Україна під збільшувальним склом
Чергова місія МВФ, яка відвідала Київ у кінці червня і яка непогано відгукнулася про зміни у країні, очевидно, внесе корективи в поведінку інвесторів. Правда, це буде вже не той інвестор.
Фінансова криза в Азії, як і все в цьому світі, має не тільки негативні наслідки. Починаючи з осені минулого року світова фінансова еліта з періодичністю раз на місяць проводить представницькі наради, головним завданням яких є аналіз регіональних потрясінь, котрі сталися, і пошук шляхів їх запобігання. На одному з таких форумів, що відбувся у Вашингтонському дослідницькому інституті ім. Кеннона, високопосадовий фахівець міністерства фінансів США Марк Метюш підсумував новий емпіричний досвід, отриманий у недавніх фінансових баталіях.
Як відомо, головними інстинктами будь-якого інвестора є жадібність і страх утратити гроші. Згідно із законами джунглів міжнародних ринків капіталу, інвестори самі вирішують, куди їм укласти свої гроші. І хоча, як зазначає американський експерт, ринки, які народжуються, все ще дуже приваблюють зацікавлених у прибутку інвесторів, загалом власники грошей сьогодні вже не виявляють минулого легковір’я. Традиційні чинники ризику, які описуються в термінах макроекономічних показників, сьогодні аналізуються набагато прискіпливіше, ніж у недавньому минулому. Інвестори також ураховують появу нових чинників ризику, які особливо стосуються стану фінансового ринку країни і її правової системи.
Що ж до України, то «червоним світлом» на шляху вільних капіталовкладень, як і раніше, залишаються дуже високі ставки прибутковості на державні цінні папери. Їх співвідношення з індексом інфляції — 73% до 10—12%, тобто 5—6-разовий розрив — свідчить про близький крах фінансів держави.
Другий висновок тісно пов’язаний із першим. У наш час саме фінансовий сектор економіки вивчається набагато ретельніше за інші. Фінансисти знову пригадали стару істину: слабкі банки можуть занапастити навіть сильні, розвинені країни. Тож немає нічого важливішого за безпеку і міцність банківських систем. А для цього Україні потрібні ефективні закони і правила, які регулюють діяльність фінансових інститутів, можливість судити про якість капіталів, гарний банківський менеджмент, дотримання міжнародних стандартів фінансової звітності і, нарешті, відкритість інформації.
Тут треба віддати належне Національному банку. Без його титанічних зусиль банківська система країни вже не раз могла б завалити своїми уламками ледь живі підприємства. Однак досягнута рівновага все ще залишається дуже нетривкою: НБУ не знає, як чинити з банками (їх уже близько 50), котрі збанкрутували, що робити з безнадійними кредитами, виданими уряду або під тиском уряду, за рахунок чого нарощувати банківські капітали і покривати банківські збитки. Одне слово, питань більше, ніж відповідей. І, що найнеприємніше, про всі наявні проблеми Україна повинна, не шкодуючи зусиль, точно інформувати зовнішній світ.
В умовах кризи ніщо не викликає таких підозр, як прикрашання або замовчування, — такий третій урок азіатської кризи. Якщо власті не хочуть ділитися несприятливими відомостями, ніхто не повірить і гарним новинам. Це чудово знають фахівці: брехня і замовчування даних завжди сприяє поширенню чуток. До речі, отримана від Міністерства фінансів інформація про рішення влади відкласти процедуру надання Україні інвестиційного рейтингу чим не мотив для домислів? Адже надання рейтингу, як, проте, й обнародування спірних питань під час переговорів з МВФ — це не що інше, як повне і безкомпромісне розкриття інформації про країну.
Однак, мабуть, найголовнішим уроком східноазіатської фінансової кризи стала демонстрація слабкості і небезпеки так званого «кумівського» капіталізму в його різних формах, таких, як «дзайбацу», «кирицу», «амокудари», «чеболи» і т. п. Цей катаклізм дискредитував модель капіталізму «для своїх», для внутрішнього вжитку. Стала очевидною вся ризикованість вибудовування такого типового для багатьох країн трикутника: держава — банки — промисловість.
На жаль, українські власті досі не усвідомлюють згубність такого шляху для країни. Останнім часом, як гриби після дощу, засновуються суперкомпанії, інтегровані горизонтально і вертикально, — «Нафтогаз України», «Українські поліметали», «Вугілля України», інші холдингові та лізингові державні монополії. Більше того, фінансова криза може прискорити зрощення політичної влади і бізнесу, як це відбувається нині в Росії. Майбутня лібералізація ринкових відносин здатна легалізувати існуючі негласні кланові об’єднання підприємців і зміцнити кримінальні зв’язки між бізнесменами та правоохоронною системою. Як мовиться, послуга за послугу: ми вам допоможемо із грошима, ви нам — із привілеями, держзамовленнями та держгарантіями.
Тим часом інвестори, навчені гірким досвідом, уже можуть відрізнити справжнє подолання кризових тенденцій в економіці від уявного подолання. Для них абсолютно очевидно: якщо рішення для надання позик не мають комерційних виправдань, то вони звичайно диктуються корумпованими або квазікорумпованими інтересами. Такі кредити мають у собі приховані чинники ризику, які із часом можуть обернутися крахом банку, підприємства, зрештою, всієї національної економіки. Саме тому вони терпляче будуть чекати, коли в Україні переважить право над диктатом, контракт — над особистими зв’язками, конкуренція — над монополією та олігополією. Вони будуть чекати, доки пострадянська економіка прийме правила світової спільноти просто з раціональних міркувань власної вигоди. Адже переваги економічної і фінансової інтеграції набагато перевищують її видатки.
