Від благодійності — до партнерства

Якщо бізнес ледве виживає, то зрозуміло, що він не може й не думатиме про соціальну відповідальність ні перед власними найнятими працівниками, ні перед споживачами його продукції, ні перед країною в цілому. І насильно його соціально відповідальним теж не зробиш. Цю тезу обстоювала при обговоренні проекту Національної стратегії соціальної відповідальності бізнесу в Україні віце-президент УСПП Людмила Жук. За її словами, «якщо бізнес задихається, якщо він постійно перебуває в стані боротьби з різного роду тиском, то дуже важко добиватися від нього соціальної відповідальності».

Чи багато соціально відповідальних компаній в Україні? Навіть якщо це одиниці, то їхній досвід для країни ще цінніший. Наприклад, в обговоренні стратегії взяв участь генеральний директор компанії «Нібулон» Олексій Вадатурський. Він розповів, що компанія «суто інтуїтивно виробила власну стратегію соціальної відповідальності в суспільстві». За його словами, зараз не можна стати успішним підприємством, якщо серйозно не займатимешся цими питаннями. Вадатурський зауважив, що на таку компанію, як «Нібулон» (вона працює в аграрному секторі), покладається подвійна відповідальність: і перед своїми працівниками, й перед жителями сільської місцевості, де базується компанія. На думку Вадатурського, сьогодні багато говориться про відродження села, але мало робиться для того, щоб воно відроджувалося. «І відповідальність лягає на керівників компаній», — констатує генеральний директор.

У той же час, він зазначає, що навіть у тому разі, якщо компанія проявляє соціальну відповідальність, тобто допомагає державі розв’язувати соціальні проблеми, до неї все одно неоднозначне ставлення, її обов’язково в чомусь підозрюють. І щоб показати справжнє обличчя, треба створювати довкола компанії сприятливе соціальне середовище. «Інакше вижити практично неможливо, — говорить Вадатурський. — Для чиновників ти як ворог, на тебе звалюють усі біди. Якщо працюєш на ринку зерна, то звинувачують у тому, що вивезли пшеницю, а в результаті подорожчав хліб. А якщо купуєш хліб за ринковою ціною, то, знов-таки, звинувачують — змовилися...» Усе це змушує будувати стосунки й забезпечувати своєму бізнесу виживання.

Як вважає Вадатурський, сьогодні відповідальний бізнес має передусім легально працювати в Україні й інвестувати в економіку, а також бути прозорим і створювати довкола себе середовище з нормальним рівнем життя. «До нашої компанії щороку приходить 100 —150 молодих людей. Середній вік у компанії 34 роки», — розповідає її керівник. За його словами, молодь залучає сучасні технології для використання в «Нібулоні», й так само компанія займається проривними, важливими для економіки всієї країни ідеями. Це, наприклад, відродження Дніпра й інших річок України як сучасних транспортних артерій.

Тим часом, окремі «теоретики», котрі брали участь в обговоренні стратегії, стверджували, що в Україні сьогодні немає компаній, що повністю працюють на соціальну відповідальність. «Є така компанія!» — пролунав дзвінкий упевнений голос. Це була директор у зв’язках з громадськістю й комунікаціях відомої групи компаній СКМ Наталія Ємченко... Вона розповіла, що цього року СКМ вирішила повністю відмовитися від занять добродійністю, передавши ці функції й відповідні кошти спеціальним фондам, які краще вміють це робити. Одночасно було прийняте рішення об’єднати всі соціальні ініціативи й програми групи в Єдину програму соціального партнерства. Її завдання — зробити міста, де є підприємства СКМ, комфортними для проживання. Програма охоплює понад 50 населених пунктів у восьми областях країни й місто Київ, а це вісім мільйонів населення. У її основі лежать договори компанії з містами, де розміщено її виробництва. Бюджет програми на 2012 рік становить 170 мільйонів гривень.

«А як він формується, — запитав «День» у Ємченко, — і якою буде його подальша динаміка?» Наталія розповідає, що гроші в програмі далеко не головне. За її словами, якщо треба зробити щось корисне, їх можна залучити. Проблема в тому, щоб освоїти всі виділені на проекти кошти, простежити за їх цільовим використанням. Тут справа навіть не в браку грошей, а в браку фахівців із соціальних проектів. При цьому вона впевнена, що з часом СКМ перейде на формування фонду соціальної відповідальності як певної частини від отриманого компанією прибутку. Казка якась!?

Ні, реальність. Про неї розповідає Петро Куриляк — мер міста енергетиків Бурштина. За його словами, член групи СКМ — ДТЕК (енергетичний бізнес) вклав у бюджет міста, що становить усього 10 мільйонів гривень ще 5,5 мільйона. Лише 3,5 мільйона пішло на відновлення плавального басейну, яким колись славилося це невелике місто. А в саму Бурштинську ТЕС, що слугує своєрідними воротами до Європи, а для Бурштина є єдиним містоутворювальним підприємством, ДТЕК має намір інвестувати 30 мільйонів гривень.

Чи люблять уже в Україні СКМ і ДТЕК, де зарплати персоналу за вказівкою глави компанії Ріната Ахметова мають бути на світовому рівні? Однозначної відповіді на це запитання поки немає. А щоб любили, «День» порадив добиватися, щоб, наприклад, тарифи на тепло в містах перебування не зростали так нестримно, як у столиці. Директор ДТЕК у зовнішніх зв’язках Олександр Толкач парирував, що тарифи на тепло в Києві далеко не найвищі в Україні, й розповів, що збирається робити компанія, щоб зменшити втрати, які сягають 40% й позначаються на цінах на тепло. Але це вже, як то кажуть, зовсім інша історія.