Виконання держбюджету-2006 під загрозою. Швидше за все його доведеться переглядати як через зростання витратної частини у зв’язку з подорожчанням газу (для бюджетних організацій його ціна в бюджеті залишилася на рівні $50 за тисячу кубометрів), так і у зв’язку з недонадходженням доходів від приватизації. Але в умовах коаліції керівники виконавчої влади не дуже хочуть привертати увагу до останньої обставини. А треба було б. Фонд держмайна за перше півріччя виконав план надходжень до бюджету всього на 1,7%. Але голову цього відомства Валентину Семенюк це, схоже, не дуже хвилює. Розриваючись між партійною роботою та службовими обов’язками, вона, як випливає з результатів діяльності ФДМУ, зробила свій вибір не на користь останніх.

Цілком імовірно, що це пояснюється наявністю в парламентській соцфракції людей, яким держвласність, що стоїть нині на кону, а) дуже потрібна, б) платити за неї повною мірою їм зовсім не хочеться і в) тим більше, що є можливість купити її за прийнятну ціну. Та й справа ця для них звична. Володимир Бойко завжди відзначався вмінням знайти підхід до потрібних людей... Ще у 2002 році керований ним меткомбінат ім. Ілліча отримав в управління «Комсомольське рудоуправління». Підприємство це є фактичним монополістом з виготовлення флюсових вапняків, які використовуються в металургійному виробництві. Чотири роки тому ФДМ України прийняв досить специфічне рішення — не лише передати акції ВАТ «Комсомольське рудоуправління» в управління комбінату ім. Ілліча, але й зобов’язати його щорічно проводити додаткову емісію акцій з подальшим їх викупом меткомбінатом. У результаті комбінат, а насправді сам Бойко, за станом на початок року, сконцентрував 60% акцій рудоуправління. Близько 40% поки належить державі. Але «поки» тут, напевно, ключове слово, бо найближчим часом ФДМУ має намір звільнити державу від цього тягаря, провівши відповідний конкурс.

От лише його умови викликають глибоке співчуття до рідної держави, яку можуть вкотре елементарно обікрасти. Фахівці ФДМУ оцінили початкову вартість акцій у 10 гривень, тобто за номіналом. Чи не тому, що потенційному покупцю ні до чого зайві витрати? У результаті ціна всього підприємства, якщо дотримуватися оцінки ФДМУ, «досягла» 285 мільйонів гривень, що лише на 28% перевищує балансову вартість його активів.

Але найпримітніше в цій історії, що вже й тепер до початку конкурсу можна сміливо прогнозувати, хто стане переможцем. В умовах записано, що інвестор повинен протягом трьох років виробляти металургійний та щебневий вапняк або контролювати підприємство з його виробництва. Таких в Україні можна перерахувати на пальцях однієї руки, звичайно — ММК ім. Ілліча в їхньому числі. Крім цього, претендент повинен використати у своєму виробництві не менше 20% продукції, виготовленої цим підприємством. Нині основними споживачами флюсового вапняку, що його виробляє «Комсомольське рудоуправління», є ММК ім. Ілліча (49,3% від загального виробництва), Алчевський меткомбінат (17%), компанія «Стіл трек» (близько 12%), «Донецьксталь» та Єнакієвський металургійний завод (близько 3%). Так, у небезпечній близькості до виконання цієї умови знаходиться Алчевський металургійний комбінат. Але, з урахуванням міри впливу народного депутата Бойка на рудоуправління, навряд чи доводиться сумніватися в тому, що збільшення обсягу відвантаження флюсового вапняку в напрямі Алчевська чекати не варто. І можна навіть сміливо спрогнозувати зниження залізничного трафіка за цим маршрутом.

Дивна виходить ситуація. Все своє свідоме депутатське життя Семенюк боролася за чесну приватизацію, викривала ненависних олігархів. Та щойно з’явилася можливість і самій «покерувати» процесом, то все відразу стало на свої місця. Інакше така оцінка акцій стратегічно важливого для української металургійної промисловості та прибуткового підприємства не сприймалася б як цілком нормальна в умовах, коли Мінфін країни готує секвестр бюджету... Та й додаткові умови, в яких хіба що немає найменування майбутнього переможця, — це прозорість чи абсолютно рівні умови для всіх потенційних покупців? Ці питання убачаються цілком риторичними. Надто явно простежується «соцпартійна» солідарність. Невже не вистачило навіть розуму закамуфлювати як слід? Чи впевненість у безкарності настільки висока, що не вважають за потрібне?