Святослав КРАВЧУК: «Радує, що майбутнім Луцька починає перейматися молодь»
...Інколи кажуть, що незамінних нема. Але є неповторні. Перший заступник луцького міського голови Святослав Євгенович Кравчук якраз і належить до останніх. Уродженець княжого Володимира-Волинського, він давно не просто мешкає і працює в обласному центрі Волині, а є одним із головних міських чиновників. Причому незважаючи на багаторічну роботу в органах влади, яка може пригнічувати людські почуття, зумів зберегти рису, що відзначає, на жаль, далеко не кожного чиновника: людяність і порядність. Його виступи щодо проблем міста завжди проникнуті щирим переживанням, здається, що він хоче достукатися не лише до логіки співрозмовника, а й до людських душ. У суботу Святослав КРАВЧУК відзначатиме день народження, та і напередодні особистої події мова пішла насамперед про Луцьк і лучан.
— Минулого року в Луцьку було розпочато і реалізовано цікавий проект «Екскурсоводи у відпустці». Відомі громадяни міста — від науковців до журналістів — проводили безкоштовні екскурсії Луцьком, відкриваючи навіть корінним лучанам просто дивовижні сторінки історії міста. Воно і справді має гарний туристичний потенціал. Міська влада останнім часом почала звертати значно більше уваги на цю сторінку привабливості й перспективи розвитку. Чи все робиться у цьому аспекті, чим є, на вашу думку, наш Луцьк для держави?
— Кажучи про Луцьк, ми, на перший погляд, і справді маємо чим похвалитися. Наші попередники залишили нинішнім лучанам прекрасну туристичну інфраструктуру. Кажучи «Луцьк», згадуємо і про унікальне Старе місто, і, безперечно, про середньовічний Луцький замок, який став одним із семи чудес України. Насправді місто невелике, але його географічне розташування — на кордоні держави, на межі з Євросоюзом — відіграє велику позитивну роль. Власне Волинь та Луцьк є своєрідними воротами держави. Бо якщо ми кажемо, що театр починається з гардероба, то іноземець, прямуючи до столиці України, минає і наш Луцьк. Вже потім він може мати іншу думку, але, безперечно, перше уявлення про державу загалом починає формуватися в нашому Луцьку. Тому я не надто захоплююся тим, що ми маємо і замок, і Старе місто... Бо міська влада справді багато уваги приділяє розвитку туристичної інфраструктури, і ми могли б, напевно, поставити тут, образно кажучи, золоті будинки. Але, на мою думку, дуже важливими є люди, які мешкають у цьому місті, які можуть захоплюватися тим же замком і... смітити біля нього. Тому хотілося б більшої поваги лучан до справді унікальної історичної спадщини.
— Ви багато років працюєте в органах влади, зокрема і в міській раді. Спілкувалися з тисячами людей, знаєте проблеми міста. Чи змінюється на краще, на вашу думку, характер лучанина як громадянина міста, чи розуміють люди важливість поняття «міський патріотизм»?
— Хотілося б, щоб ментальність лучан змінювалася все ж швидшими темпами. Бо, на жаль, ще надто багато людей сповідують істинну українську рису: хай мені буде добре, але це «добре» зроблять для мене інші. Від влади часто вимагають того, що можуть зробити самі. Якщо люди дбатимуть, щоб біля їхнього дому, приміром, квітнули не бур’яни, а троянди, то це буде знаком і зміни ментальності. Відчуття патріотизму навіть мікрорайону — дуже важлива річ у розвитку території. Мене радує, що молоді лучани більше, ніж старші, мають це відчуття причетності до долі й розвитку міста. Останнім часом активно працюють молодіжні громадські організації, які роблять цікаві справи. Вони вже переймаються тим, як у місті будуть жити їхні, може, ще й не народжені діти. Це мені дуже імпонує.
— За що ви любите Луцьк?
— Люблю його все ж за людей, які тут живуть. Бо пасивність мешканців — не суто луцька риса. У нас багато людей, заради яких хочеться працювати. Приваблює те, що Луцьк — місто порівняно невелике, але затишне. А те, що тут — кілька сотень тисяч мешканців, а не мільйони, є позитивною рисою для чиновника, представника влади. Тут чиновник не може дозволити собі багато чого, що непомітним пройде у великому місті. Тут хочеться, щоб і про тебе була гарна згадка, і щоб про твою родину не говорили негарних слів.
— Що вас радує?
— Як кожну пересічну людину радує родина, особливо онуки, які нагадують про плинність життя, вічні істини, і це усвідомлення допомагає тримати себе в певних рамках і в роботі. Радує, що студенти нашого Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки роблять багато цікавих справ, які служать розвитку міста. Хотілося б, щоб наш Луцьк оминали стихійні лиха, а політичні баталії навіть на нашому рівні, а тим більше — на рівні держави, не призводили до конфліктів між людьми.
— Луцьк і міська рада є одними із друзів газети «День». Традиційні фотовиставки «Дня» з року в рік стають культурною подією в місті. Знаю, що за сприяння міської ради купують для навчальних закладів міста книжки з Бібліотеки «Дня», що нашу газету тут охоче передплачують, і «День» у Луцьку має своє колону читачів. Чому це потрібно місту?
— На мою думку, такою газетою як «День» кожна держава може і повинна пишатися. Це газета, що служить Україні, хоче бачити цю Україну розвинутою і прославляє свою країну. А також дає можливість людям думати, а тим, хто уміє і може мислити, — можливість висловлювати свої думки на сторінках газети.
