Україна-98: погляд зі сторони
Майже безперервно до України навідуються представники різних міжнародних і національних фінансових організацій, співробітники аналітичних центрів, політики, які обіцяють нам грошові кредити. Сьогодні вже багатьом зрозуміла ціна такої «допомоги», хоча представники вищих державних ешелонів і прагнуть створювати видимість солідності відносин із західними партнерами.
B іншій площині складаються відносини між підприємницькими структурами, особливо коли переговори ведуться в зарубіжних країнах. Характер цих відносин автору довелося відчути на собі під час перебування в Ізраїлі.
Директор iз збуту крихітної за нашими мірками єрусалимської фірми, що випускає наукоємну продукцію, умовляв мене відмовитися від ідеї співпраці, мотивуючи це тим, що продукція, яка дорого коштує, не знайде в Україні такого збуту, як у країнах Латинської Америки, Європи і Південно-Східної Азії. Серед інших аргументів наводився і рівень бюджету, порівнюваний із капіталом лише одного, хоча й найбільшого банку Ізраїлю — «Леумі».
Під час іншої неофіційної зустрічі крупний ізраїльський хімік, роздосадуваний моїми міркуваннями про свободу торгівлі, висловився зовсім вже відверто: «Ви помиляєтеся, вважаючи, що нам потрібні ваші гроші. Переговори з українськими підприємцями, які ні до чого не зобов’язують, на які ми викидаємо десятки тисяч доларів, все одно не приведуть до укладення договорів. Адже одночасно ми ведемо переговори з більш багатими Росією, Польщею, Чехією, іншими постсоціалістичними країнами, а також США, Німеччиною, Японією. Штучно створена конкуренція допоможе продати нашу дорогу продукцію тим, хто за неї заплатить більше, і вигідна угода виправдає викинуті на переговори з вами гроші. Десять тисяч доларів за одну ампулу ліків в Україні можуть заплатити одиниці, а в США — тисячі».
На жаль, ізраїльський хімік багато в чому правий. Середня зарплата в Україні майже в двадцять разів менша, ніж в Ізраїлі й в сорок — у порівнянні з США. Проблеми соціально-економічного характеру, що є в усіх країнах, просто неможна порівнювати. Для Ізраїлю зростання ВВП у першому півріччі 1998 р. у 1,2% — просто катастрофа, що призвела до заморожування рівня зарплати і зростання безробіття. Для України ж зростання в 0,5—0,7% — показник видужання економіки, що втім більшістю економістів, враховуючи фактор погрішності в розрахунках динаміки змін, оцінюється вельми критично.
Колишні радянські вчені та інженери, які за десять років створили в Ізраїлі могутню інфраструктуру розробки, впровадження і виробництва наукоємної продукції, вважають, що на рівні підприємств потенціал основних фондів і інженерних кадрів, що залишилися в Україні, ще досить високий. Однак використовується він надто неефективно: автори винаходів не відчувають себе господарями інтелектуальної власності, вони позбавлені можливості отримувати за неї гідну винагороду і не можуть вільно продати її всередині країни або за рубіж.
В Україні зміщено поняття особистого, групового і суспільного інтересів. У іноземців викликає здивування та обставина, що переважна більшість колишніх підприємств, які стали акціонерними товариствами, погіршили роботу. Адже створення АТ, як вважають ізраїльтяни — це крок вперед у розвитку підприємства і підвищенні його доходності. Процес перерозподілу власності шляхом розвалу виробництва, що відбувається на основі казуїстики чинного законодавства України і за потурання влади, їм просто незрозумілий.
Хочеться вірити, що недалеко той час, коли Україна нарешті відійде від летаргічного сну, в якому перебувала в минулому, і сприйме все краще, що є в світовому суспільному розвитку. Тоді й перестане вона здаватися іноземцеві чимось незрозумілим і екзотичним.
У передостанній день мого перебування в Ізраїлі депутат Кнесету від партії «Ісраель-ба-алія» («російська партія») Юрій Штерн сказав мені прямо і дещо грубувато: «Це неправда, що без Заходу Україна не зможе вирішити більшість своїх економічних проблем. Треба тільки дуже сильно захотіти це зробити». З таким твердженням доктора економічних наук не можна не погодитися.
