Ульріх ТIССЕН: «Держава бере в позикупід дуже великі відсотки...»

На одному з нещодавніх засідань уряду прем’єр-міністр В. Пустовойтенко різко критикував міністрів за допущені ними провали в роботі, що поставили країну на межу фінансово-економічної кризи. При цьому прем’єр посилався на дослідження Німецької консультативної групи з економіки при уряді України, котра надала матеріали, що приголомшили його. Після того вкрай емоційного засідання «Дню» не вдалося ознайомитися з отриманим Кабміном документом. Як нам пояснили, ці дослідження були виконані «для службового користування». Тим часом обговорення проблем фінансової кризи обростало інтригуючими деталями. На одній із нарад було сказано про можливе збільшення інфляції до 35—40%. За умови, якщо не буде різко скорочено витрати державного бюджету. Природно, нам захотілося дізнатися, чи причетна Німецька консультативна група до розробки такого сценарію. Тому перше запитання до члена групи доктора економіки Ульріха Тіссена було про інфляцію.

— Як ви вважаєте, який сценарій найвірогідніший у нашій країні: інфляція чи скорочення державних витрат?

— У всіх країнах стабільна валюта, низька інфляція розглядаються як основні показники економіки, що стабільно розвивається. Саме тому завжди слід прагнути до збереження таких орієнтирів і не мати сумніву в їхній важливості. До того ж інфляція завжди асоціальна: вона спричиняє перерозподіл прибутку від кредитора до боржника. Зазвичай ті, хто зберігає свої заощадження в банках та отримує фіксовані зарплати та пенсії, страждають від інфляції набагато більше, аніж забезпечені верстви населення. Я гадаю, що стабільна валюта і низька інфляція будуть збережені.

А щодо зменшення державних витрат, то Німецька консультативна група вважає, що під скорочення не повинні потрапити витрати на соціальне страхування. Але, що довше зволікатимуть з прийняттям непопулярних рішень, то на більшу суму доведеться скорочувати бюджетні витрати. Дефіцит державного бюджету і державний борг збільшуються дуже швидко. Держава сьогодні бере гроші в борг під дуже великі відсотки. І так не може тривати нескінченно.

— Які наслідки може мати неодержання Україною кредиту МВФ?

— Це дуже важливе запитання, бо від цього залежить оцінка західними кредиторами української політики, і отже, — відсоткові ставки на українські борги.

— Це єдиний наслідок?

— Це основний наслідок, тому що на сьогоднішній день витрати за відсотковими ставками визначають усі інші державні витрати: що більша плата за кредит зараз, то менше грошей залишиться в уряду для фінансування своїх витрат завтра. Коротше кажучи, кожний відсотковий пункт збільшення плати за кредит призводить до еквівалентного скорочення витрат у будь-якому іншому місці.

— Як ви оцінюєте податкову політику в Україні?

— Необхідно мати на увазі, що частка державних прибутків у ВВП (податкові надходження, збори тощо — Ред.) в Україні порівняно з іншими країнами з перехідною економікою, країнами СНД, відносно висока і становить трохи менше ніж 30% ВВП. А якщо до цієї величини додати кошти Пенсійного фонду, Чорнобильського фонду та інших, так званих фондів соціального страхування, то матимемо всі 40%. Але я пропоную розглядати держбюджет без соціальних фондів, бо їх скорочувати не можна. Таким чином, український державний бюджет, що оцінюється в 30% ВВП, переважає бюджет Німеччини (23%), США (20%), Казахстана, Росії (менше як 20%). Очевидно, Україні в майбутньому буде складно зберегти такий відносно високий рівень бюджетних доходів. Однак, попри порівняно великі державні доходи, Україна має й найвищий розмір бюджетного дефіциту. Наприклад, минулого року сукупний дефіцит державного та місцевих бюджетів становив близько 5,6% ВВП. Нині дефіцит фінансується за рахунок дуже «дорогих» позик, ставки за якими з часу листопадової фінан

сової кризи досі не знизилися. Пригадайте, азіатська криза спровокувала зростання відсоткових ставок у країнах з перехідною економікою та країнах, що розвиваються. Але високі відсоткові ставки, зрозуміло, пояснюються не лише азіатською кризою. Приклад України дуже чітко показує, що причиною високих ставок є відсутність структурних реформ. У Росії, Бразилії, інших країнах після стрибка в листопаді відсоткові ставки знову зменшилися. Тільки в Україні вони залишилися такими ж високими (близько 50% річних — Ред.). Повторюю, лише в Україні. Це дуже показово, оскільки це і є оцінка ризику інвестицій в Україну. Таку ситуацію довго витримати не можна. Навіть у тому разі, якщо державні цінні папери, що випускаються для фінансування дефіциту бюджету, купуватимуться здебільшого Національним банком. Зрештою, рано чи пізно може виникнути ризик, що НБУ випустить таку кількість грошей, яка призведе до інфляційного сплеску.

Ми думаємо, що в Україні можна було б допустити високий бюджетний дефіцит, якщо за рахунок цього дефіциту фінансуватимуться структурні реформи. Це не обов’язково повинні бути лише інвестиції в інфраструктуру. Це можуть бути й соціальні допомоги, однак їх метою має бути припинення будь-яких субсидій. Наприклад, в енергетиці, у вугільному секторі, скрізь, де держава надає галузям пряму фінансову допомогу.

— Поясніть, будь ласка, що таке структурна реформа? У нас у країні про це говорять усі, але сенс реформи розуміють по-різному.

— По-перше, держава повинна гарантувати виконання контрактів. Ця вимога включає і захист прав кредиторів щодо боржників. Справді, тільки держава може впровадити правові норми, які регулюватимуть процедуру банкрутства як останню інстанцію відповідальності за борги. Економічним завданням банкрутств є не створення безробіття, а запобігання його за рахунок постійних структурних змін: майнові цінності підприємства, що зазнає банкрутства, не зникають, банкрутство призводить до того, що ці цінності надходять у розпорядження інших підприємств, які зможуть краще розпорядитися ними і зробити виробництво прибутковим. Реальність така, що доки підприємство не відповідатиме за свої зобов’язання (контракти), воно не матиме стимулів поліпшувати асортимент і якість продукції, знижувати витрати.

По-друге, необхідно рішучіше вводити інститут приватної власності на капітал і землю. Без цього не вдасться істотно поліпшити керівництво підприємствами, зменшити кредитні ризики та відсоткові ставки. По-третє, треба скасувати державне регулювання цін (зокрема й систему державних резервів і збереження галузевих міністерств). Відтак, держава повинна припинити адміністративне регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Насамперед це стосується сільського господарства. До речі, перелічені мною пункти є ключовими і для надання Україні кредиту розширеного фінансування МВФ (2,5—2,7 млрд. дол.). Зрозумійте, ці вимоги важливі не для МВФ чи західних спостерігачів, вони потрібні самій Україні. Бо лише за рахунок економічного зростання країна може подолати кризу.

Зараз усе залежатиме від готовності уряду піти на непопулярні заходи (банкрутство, дерегуляція підприємницької діяльності, підвищення цін на комунальні послуги, включаючи встановлення лічильників газу, води, опалення). І на це особливо важко зважитися напередодні президентських виборів.