Тепловоз... ще не пішов,

Всупереч здоровому глузду на початку грудня Фонд держмайна України, ЗАТ «Керуюча компанія «Брянський машинобудівний завод» і керівництво приватизованого «Луганськтепловоза» зробили спробу опротестувати у Верховному Суді України ухвалу Господарського суду Києва від 25 червня про визнання недійсною угоди купівлі-продажу заводу. Одночасно опротестовувалася й ухвала Вищого господарського суду України від 8 листопада, якою було підтверджено червневу ухвалу Госпсуду. Цю касаційну «війну» навряд чи варто було б сприймати як акт боротьби за справедливість.

Коріння приватизації «Луганськтепловоза» йде в 2001 рік, коли відбувся перший аукціон із продажу 76% акцій підприємства. Його переможцем тоді став «АвтоКрАЗ-холдинг», який входить до групи «Фінанси і Кредит». Згодом Фонд держмайна успішно оскаржив підсумки аукціону в суді, намітивши наступний конкурс на початок жовтня минулого року. Але лише уважно ознайомившись із розробленими тоді Фондом особливостями приватизації «Луганськтепловоза», можна було зрозуміти, що новий конкурс таким, власне, й не був. Специфічна позиція ФДМУ явно свідчила про те, що в цього конкурсу є негласний фаворит — російська компанія «Трансмашхолдинг». Саме під неї й вельми відверто були прописані деякі з умов конкурсу. Наприклад, потенційний переможець, згідно з розробленими тоді Фондом вимогами, був зобов’язаний протягом трьох місяців із моменту підписання договору купівлі- продажу надати «Луганськтепловозу» розроблені за кордоном технології виробництва локомотивів. Примітно, що всі проекти мали розроблятися під колію 1520 мм, яка використовується лише в СНД. Беручи до уваги той факт, що взяти участь у конкурсі тоді висловили бажання німецький Siemens і польська Kolej Baltyckа, які так само, як і українські компанії, не мали найменшої можливості виконати такі умови, було нескладно здогадатися, під кого ФДМУ їх створював.

При такій явній симпатії Фонду до окремо взятого претендента не дивно, що напередодні конкурсу ФДМУ був буквально завалений судовими позовами. У результаті з’явилася ухвала Господарського суду Києва за позовом «Укрзалізниці», якою на проведення конкурсу щодо «Луганськтепловоза» було накладено заборону. До участі в конкурсі на нормальних умовах почали готуватися «Дніпровагонмаш», Марганецький ГЗК, а також представники групи компаній SCM і французька компанія Alstom. Але, на жаль, їхнім прагненням так і не вдалося збутися: 22 березня Господарський суд Києва скасував свою ухвалу про заборону проведення конкурсу з продажу пакета акцій холдингової компанії, а вже наступного дня «торги» успішно відбулися.

Досі невідомо, з чиєї ініціативи тоді суд cкасував заборону. Сьогодні залишається лише здогадуватися щодо того, хто й яким чином цьому посприяв. Вельми дивним було й те, що ФДМУ не спромігся повідомити про проведення конкурсу всіх, хто бажав брати у ньому участь. У зв’язку з цим можна говорити про те, що Фонд діяв з грубим порушенням нормативних документів і елементарних норм ділової етики. Явно штучно спровокований «поспіх» привів до того, що в аукціоні брали участь лише дочірні компанії «Трансмашхолдингу»: «Деміховський машинобудівний завод» (ДМЗ) і «Брянський машинобудівний завод» (БМЗ). Не можна не погодитися з тим, що ці дві компанії (але практично від одного учасника) були представлені лише для того, щоб аукціон не був визнаний таким, що не відбувся. Насправді переможця аукціону визначили заздалегідь.

Про це може свідчити ще й прибуток, отриманий від угоди, — від продажу «Луганськтепловоза» на користь БМЗ держава виручила лише якихось 292,505 мільйона гривень. Зіставляючи цю цифру із заявленим раніше головою ФДМ прибутком від приватизації заводу в 2,5 мільярда, можна зробити висновок, що Україна виручила від продажу 76% акцій підприємства майже в 10 разів менше його реальної вартості. Питається, який у такому випадку від подібного продажу державі сенс?

Нормально проведений аукціон міг би найсерйознішим чином напружити ціну на підприємство. Фахівці твердять, що пакет акцій ВАТ «ХК «Луганськтепловоз» міг бути проданий не менш ніж за 500 мільйонів гривень. Хоч як це дивно, навіть враховуючи той факт, що «Дніпровагоншмаш» мав намір запропонувати за пакет акцій ВАТ «Луганськтепловоз» 500 мільйонів, а Марганецький ГЗК — 400 мільйонів гривень, ФДМ холоднокровно здав підприємство... І, що найцікавіше, в процесі продажу фактично навіть не було й натяку на проведення аукціонних торгів.

Особа, яка проводила так званий конкурс, просто розкрила конверти з ціновими пропозиціями двох дружніх один одному учасників. «Брянський машинобудівний» запропонував 292,505 мільйона, а Деміховський був «готовий» сплатити лише стартову ціну — 292,252 мільйона гривень. ДМЗ тут же було запропоновано доплатити, але прозвучала цілком передбачувана відмова. Власне, так ФДМ і визначив переможця: разом із покупцем створив примарну видимість торгів.

Так красномовні деталі процесу приватизації «Луганськтепловоза» і привернули свого часу увагу. Спеціальна контрольна комісія з приватизації Верховної Ради 23 березня направила запити до СБУ, Генеральної прокуратури та ФДМ, які наказували надати їй документи про аукціон, а також інформацію про всіх учасників конкурсу. У тому числі — про компанії, допущені до торгів, і ті, які з вини ФДМ не змогли взяти участь у конкурсі. У результаті вже 25 червня, як говорилося на початку цього матеріалу, ухвалою Господарського суду міста Києва договір купівлі-продажу «Луганськтепловоза» було визнано недійсним. 8 листопада Вищий господарський суд України підтвердив цю ухвалу.

Але касаційна «метушня» відкладає виконання ухвали суду на невизначений термін, і, схоже, влада України мала б злегка відволіктися від першочергових політичних питань заради повернення стратегічного підприємства в держвласність. А то, так і дивись, поки ще чинна голова ФДМУ Валентина Семенюк «під шумок» разом із росіянами «поверне ріки назад» і знову поставить державу перед фактом — мовляв, «поїзд пішов».