«Це прорив у бізнес-освіті»
Але ж якщо порахувати вартість програм для киян і не киян, то вона різниться майже в два рази. Адже їм потрібно орендувати житло, оплачувати проїзд. Крім того вони змушені систематично покидати робоче місце. І це виходить досить велика інвестиція. До речі, на цих програмах майже немає жінок. Адже коли ще чоловіки можуть дозволити собі відірватися від роботи і від сім’ї, то для жінки це стає складнішою проблемою.
Так постало питання розробки спеціальної програми дистанційного навчання. Проект розроблявся компанією «Інком», її директором Олександром Кардаковим (зараз «Октава» капітал. — А.Д.), до речі, він — наш випускник, та компанією «Cisсo», яка пропонує мережеве обладнання. Ми звернулись до них з питанням професійного технічного наповнення програми, яка не пов’язана з веденням бізнесу, а має галузеву специфіку. Згодом з’явилась ідея, через те, що «Cisсo» — це світовий гравець дистанційного обладнання, скористатись їхніми розробками. Так, фактично, народилась ідея нашої теперішньої «бізнес-платформи».
До слова, у нас вже був досвід використання цієї технології. У співпраці з американським університетом Carnegie Mellon University (CMU) ми з 2007 року проводили лекції з використанням дистанційного обладнання. Американські професори читали лекції для наших слухачів, перебуваючи у себе, у своїх аудиторіях.
Тому коли ми відновлювали приміщення, то заклали можливості використання обладнання «Cisco». 2007-го це був мінімальний початок. А 2010-го ми запустили повноцінні лекції..
— Фактично МІМ-Київ є першим, хто наважився на використання в бізнес-освіті технології дистанційного зв’язку?
— На мою думку, ми взагалі перші в освіті, не лише в бізнес-освіті. Перші в Україні. І тут важливо наголосити, що це не дистанційне навчання. Коли ми взялися за реалізацію проекту й закупили обладнання «Cisсo-telepresence», то радилися з американцями як краще назвати ці програми. Адже дистанційне навчання сьогодні досить скомпрометоване через відкрив у часі, це швидше «навчання по переписці». Натомість технологія «Cisco» дозволяє навчатися в реальному часі.
— Але так само можна налаштувати зв’язок в реальному часі за допомогою, наприклад, «Skypе»?
— Так, але там зовсім інша якість. Тут зовсім інша організація роботи камер, працюють спеціальні 3D-проектори. Викладач може писати на дошці, й відразу це зображення оцифровується. Можна показувати статті, графіки, малювати схеми тощо. Є цілий комплекс обладнання, яке дозволяє забезпечувати максимальний ефект реальності. Це — можливість забути, що ти — це зображення. Абсолютний ефект присутності. Професор, коли читає лекцію, бачить групу, бачить, хто і що пише, хто з ким перешіптується, хто відволікається. Причому зображення високої чіткості. Немає затримки звуку, зображення.
— На яку аудиторію розраховували, запускаючи проект?
— Найперші наші пробні лекції відбулись 2008 року. Ми тоді пробували працювати на орендованому обладнанні. Створювали мости між аудиторіями в Дніпропетровську, Києву та Донецьку. Але це була просто апробація технології.
Уже згодом, якщо точніше, то в квітні минулого року, коли ми закупили своє обладнання, ми змогли реалізувати повноцінний проект і назвали його «Бізнес-платформа». Наші викладачі в рамках корпоративної програми працювали в режимі «он-лайн» зі студентами компанії «Прикарпаття обленерго». Ці люди не могли їздити до Києва, відволікатися від свої роботи. А використання «бізнес-платформи» дало нам можливість вчити їх на відстані, без відриву від роботи.
Скажу чесно, замовник не відразу погодився на такий «експеримент». Вони сумнівались у ньому. Але це була єдина можливість і для нас, і для них організувати таку програму. І виявилось, що технологія працює. Коли наприкінці першої лекції почали лунати аплодисменти нашим викладачам, то стало зрозуміло, що «крига скресла».
— Тобто вже є одна група, яка почала і завершила навчання з використанням «бізнес-платформи». Ви робили заміри, яка ефективність такого методу навчання у порівнянні з «класичним»?
— Не робили. Але найкращою, на нашу думку, оцінкою ефективності цього методу для нас став набір цією компанією другої групи студентів, яка вже вчиться за допомогою «бізнес-платформи».
— І після цього ви вирішили застосувати цей підхід на МВА в ІТ-секторі?
— Так, це був ще один дуже серйозний крок нашого розвитку. Тому що, на відміну від корпоративної програми, де є один замовник, який запрошує людей взяти участь у цій програмі, це був відкритий ринок. Ми набирали людей з відкритого ринку. Пропонували послугу людям, які прийшли отримувати МВА в ІТ.
У першому випадку був викладач у Києві, а група — в Прикарпатті. Тепер є викладач у Києві й три групи — в Києві, у Львові та Вінниці. Фактично є три аудиторії, які об’єднані цим «Cisсo-telepresence». Викладач працює на живо з аудиторією в Києві. Аудиторія у Львові бачить лектора й слухачів Києва та Вінниці. Студенти Вінниці бачать Київ та Львів. Дискусія може бути в Києві, може бути Вінниця — Київ, Львів — Вінниця, Київ — Львів, але модерується викладачем із Києва. Тобто є віртуальна аудиторія, яка об’єднує три міста.
Це — доступ до якісної бізнес-освіти людей в регіонах. Переважну більшість українських бізнес-шкіл зосереджено в столиці, а це значно ускладнює доступ до навчання людей з регіонів. Тому наша «бізнес-платформа» є свого роду проривом у іншому способі організації освіти.
— Як екзаменуються студенти, які навчаються за допомогою «Cisсo-telepresence»?
— Якраз з іспитами проблем не було. Надсилаються завдання, і студенти їх виконують. Є спеціальні програмні продукти, які дозволяють досить ефективно протестувати знання студента без його фізичної присутності перед екзаменатором.
— А що ж тоді найскладніше в організації навчання за допомогою «бізнес-платформи»? Які бар’єри довелось долати, реалізовуючи проект?
— Найперше — психологічний. Звісно, має пройти певний час, щоб звикнути й слухачеві, й викладачу, що вони — «в телевізорі». Без сумніву, згодом вони про це забувають і не помічають. Однак перше знайомство завжди досить «специфічне». От уявіть, ти заплатив чималі кошти, приходиш на першу лекцію, а там — телевізор. Вже потім, коли той «телевізор» вмикається, приходить розуміння, що це за програма, та як вона працює.
Психологічний бар’єр — досить сильний фактор. Можливо, саме тому ми вирішили реалізувати нашу першу програму за допомогою «бізнес-платформи» саме для ІТ-фахівців. Все-таки вони більш адаптовані до інформаційних ноу-хау. Крім того, це в них викликає додатковий інтерес до навчання.
— Технічних бар’єрів для впровадження цієї технології в Україні не було, адже потрібно, зокрема, щоб було забезпечено відповідну швидкість Інтернету?
— Жодних.
— Скільки коштує ця технологія? Яка сума коштів, скажімо, потрібна. щоб обладнати одну аудиторію?
— Це дуже дороге обладнання. Я не можу назвати ціну. Однак, зауважу, що «Cisсo» підтримало нас як партнер. Адже вони теж мають свій інтерес у цьому проекті. Це абсолютно новий крок для українського ринку. Ніде й ні в кого в Україні немає аналогів цього обладнання. Більше того, аналогів немає навіть у Східній Європі. Фактично МІМівці стали першопрохідцями, тому, безперечно, у нас є пріоритет у використанні цього обладнання. До речі, в нас вже є декілька пропозиції, щодо реалізації спільних проектів на базі цієї платформи з Польщею, Словенією. Вони хочуть, щоб ми поділися досвідом і допомогли їм в реалізації подібних програм.
— Навчальна програма з використанням «бізнес-платформи» є дорожчою, аніж «класичні» МІМівські модулі?
— Гроші, які витрачає компанія для організації корпоративної програми з виїздом до Києва, є значно більшими за вартість програми з використанням дистанційного обладнання.
— Тобто за прейскурантом вона трохи вища, але якщо приплюсувати до вартості «класичного» модулю вартість проживання, проїзду та недоотриманого прибутку через відсутність працівника на робочому місці, то виходить, що вона дешевша?
— Вартість за прейскурантом приблизно однакова. Але якщо все це перерахувати, то є досить відчутна економія.
— Який відсоток занять сьогодні в МІМ проходить у дистанційній формі за допомогою цієї комп’ютерної платформи? Чи плануєте збільшувати цей показник? Чому?
— У нас фактично діє дві програми. Одна — корпоративна й інша — «МВА в ІТ». Ми не лише плануємо, ми вже пішли далі. Сьогодні діє наш спільний проект із Вінницею та Львовом. Називається він «Управлінські студії». Ми йшли на цей проект як на можливість просування цієї технології серед достатньо широкого кола осіб. МІМ не бере зараз грошей за участь в «Управлінських студіях». І ми не обмежуємо аудиторію. Фактично прийти послухати може кожен, кому цікаво. Теми розмови переважно філософські, але вони всі — про бізнес.
До речі, коли ми, відновляючи роботу «Управлінських студій» після новорічно-різдвяних свят, запитали в аудиторії, хто з них був на попередніх наших зустрічах, всі підняли руку.
— Я так розумію, це ваші потенційні студенти?
— Я на це дуже сподіваюсь.
У нас є ще декілька проектів, які плануємо реалізувати за допомогою цієї платформи. Адже насправді її можливості значно більші. Можна проводити круглі столи, бізнес-засідання, корпоративні наради тощо. Ця технологія вже дуже поширена у світі. Можна сказати, що це — корпоративний стандарт.
Крім того, для нас ця «бізнес-платформа» дуже важлива для забезпечення високоякісного наповнення наших програм. От, наприклад, раніше, щоб запросити іноземного фахівця прочитати лекцію чи долучитись до нашого обговорення, потрібно було спочатку узгодити з його графіком, потім вирішити фінансові та організаційні питання його перебування тут: переїзд, проживання, харчування, дозвілля тощо. Це вже виходила ціла подія. А за допомогою «бізнес-платформи» все стало набагато простіше й спокійніше. Просто погоджується час, коли запрошений до розмови експерт приходить у спеціальну лабораторію, натискає на кнопку й певний погоджений час, скажімо, дві-три години, бере участь у відповідному заході. Причому в нього забезпечено повний ефект присутності: він може жартувати, коментувати, розповідати й навіть переривати співрозмовника.
— Зараз вчаться на «бізнес-платформі» ІТ-шники, а хто на черзі?
— Перед нашою з вами зустріччю я мала зустріч у Фонді «Відродження». Ми хочемо спільно реалізувати навчальний проект для журналістів, які пишуть на економічні теми. До нас часто звертаються з проханнями коментарів. Найпопулярнішими запитаннями сьогодні є: «Яким буде курс долара?» та «У чому зберігати заощадження?». Одного разу журналіст, записуючи коментар нашого фахівця, який розповідав про ВВП, перепитав: «А до чого тут Володимир Володимирович Путін?». І це зовсім не смішно. Є гостра потреба підвищувати рівень знань нашої економічної журналістики.
Ми сподіваємось, що в співпраці з партнерами ми зможемо реалізувати такий проект. На себе МІМ-Київ візьме економічний блок питань. Але ж має бути й блок суто журналістського наповнення. Ми сподіваємось, що це буде якась міжнародна мас-медіа структура, яка розповість нашим медійникам, як пишуться матеріали на економічну тематику на Заході. І тут нам у пригоді знову стане обладнання «Cisсo-telepresence». На Заході в усіх компаніях типу Bloomberg, Reuters це обладнання вже встановлено.
Крім того, є ідея дуже цікавого проекту — організувати «Сезони газети «День» в МІМі». Ми тут багато говоримо про бізнес. Але я відчуваю запит нашої спільноти на розмову поза програмою, на абсолютно інші речі, які не пов’язані з бізнесом. Самі ми цього зробити не можемо. У нас є зв’язки в бізнесі, але там не так багато людей, які можуть бути авторитетами. Тож ми б хотіли запросити «День» на розмову про вічне: моральні настанови, життєві цінності, про живу історію, яка змушує жити інакше. Про все те, про що пише «День».
«День» нас дуже довго підтримує, допомагає нам, в свою чергу й ми хочемо підтримати його.
Наше завдання — створити для України експертну платформу. Залучити на одну платформу всіх провідних експертів з усіх ключових сфер суспільного життя. Як каже голова нашої наглядової ради Віталій Гайдук: «МІМ — це більше, аніж бізнес-школа».
Ми називаємось «МІМ-Київ», але бачимо себе як національна бізнес-школа. Так нас бачить наша наглядова рада. Але ми не зможемо бути національною бізнес-школою, збираючи людей між «Шулявкою та Печерськом», треба йти в регіони. Зараз вони до нас приїхати не можуть. Значить, нам потрібно їхати до них.
— Сьогодні це Вінниця, Львів, Київ. Це області, можна сказати, найбільшої інвестиційної активності в Україні. Які на черзі?
— До нас надходять пропозиції фактично від усіх регіонів. От, зокрема, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Харків хочуть, щоб ми в них запустили «Управлінські студії». Єдине, що стримує, — це те, що ми не хочемо відкривати цей майданчик лише для того, щоб його відкрити. Ми хочемо наповнювати його реальними проектами структурних навчальних програм.
