Ціль, що рухається

«День» вже неодноразово писав про діяльність громадської організації «Рада конкурентоспроможності України», яка висунула на обговорення громадської думки свій проект об’єднуючої національної ідеї. На думку фундатора і голови Ради Юрія Полунєєва, найбільшою цінністю розгортання в країні руху за конкурентоспроможність є те, що у нього, за визначенням, не може бути супротивників. У той же час виграють від досягнення такої мети всі українці — «помаранчеві», «синьо-білі» та «червоні». З цього і почалася наша бесіда з Юрієм ПОЛУНЄЄВИМ, знаним в Європі та світі фахівцем з економіки.

— Найбільша перевага ідеї конкурентоспроможності в тому, що ніхто не може сказати: це — невірна мета. Можна багато сперечатися з приводу того, як її досягти, і це нормально. Але вона виключає альтернативу, і це добре, тому що, наприклад, чи є альтернатива, наприклад, здоров’ю? Але для цього треба щось робити.

— Тут є тільки один невеличкий нюанс, що на цю ідею швидше за все пристануть люди, які розуміють, що таке конкурентоспроможність для країни, і що насправді саме вона забезпечує і добробут, і здоров’я для громадян, і все інше.

— Безперечно. Єдине, що не варто, здається, витрачати час і енергію, в тому числі соціальну, на доведення очевидних речей. Вони мають бути очевидними для суспільства, для людей будь- якого соціального статусу та рівня освіти. Істина полягає в тому, що, як кажуть в Одесі, краще бути здоровим і багатим, ніж бідним і хворим. Це — абсолютна квінтесенція цієї ідеї. Здорова економіка, здорова нація обов’язково буде конкурентоспроможною, а отже, даватиме своїм людям можливість бути багатими і здоровими. Таким чином коло замикається.

— Єдине, що на шляху здійснення цієї ідеї можуть все ж таки виникнути протиріччя. Один вважає, що треба для конкурентоспроможності розвивати, скажімо, металургію та хімію, а інший — треба працювати на хайтек.

— Згоден. Наша концепція конкурентоспроможності країни як національної ідеї не виключає, а навпаки, робить можливою широку дискусію. І цим також вона може об’єднати суспільство. В першу чергу тому, що вона не несе в собі великого історичного багажу, який для України є тяжким. Тут не йдеться ні про що, що може роз’єднувати. Більше того, саме на цьому можна побудувати українську мрію, не фата-моргану, а обґрунтоване бачення майбутнього, красивого майбутнього для наших дітей і онуків. Людям потрібна красива мрія.

— І красива ідея.

— Але з неї не можна робити гумку, щоб пожувати і виплюнути. Сила цієї ідеї полягає в тому, що насправді вона — ціль, що постійно в русі. І над цією ідеєю слід постійно працювати, адже і нинішній глобальний світ не стоїть на місці. Досі ж ми жили, в мене таке враження, на якомусь хуторі і тому прогрес нас обходив, тоді як політики співали нам колискової: все добре, все класно, ми такі кохані. Під ці співи ми не перетворили аналіз на інструмент практичної політики і практично не цікавилися, а що ж відбувається там? Чи ми є частиною того великого, що за нашими кордонами? Значно легше було покладатися на те, що поля наші неозорі, плодючі, сало в нас є, газ і горілка дешеві, жінки найкращі в світі... Така філософія також, звичайно, має право на існування. Та чи відповідає вона людині на питання про те, як і в якому світі житимуть її діти, що їм залишиться після нас?

— І чи не захочуть вони поїхати з цієї країни?

— Якщо через 10—20 років виявиться, що це дійсно хутір, де, наприклад, людина, яка отримала освіту, не може знайти собі застосування, де талант, мозок не отримують належної капіталізації. І тоді ця освічена дитина зробить свідомий вибір не на користь країни. Тому ця ціль, що рухається, і розуміння, що у світі конкурують не тільки компанії, а головним чином країни, для нас така важлива. Адже для того, щоб конкурувати, треба відповідати певним критеріям. Нам треба мати для цього сучасну динамічну країну, яка входить в число 50 найкращих країн світу. У 50 з 200 країн — це нормально. І досить нам витрачати сили на мишину метушню, на те, щоб аналізувати, чи відповідає один закон іншому, чи він конституційний чи неконституційний, і що якийсь політик кому сказав, хто кого за чуба ухопив.

— Усе це може діятися без кінця.

— І при цьому немає на серйозному рівні публічної дискусії серед лідерів про місце України в глобальному світі, про рівень нашої конкурентоспроможності, про нішу, де, в яких секторах, галузях, в освіті, в науці ми можемо бути в п’ятірці світових лідерів. Чому не з’ясовується, коли з’явиться хоч один Нобелівський лауреат в Україні? Чому сучасна Україна не продукує таких людей? Це говорить про те, що ми живемо в цьому світі, але ще не інтегрувалися по-справжньому в нього. І я хочу чути таку дискусію, дискусію про те, як побудувати не утопічне, а реалістичне майбутнє. Досить вже будувати і в Україні свою Силіконову долину. Не побудуємо. Пізно.

— Треба виробляти своє.

— Але ми маємо знайти такі ніші конкурентоспроможності, на яких ми можемо мати сильні переваги, завдяки яким Україну можуть визнавати у світовому бізнесі. Ми повинні експортувати не лише метал, хімію, озброєння, але й, наприклад, патенти, продукувати технології, електроніку. Хай ми навіть їх збираємо — цю електроніку, автомобілі — і потім експортуємо далі в Монголію, це вже якийсь результат. Нам треба бачити якусь стратегію.

— Пропозиція про конкурентоспроможність країни обговорювалась при підготовці послання Президента до країни. Ви брали в цьому участь?

— Я особисто не брав участі в цих дискусіях, мене до цього не запрошували, але я і мої колеги зробили головне, щоб вона була: ми створили у 2005 році громадську організацію «Рада конкурентоспроможності України», ми першими по-справжньому взялися за цю тематику, цю ідею, як, можливо, навіть за національну ідею. І далі ми не просто сиділи і чекали, а усіляко її пропагували. Ми, головне, разом з міжнародним Інститутом менеджменту створили Раду конкурентоспроможності, а вже вона — продукт, який можна сьогодні назвати технологією економічного прориву, яка базується на ідеї конкурентоспроможності країни. Ця системна технологія інтегрує різні компоненти, з яких складається конкурентоспроможність країни. Це конкретний аналітичний інструмент, який показує, яким чином цю технологію впровадити в економічну політику.

Що таке конкурентоспроможність країни? Це, в першу чергу, послідовність і системність рішень на рівні державної влади стосовно ключових факторів конкурентоспроможності. В кінці кінців вона визначається одним: продуктивність праці в нашій країні, у нашого бізнесу вища, ніж за кордоном, чи ні, і яке якісне підґрунтя цього. Використовуються тут інновації, високі технології, інтелект чи це продукт, який будується виключно або головним чином на експлуатації дешевих ресурсів — людських, природних тощо. Тобто треба виключити екстенсивний шлях розвитку. І ми обґрунтували: економічний прорив України теоретично є можливим. Його треба зробити в напрямку побудови економіки знань, в напрямку посилення конкурентоспроможності українського бізнесу. Особливо тепер, коли він глобалізується ще більш високими темпами, треба добиватися того, щоб економічне зростання мало сталий характер. Бо не можуть бути конкурентоспроможними економіка та бізнес в країні, якщо вони живуть в дисонансі з природою, з довкіллям. Це довела світова наука.

— У чому сила ідеї конкурентоспроможності?

— У тому, що вона базується на одному з найперспективніших, новітніх і модерних напрямків теорії економічного зростання, яка фактично стала теорією конкурентоспроможності. Сьогодні конкурентоспроможність є найвищим пріоритетом Сполучених Штатів. Вдруге за останні два роки президент Буш проголошує: наш головний пріоритет — конкурентоспроможність. Для цього він збирається істотно збільшити фінансування освіти і добитися, щоб найкращі мізки — математичні, фізичні, з інших точних наук — сконцентрувалися у США, бо саме вони прокладатимуть магістральний шлях розвитку. Тому ми цю дискусію забезпечили сьогодні важливою критичною масою і аналітичних розробок, і концепцій, і публічною присутністю у ЗМІ.

— Чого в такому разі вас не запросили до участі в цій дискусії, і чи взагалі скористалися вашими матеріалами?

— Безперечно. Мені про це особисто говорив Президент. Він сказав, цитую: «Це не просто розумно, це — мудро». Йому це сподобалось. І дійсно, якщо Україна не розвиватиметься, якщо не буде якогось серйозного консолідованого зусилля, прориву, як я його називаю, то не буде нової якості. Бо сьогодні економіка країни переважно залежить від зовнішньої кон’юнктури, причому на товари з низькою доданою вартістю, в яких вміст сучасних технологій, інновацій, інтелекту дуже низький. А тенденції в світі зовсім інші. Найбільшу капіталізацію мають компанії, які в першу чергу розвивають саме це. І найбільші інвестиції робляться в освіту, науку, в охорону здоров’я, якщо хочете, в довколишнє середовище, тому що, як я вже говорив, це забезпечує сталість економічного зростання. Тому ми говоримо: потрібен економічний прорив. І Президент це добре розуміє й сприймає. Я відчуваю, що він хоче зробити зусилля саме в цьому напрямку.

— Що значить забезпечити конкурентоспроможність протягом достатньо довгого періоду часу?

— Наш проект має тривати мінімум 10 років, а краще 10— 20 років. У цей час темпи економічного зростання в Україні мають бути стабільно високими. На мою думку, нам необхідно як мінімум 10% зростання економіки на рік. Можливо, це буде звучати зараз як утопія, коли нині ми маємо у середньому 7% зростання ВВП. Європа і Америка мріють про 3%, а ми говоримо про 10%. Але ж давайте подивимося на стартові позиції. Якщо дохід на душу населення в Україні, навіть якщо ми додамо те, що знаходиться поза межею статистики, сьогодні нижче, ніж середньоєвропейський. І для того, щоб хоч якось наздогнати, вскочити хоча б на останню сходинку цього швидкого потягу, нам треба зробити зусилля, спринтерський ривок. Бо у нас поки що є найголовніший ресурс, який дозволяє це зробити. За рівнем освіти населення ми маємо один з найвищих показників у світі, навіть вищий, ніж у деяких розвинутих країн. Тому, якщо ви мене питаєте, що таке конкурентоспроможність країни і за рахунок чого вона досягається, то це в першу чергу інвестиції для того, щоб сформувати конкурентоспроможну економіку, бізнес тощо. Це серйозні інвестиції в освіту, науку, інновації в підтримку підприємництва, охорону здоров’я. Всі країни інвестують сьогодні в першу чергу в освіту. Але важлива не просто освіта, а та, яка найбільше відповідає вимогам часу, причому на різних рівнях. Освіта середня і освіта професійна, освіта бізнесова, освіта в фундаментальних науках тощо. Саме за рахунок цього прорвалася у сучасний світ Фінляндія. Там створили систему освіти, яка є однаково якісною і однаково доступною для всіх без винятку в будь-якій точці країни. Тепер Фінляндія називає це своєю основною конкурентною перевагою.

— То вся справа знову таки в інвестиціях?

— Перш ніж їх робити, треба дійти до речей, які не коштують по великому рахунку багато грошей, а вимагають політичного бачення і політичної волі, а також, звичайно, певного консенсусу в суспільстві. Це так звана ліквідація критичних відставань у сфері інституційного і регуляторного середовища для бізнесу. Це відставання треба скоротити, а потім і ліквідувати. Це не потребує великих інвестицій, це можна зробити консенсусом, досягнувши певного рівня соціальної згуртованості. І в цьому полягає завдання влади і політикуму. І те, що Президент готує послання, маючи на увазі в першу чергу питання конкурентоздатності, це, я вважаю, вже велика перемога. Інше питання, а чи є сьогодні достатньо критичної маси, щоб ці всі речі втілити в життя. Оголосити можна і, очевидно, буде проголошено. Та потрібен ще достатній рівень гармонізації стосунків між різними гілками влади, щоб дійсно досягти консенсусу стосовно саме цих речей.

— Чи є він?

— Не знаю. В усякому разі добре, що і прем’єр-міністр говорить про економічний прорив, і дуже добре, якщо концепція, яка вийде з Кабміну, буде мати не тільки прагматизм, а й оту мрію. Адже політики, які не мають ідеалів, це, м’яко кажучи, ремісники, а грубо кажучи, бюрократи. Справжній політик має мрію, він повинен в неї вірити, і тоді, коли в неї повірять люди, яким він цю мрію в доброму розумінні слова продасть, тоді в нього є шанси повести їх за собою.

— Але людям треба ще й розповісти, де брати кошти на прорив? Може, треба починати з бюджетної резолюції?

— Пропозиції щодо цього у мене на рівні гіпотез є. Однак я не можу сьогодні говорити про конкретику. Треба іти за інакшим, мені здається, алгоритмом. Якщо ми подивимося, яку частку асигнувань на освіту та науку і навіть на охорону здоров’я в розвинутих конкурентоспроможних країнах фінансує бізнес, приватний сектор, і яку частку — держава, то побачимо, що це абсолютно незрівнянні речі. Тому що держава там створює відповідні стимули, тому що державний політик знає, що бюджетом він не закриє всі потреби... Вже й Росія пішла таким шляхом. Там є розуміння того, що велику частину цих видатків на себе перебирає бізнес. І інший шлях — це створення відповідних податкових стимулів, які дають можливість бізнесу на цьому суттєво зекономити. Сьогодні не бюджет, за великим рахунком, треба ділити, це не вирішить питання. Головне — податкова система. Наші бізнесмени стверджують, що в країні сьогодні діє податок з обороту...

— !?

— Так, податок з обороту. Це дуже просто: спускається план на область умовно, а далі дивляться, хто платить, хто іще живий, розкидали, поділили, викликали і сказали: ось твоя частка. І найстрашніше те, що до цієї системи бізнес пристосувався. Йому честь і хвала. Він — єдине сьогодні джерело зростання, яке ми маємо. Воно б було у два рази більшим, якби була у цього бізнесу прогнозованість, прозорість цього середовища. Тут відповідь на запитання, з чого б я починав... Як стимулювати бізнес, як стимулювати наші компанії для того, щоб вони вкладали гроші в освіту людей. Сьогодні кричуща ситуація. Не вистачає на ринку робочої сили, не вистачає кваліфікованих кадрів певних професій. І це сьогодні вже стає бар’єром для зростання, на порядку денному — питання імпорту робочої сили з інших країн. Виявляється, Україна вже не країна дешевої, але кваліфікованої робочої сили. Міф.

— Сполучені Штати надають нам великий грант. Чи не варто б було використати його саме на поліпшення професійної освіти як у місті, так і на селі?

— Ця точка зору має право на існування. Великі інвестиції в інфраструктуру, розробку природних ресурсів, економіку рухали певні індустріальні революції, які давали поштовх прогресу в світі. Останньою на Заході була iнтернет-революція, цифрові технології, що дали потужний поштовх. Ці всі фактори, крім екстенсивних ресурсних, в Україні практично не працювали. Якщо ми подивимося на рівень інновацій, то він впав з 90-го року, причому впав катастрофічно і до сьогодні ще практично не піднявся. Ми тут маємо наздоганяти. І знову ваше питання, де брати гроші. У першу чергу, це приватний сектор, у бізнеса має бути достатньо грошей, які мають у нього залишатися, і достатньо стимулів, які повинен створювати йому уряд для того, щоб він ці гроші інвестував або співінвестував разом з державою, коли певні проекти національного значення створюються в партнерстві бізнесу і уряду. Такий шлях набагато кращий, ніж субсидування державою певних галузей чи підприємств.

— І гарантія, що субсидію не вкрадуть.

— Звичайно, адже ми маємо один з найвищих показників корупції у світі. Таку систему створювати, це просто підживлювати ту проблему, яка руйнує сьогодні конкурентоспроможність. Тому треба йти, очевидно, створенням рівного конкурентного і прозорого середовища для бізнесу. І підтримувати галузі, підтримувати національного виробника, надаючи йому стимули економічні, податкові, але стимули. І чітко контролювати за певною системою, враховуючи, що приватний сектор — це головне джерело інвестицій.

— А бюджету ви, здається, не дуже довіряєте?

— Бюджетом можна фінансувати всі ці речі, розуміючи, що це не ляже потім тягарем на майбутні покоління. Навіть дефіцит у 2 — 3% — це вже значний ризик. Якщо цей борг використовується дійсно для того, щоб створювати стратегічні конкурентні переваги, то з ним ми, як громадяни, будемо миритися і, більше того, розуміти це. Але якщо борг проїдається, якщо він невідомо на що іде, то це інша справа. Я вважаю це критичним відставанням. Дефіцит бюджету треба поступово зменшувати. А для інновацій треба шукати інші джерела. Фінляндія, наприклад, продавала частки державних підприємств і направляла фіксовано 7,5% від усіх приватизаційних доходів на розвиток фундаментальної науки.

Однак тут маса інших питань, які треба буде розв’язувати в ході дискусій у суспільстві. На що саме спрямовувати кошти? Я не можу дати рецепти на всі випадки життя, я можу розробити алгоритм, як це треба зробити. Інше критичне відставання, наприклад, рівень прямих іноземних інвестицій на душу населення. В Україну прийшли іноземні інвестиції завдяки великим покупкам — приватизація «Криворіжсталі» тощо. Але якщо ми подивимося на якісний показник: а скільки припадає доларів на душу населення, ми бачимо, що зовсім небагато… А компаніям потрібні кошти для капіталізації, для того, щоб інвестувати в нове обладнання, в нові технології, тобто вкладати інвестиції в фактори конкурентоспроможності. А що заважає інвесторам вкладати набагато більше, ніж зараз?

— Може, створити для них пільги?

— Ні, вони їм не потрібні. Єдине, чого вони хочуть, це щоб від бюджету до бюджету не ламалися правила гри. Тому що їх бізнесцикл, їх планування виходять поза рамки політичних баталій. І коли вони змінюються, оце вже погано. Так, як свого часу дали пільги у вільних зонах, а потім їх забрали. Це все за нашою технологією підлягає обчисленню. І головне, в чому перевага цієї системи, це можливість суспільного контролю. Економіка вимірюється статистичними показниками, чи навіть опитуваннями. Якщо економіка недоінвестована, це легко відстежується. А далі відслідковуємо досвід країн, які досягли на цьому шляху хороших результатів, і також створюємо відповідну програму, щоб цей показник підняти протягом 5 років хоча б до середньоєвропейського рівня, а спочатку до рівня тих країн, які тільки но вступили до ЄС. Якщо нам вдасться це зробити, то це не прорив, але вже підґрунтя для нього. Іншим показником наближення до світових тенденцій є розвиток iнтернету. У нас навіть статистика не вимірює цього. А зрушити ситуацію можна порівняно легко — за рахунок розвитку конкуренції у цій сфері...

— А чи в процесі просування ваших ідей ви зустрілися із пасивністю, чи, може, навіть спротивом?

— Певна пасивність є. Ми вийшли з ініціативою провести серйозний форум на високому рівні, якій був би присвячений оцій мрії, тобто конкурентоспроможністі України в глобальній економіці знань. Із цією ідеєю я звернувся до влади і тепер вважаю це невдалим кроком. Немає партнера. Принаймні, я кажу про Секретаріат Президента, який надзвичайно неповороткий. Ми вже декілька разів переносили форум. Відчувається, що його проведенню заважає постійна ситуація конфронтації. Ми хочемо привести на цей форум всі три гілки влади, і щоб вони поговорили про те, що може об’єднати націю, щоб переконати їх, що саме конкурентоспроможність може бути тою платформою, яка навчить всіх розмовляти спільною мовою. Але заважає пасивність. Наприклад, голова оргкомітету цього форуму Арсеній Яценюк з моменту виходу розпорядження Президента по створенню цього органу жодного разу не скликав засідання оргкомітету. Висновок: очевидно, це нікому насправді не потрібно.

— А на словах, мабуть, всі «за».

— Це мене більш за все турбує. Україна втрачає час. Я навмисне так кажу, адже багато чого все ж таки робиться. Але й дотепер, після 15 років незалежності, немає стратегічного бачення, немає довгострокового і, головне, життєздатного бачення, за яким би стояла чітка технологія. Давос погіршив рейтинг конкурентоспроможності України на 10 позицій, ми впали. Питання: а що було з цього приводу зроблено на рівні прийняття рішень державної політики? А у всіх країнах це робиться. Технологія економічного прориву фактично створює механізм, яким чином цей рейтинг підвищити.

— Ваша особиста віра у те, що в Україні вдасться реалізувати як національну ідею конкурентоспроможності, це 100% чи трошки менше? Що може завадити?

— Відсутність шляхів у наших українських головах. Це — нездатність домовлятися, знаходити спільну мову стосовно речей, які носять стратегічно важливий характер. І я нікого не ображаю, я ображаю себе, і роблю це свідомо. Однак цьому можна завадити. Тож я вірю в цю ідею. Моя віра базується на тому, що за нею стоїть світова методологія, перевірена часом, і на тому, що вона вже втілюється в країнах, які були в одному човні. Йдеться про Казахстан, про Росію, де практично ця ідея втілюється, де створені відповідні органи. Путін практично у кожному публічному виступі наголошує на необхідності створювати конкурентоспроможну Росію, причому вона має базуватися не на експорті природного газу і нафти, а на зовсім іншій якості економіки. Україна, у якої немає таких ресурсів, мала б вже про це не говорити, а давно бігти цим шляхом. Нам давно треба створити спільну для всього народу територію, з якої можна буде зробити прорив у глобальний світ знань. Зволікати з цим не можна. Національна ідея має стати тим соціальним капіталом, який дозволить Україні здійснити свою мрію. Я певний, що на рівні підсвідомості її носієм є кожний наш громадянин.