Свобода заборон

Поширена думка, що вступ країни до Світової організації торгівлі означає автоматичне та практично цілковите відкриття національного ринку, не відповідає дійсності. Член СОТ має у своєму розпорядженні цілу низку протекціоністських інструментів, грамотно використовуючи які він цілком здатен захистити вітчизняне виробництво від небажаної конкуренції з іноземними компаніями. Другою і до того ж небезпечною помилкою є надія на значне полегшення виходу експортерів на зовнішні ринки внаслідок приєднання до СОТ.

Дуже важливий у цьому контексті досвід країн-членів СОТ із захисту своїх ринків. Його узагальнення дозволяє виділити, а потім й освоїти кілька найдієвіших у сьогоднішніх умовах методів протекціонізму.

Найяскравішим, найвишуканішим інструментом неопротекціонізму вважають антидемпінгові розслідування . Це захисний захід держави, вжитий по відношенню до імпорту, який а) реалізовується за демпінговою ціною та б) завдає таким чином збитків вітчизняній галузі, що виробляє аналогічну продукцію. Закріплення цих норм в офіційних документах СОТ стало передумовою різкого зростання випадків застосування антидемпінгу як явного протекціоністського заходу, що має водночас дуже мало спільного із захистом від демпінгу як такого. Правила СОТ передбачають, що антидемпінгове розслідування країна проводить самостійно. Тому створити видимість виконання двох вищезазначених умов досить легко. Довести, що ціна реалізації імпорту на внутрішньому ринку є демпінговою, неважко. Процедура процесу залежить від того, чи є експортер державою з ринковою економікою чи ні. У першому випадку необхідно показати, що за наявної собівартості продукції, витрат на її доставку та реалізацію її ціна могла б бути і вищою. У другому випадку, якщо оцінюється експорт із «неринкової» країни (а питання надання країні статусу держави з ринковою економікою насамперед політичне, а не економічне), досить показати, що його ціна є нижчою, ніж вартість аналогічних товарів у будь-якій іншій країні з ринковою економікою. А хоч би одна країна, в якій аналогічна продукція коштуватиме дорожче, знайдеться обов’язково. Що стосується збитків, завданих національному виробникові, то докази цього, як правило, є вже на початку антидемпінгового розслідування... Залишається це належним чином задокументувати.

Унаслідок антидемпінгового розслідування вводиться (терміном на п’ять років) антидемпінгове мито, що має компенсувати різницю між демпінговою ціною та ціною на внутрішньому ринку — так звана демпінгова різниця. Мито не може її перевищувати. Проте на практиці, порушуючи вимоги СОТ, це мито встановлюють на рівні десятків і сотень відсотків, перетворюючи його на заборонне , що робить реалізацію імпортного товару на національному ринку неможливою. Таким чином, у найближчі п’ять років про зростання конкуренції на ринку відповідної галузі можна більше не хвилюватися. Інше запитання: чи піде це їй на користь?

Другим заходом, покликаним дестимулювати конкуренцію між розвиненими країнами та країнами, які розвиваються, в сільському господарстві, легкій промисловості та деяких інших галузях, є практика прихованого та явного субсидування національних виробників. Масштаби використання цього інструмента яскраво ілюструє приклад Сполучених Штатів. У 2001 році американські виробники бавовни отримали $4 млрд. як підтримку від Відомства із видачі кредитів на виробництво первинних товарів. Викликане цією підтримкою 25-відсоткове зниження цін на бавовну призвело до того, що регіон у Західній Африці, де доходи майже 11 мільйонів сімей залежать від вирощування бавовни, втратив щонайменше $200 млн. У 2002 році загальний обсяг субсидій американським фермерам становив $20 млрд., що можна порівняти хіба що з 40,4 млрд. євро субсидій, які отримали фермери Європейського Союзу.

Класичним прикладом субсидування несировинної галузі є підтримка Сполученими Штатами компанії «Боїнг», а Францією — виробника літаків «Аеробус». Між США та Францією існує негласна угода, що регламентує максимальний обсяг підтримки цих двох компаній. ЄС та США з мовчазного благословення СОТ конкурують за право надання субсидій національним виробникам.

Офіційно СОТ вважає субсидії антиконкурентним заходом, а тому ратує за відмову від використання більшості з них. Виняток становлять неадресні субсидії, субсидії, спрямовані на дослідження, вирішення соціальних проблем та підтримку сільського господарства. Проте насправді зменшення субсидування якщо і відбувається, то дуже повільно. «Спотворюючі торгівлю» субсидії, від яких, згідно з домовленостями СОТ, необхідно поступово відмовлятися, реально доходять до третини всіх субсидій, які використовують у світовій практиці. Крім того, визначення субсидій як фінансової підтримки, наданої урядом, означає, що фінансова допомога, яку надають неурядові, комерційні установи, офіційно субсидією не є. Відмовлятися від неї зовсім не обов’язково.

Третьою особливістю Світової організації торгівлі є те, що нові члени СОТ опиняються в явно гіршому становищі порівняно зі «старими» її учасниками. Так, однією з умов, які висувають до України та Росії, є вимога припинити або, в кращому випадку, різко обмежити державну підтримку сільського господарства. А аргумент, що американським і європейським фермерам надають незрівнянно істотнішу держпідтримку, взагалі не приймають.

Водночас країни, які розвиваються, користуються в СОТ своєрідним пільговим режимом. Їх звільнено від багатьох зобов’язань щодо відкриття своїх ринків, перехідний період для виконання деяких інших зобов’язань для них довший, ніж для розвинених країн. Крім того, правила СОТ містять цілу низку винятків спеціально для країн, що розвиваються. Тут діє схема дворівневої лібералізації. Країни, що становлять ядро світової економіки, розвивають торгівлю активніше, а інші держави, незважаючи на їхнє членство в СОТ, виявляються певною мірою ізольованими від основних торговельних потоків. Торгівля замикається і між слабкими державами. Відповідний інструмент має назву « регіональні торгові угоди (РТС) ». Участь країни в РТС дозволяє їй легально надавати пільговий режим своїм основним партнерам по РТС, водночас залишаючись більш закритою для товаропотоків з інших країн. Із другої половини 1990-х років значно зросла кількість РТС, укладених саме між країнами, що розвиваються (а не розвиненими), при цьому виник феномен участі однієї держави одночасно в декількох РТС. Парадоксальність ситуації навколо РТС полягає в тім, що вони допомагають лібералізації торгових відносин між своїми учасниками, й одночасно є дискримінаційними по відношенню до всіх інших держав, заважаючи таким чином лібералізації світової торгівлі загалом. Цю проблематику списати з рахунків не можна, оскільки РТС охопили весь світ. На сьогодні тільки один член СОТ — Монголія — не бере участі в жодній регіональній торговій угоді. До речі, саме тому твердження, що формування ЄЕП створить проблеми його учасникам на шляху до СОТ є, щонайменше, малообгрунтованим.

Дієві в системі СОТ і такі традиційні заходи захисту ринку, як технічні та санітарні бар’єри, стандарти, квоти. Останні залишаються дуже популярними всупереч вимозі СОТ відмовлятися від них. У деяких випадках бар’єри повністю блокують доступ на ринок, оскільки висунені вимоги виконати неможливо. Наприклад, в 2001 р. Австралія хотіла експортувати бавовну до ЄС. Вона не могла цього зробити, оскільки Євросоюз забороняє ввезення генетично модифікованої продукції, а вся бавовна, яку вирощують в Австралії, є саме такою.

Отже, будь-який член СОТ має реальні можливості та засоби відстоювання власних економічних інтересів.