«Такфляція» — нове квадратне колесо України

Економічний розвиток України, а також політична ситуація в країні не покращилися настільки стрімко, як очікувалося після перемоги на президентських виборах Віктора Ющенка, вважає аналітик Merrill Lynch Ральф Суппел. На думку експерта, «темпи росту економіки країни є найголовнішим розчаруванням цього року». Реакція Заходу на проблеми, що виникають в нашій економіці, у свою чергу дуже непокоять вітчизняних експертів.

Україна вступила у п’ятнадцятий рік незалежності. На жаль, із тривожним очікуванням стагнації та занепаду. Таке відчуття не може не скластися в процесі аналізу соціально-економічних результатів. При цьому на зовнішньополітичних теренах, завдячуючи Президентові та міністрові закордонних справ, маємо позитиви проривного значення. Однак всі ті, хто за кордонами України радо вітав помаранчеву революцію та її прозахідну орієнтацію, не схильні до того, щоб відокремлювати внутрішню соціально-економічну політику від зовнішньої. Бо все у цьому світі є системним, взаємообумовленим. А впроваджувана нашим урядом примітивно соціалістична, антиринкова і протекціоністська модель є стовідсотково несумісною з нашими прагненнями до інтеграції в ЄС, до єднання з країнами ринкової демократії. Інакше кажучи, ЄС ніколи не прийме до своїх лав країну з такою соціально-економічною політикою. А збурений помаранчевою революцією всесвітній сплеск приязного ставлення до України може незабаром змінитися на розчарування саме внаслідок недалекоглядної соціально-економічної політики нашого уряду.

ДЗВІНКИ ЗДАЛЕКУ

Перші сигнали вже подані. Численні публікації у провідних іноземних виданнях демонструють зростаюче незадоволення: а) авторитарними алгоритмами роботи уряду; б) економічно необґрунтованим нарощуванням соціальних виплат; в) спробами масштабного, потужно рекламованого перерозподілу власності; г) волюнтаристським, одностороннім скасуванням ВЕЗ; д) раптовими (практично посередині року!) змінами правил гри на ринку, від частини яких уряд вже відмовився.

Побудувати сучасну ринкову економіку, демократичне громадянське суспільство лише власними зусиллями в Україні неможливо. Морально-політична підтримка Заходу, що мала б матеріалізуватися в інвестиціях, є однією з ключових умов побудови квітучої української держави. А чи буде вона (підтримка Заходу та інших країн з розвинутими демократичними устроями), якщо уряд докорінно не перегляне свою соціально-економічну політику та не зробить її політикою глибоких ринкових реформ? Впевнено кажу: ні! Принаймні на 1 липня прямі іноземні інвестиції склали лише 9,1 млрд. доларів США. Тобто за помаранчеве півріччя вони приросли, як і за часів Віктора Януковича, лише на 0,5 млрд. доларів США. І знову найбільші гроші надійшли з Кіпру...

Одне важливе спостереження. Я доволі багато часу співпрацював з іноземними радниками. Помітив таку важливу рису: іноземці, як правило, добре знають не тільки наш, український досвід трансформації тоталітарного суспільства. Коли ми вважаємо, що винайшли своє унікальне квадратне колесо і дуже пишаємося цим, то іноземці швиденько нагадують — шлях до ринку вже давно відкрито. Саме тому їм досить просто встановити майже функціональну залежність між малопрофесійною роботою уряду і крокуванням України через стагнацію в занепад. Саме тому вони ніколи не прийдуть із солідними інвестиціями у нашу примітивно соціалістичну економіку. Чи вистачить нам власних інвестицій для піднесення держави? Є великі сумніви! А що ж буде далі? Черговий провал на шляху до нового високоефективного суспільства? На пам’яті мого покоління (діти Другої світової війни) це вже четверта спроба (реформи Олексія Косигіна у 60-х роках минулого століття, Михайла Горбачова у 1985—1991 роки, перших років Незалежності України). Чи не забагато? Чи може будь-яка людська спільнота нормально розвиватися, якщо впродовж життя одного покоління кількість її глибоких творчих поразок щодо створення квітучого суспільного устрою значно перевищує кількість непевних перемог?

СИГНАЛИ ЗБЛИЗЬКА

Серпневі повідомлення Держкомстату підтверджують наші побоювання, що були висловлені раніше («День» №133, 27 липня 2005): економіка України продовжує охолоджуватися. Зокрема, протягом літніх місяців збереглося швидке зниження і без того сміхотворно малих темпів зростання ВВП.

Досягнуті напередодні помаранчевої революції чи не найвищі у світі темпи економічного зростання вселяли цілковиту впевненість у нашій спроможності власноруч стрімко поліпшити наше життя. Визначальним фактором появи і зміцнення таких надій була по-дитячому наївна впевненість, що вдасться створити чесну та прозору владу. Молода українська буржуазія виступала своєрідним генератором таких очікувань. Однак сьогодні, за підсумками семи місяців, ми знов констатуємо прогресуюче уповільнення темпів економічного зростання.

Приріст ВВП у 3,7% має найнижче за останні шiсть (!) років значення! (див. табл.). Він у 3,6 раза нижче приросту попереднього року (13,5%). Такий низький приріст отримано в умовах найкращого грошового забезпечення економіки. Грошова маса в обігу на 1 липня досягла 159,2 млрд. грн. (приріст 39%) проти 117,1 млрд. грн. торік — за часів блакитно-білої влади. Гроші стали більш доступними — вартість кредитів знизилася до 15,2% (торік вона складала 17,0%).

І ще одне підтвердження неефективності соціально-економічної політики уряду. Цитую Держкомстат: «На відміну від минулорічної тенденції скорочення заборгованості з виплати заробітної плати (на 10,1%), у першому півріччі 2005 р. спостерігався її приріст на 20,7%, або на 230,1 млн. грн.». Тобто грошей у обігу значно більше, і вони подешевшали, а борги iз зарплати стрімко зросли. І така політика є соціально спрямованою?

Особливе занепокоєння викликає обвально швидке скорочення сальдо зовнішньої торгівлі товарами. За січень — червень воно знизилося до ,4 млрд. — це в шість (!) разів менше, ніж торік. Чому уряд не коментує таке різке обміління важливого фінансового потоку?

Уповільнення темпів зростання ВВП, очевидно, є результатом погіршення стану справ у промисловості, яка забезпечила зростання обсягів виробництва лише на 3,9% — у 3,8 раза менше, ніж торік (14,7%). Вперше за роки незалежності ми зустрілися з дефляцією оптових цін. За повідомленням Держкомстату, індекс цін виробників промислової продукції у липні становив 98,4%. А фізичний обсяг оптового товарообороту знизився за січень — липень на 7,3%. Обидва ці факти вказують на суттєве зниження ділової активності, що може бути початком тривалої стагнації.

З перших місяців поточного року, першого року помаранчевої ери, неухильно падають обсяги виробництва в металургії (за сiм місяців — на 2,9%) та у будівництві (на 8,1%). Про це Держкомстат попереджає уряд кожного місяця вже протягом півроку. А той нібито і не помічає тривожних тенденцій і продовжує роздавати щедрі обіцянки підвищення пенсій та зарплат працівникам бюджетної сфери. На чому вони ґрунтуються? На повторному продажу «Криворіжсталі»? А якщо він не відбудеться? На неповерненні ПДВ? Можливо, і Миколу Азарова варто для цього повернути на ДПА? І взагалі: чи читає уряд повідомлення Держкомстату? Схоже, не читає!

Сьогодні авторитетні фахівці прогнозують максимальний цьогорічний приріст ВВП — 5%. Нагадуємо — зміни до Державного бюджету пробивались через Верховну Раду з очікуванням зростання ВВП на 8,2%. За таким зниженням ВВП прийде значне, на мільярди гривень зростання бюджетного дефіциту.

СТОГІН ЗСЕРЕДИНИ

Однак вважаю своїм обов’язком заспокоїти читачів — соціально-економічна ситуація в країні попри всі зусилля уряду поки що досить далека від кризової. Можна навіть сподіватися, що роботодавці в черговий раз, попри всі помилки влади, знайдуть сили відновити зростання. Принаймні це їм вдавалося за часів президентства Леоніда Кучми. Сподіваємося, що і за часів Нашої (!?) влади це їм вдасться зробити. Адже, наприклад, протягом січня — червня вони продовжували нарощувати обсяги капітальних інвестицій — вкладали додаткові й великі гроші у розвиток виробництва попри всі урядові каверзи. Та хто ж міг сподіватися, що провідна верства помаранчевої перемоги — українська буржуазія — знов буде змушена з муками витягувати Україну на економічне зростання, долаючи перепони, створені її ж владою. Очікувалося, що розкріпачений помаранчевою революцією і потужно підтриманий владою творчий потенціал щойно народженої української політичної нації забезпечуватиме стало високі темпи економічного зростання і саме на цій основі — поліпшення соціального стану найбільш нужденних верств суспільства. Нашим мріям поки що не судилося збутися... Поки що? Чи ніколи? Бо надто вже швидко накопичується зневіра у здатність влади здійснити красномовно обіцяні перетворення. Розчарування провідної верстви в чинному уряді йде і вшир, і вглиб. А бренд «Так!» (і все, з чим він асоціювався) знецінюється (навіть за умови збереження, підкреслюю, високого рівня довіри до лідерів, котрі прийшли до влади під ним. І чи не назвати це явище «такфляцією»?