Віктор ПИНЗЕНИК: «Поки «холдинги» не зрозуміють, що їм також кінець — політичних змін не буде...»

«ВІДСТАВКА УРЯДУ НЕМИНУЧА»

— Як ви вважаєте, чи може скластися така ситуація, що більшість Верховної Ради буде згодна проголосувати за відставку уряду?

— Я вважаю, що відставка неминуча. Питання в іншому, хто його замінить. Нинішню ситуацію грамотними рішеннями не зміниш, бо вона зумовлена недовірою саме до політики. Хоча й до політичних рішень, мені здається, ми не готові.

— Тоді в чому сенс зміни уряду?

— У приході професійної команди.

— Хіба є така професійна команда, яка погодиться працювати в цих умовах і з цим Президентом?

— Важко сказати. Але ситуація може розвинутися так, що буде не до політичних амбіцій.

— Політичних амбіцій Президента?

— Не лише. Хоча безумовно це вимагатиме відповідної позиції й Президента.

— Чи повинен буде Президент обмежити свої повноваження?

— Можливо, навпаки. Один варіант — рішучий прем’єр має досить повноважень. Другий — все робить Президент.

— Вікторе Михайловичу, ви досвідчений політик, ви довго працювали з Президентом, хіба ви знаєте хоч одного професіонала, який все ж погодився б працювати з Президентом і його адміністрацією за існуючого розподілу ролей?

— Питання треба поставити інакше: працювати не з ким, а на яких умовах? Якщо поставити перелік умов, які виконуватимуться, то люди б знайшлися.

— Можна пригадати кількох прем’єрів, які ставили умови, але залишалася адміністрація...

— Тобто ви говорите, що це політично неможливо. Значить і їхній прихід також неможливий.

— Вже зараз існують списки претендентів на пост прем’єра. Причому, здається, вас у цих списках немає. Можливо тому, що ви були там двічі, вони не насмілилися запрошувати вас знову. Чи ви б прийняли таку пропозицію?

— Я вважаю, що умови — це вихідна позиція. Просто так йти в уряд — безнадійно. Тут питання не в особистій позиції кожної людини. Не хочеться «вбивати» ідею. Так ми тільки відтягнемо термін лікування.

— Значить, ви на якихось умовах погодилися б?

— Я ніколи не відмовлявся від роботи, якщо дотримувалися умови.

— І похід у владу двічі не зупиняє вас від експериментування?

— Я не шкодую про це. Думаю, люди оцінили стабільність. Хоча багато чого і не вдалося. Не вдалося, наприклад, провести структурні реформи.

— Чи можливе створення коаліційного уряду? Якщо так, то на основі чого може бути створено коаліцію?

— Коаліція можлива. Але зараз питання ставиться про коаліцію як компроміс, тоді як на компроміси вже немає часу. Хоч очевидно, до політичного усвідомлення цього ми ще не прийшли. Тобто, не дозріли до розуміння того, що всі повноваження треба віддати якійсь групі людей. Уряд, представлений більшістю фракцій, буде недієздатний. Крім того, необхідне ще й реформування самого уряду.

— Ви відчуваєте наявність політичної волі до таких змін?

— На жаль, ні. І все ж я думаю, що життя все одно змусить робити те, що необхідно. Бо підстав для поліпшення ситуації в Україні немає. Думаю, що на рішучі кроки треба буде йти ще до президентських виборів.

— У таких умовах необхідно розглядати якісь інші варіанти. Якщо відсутня політична воля, якщо неможлива коаліція, якщо кадрові перестановки в уряді вимагають перегляду політичної системи, яким чином вирішувати проблеми, які нагромадилися? Що тут міг би запропонувати парламент?

— Чекати хорошого парламенту не доводиться. Я ніколи не вважав парламент головною перешкодою для реформ. Через вертикаль виконавчої влади і Президента дуже багато речей можна зробити. Парламент можна примусити робити багато чого і традиційними українськими, і класичними демократичними способами. Адже й раніше приймалися укази Президента. Чому б цим шляхом не піти далі? Потім, виконавча влада здатна заблокувати «вето» на укази.

— Ви кажете, що передати владу можна якійсь групі людей. Що це за люди?

— Справа не в персонах. Люди, які знають, що треба робити, завжди знайдуться.

— Якими принципами потрібно керуватися при доборі людей? Наприклад один з лідерів НДП В.Філенко каже, що країною керують не політичні сили, а «холдинги»...

— Я кажу не про холдинги. А втім, це дуже важливе питання. Доки «холдинги» не збагнуть, що їм теж кінець, доки кілька великих магнатів не стануть одномоментно бідними, очевидно, не буде й політичного розуміння необхідності віддатися на волю команді.

— Припустимо, деякі політичні сили, домовившись між собою, погоджуються на умову залишити прем’єром В.Пустовойтенка, але при цьому домагаються усунення голови Нацбанку. Ви допускаєте такий варіант?

— Я не виключаю такого варіанту. Тим паче, що він розглядається. У парламенті досить сил, які могли б піти на такий компроміс. Відбудеться продаж окремих портфелів. І все-таки ми недооцінюємо того, що відбувається в економіці. Така гра була можлива в останні два роки. Тоді можна було ще якось триматися на плаву. Тепер це неможливо. Без вжиття рішучих заходів негативні процеси розвиватимуться дуже динамічно. Ці компроміси до добра не доведуть.

— А як ви розцінюєте можливу відставку В.Ющенка?

— Це не можна оцінювати позитивно. Це професіонал високого класу. Це був би дуже поганий сигнал для тих, хто визначає ситуацію на фінансовому ринку. Чи винуватий Національний банк у нинішній ситуації? Ні. Ми завжди переоцінювали роль Нацбанку, з одного боку, в стабілізації, з іншого — в дестабілізації. Адже у нас немає монетарних причин для девальвації.

Але навіть якщо В.Ющенка не відправлять у відставку зараз, усе йде до цього. Ухвалювані політичні рішення ведуть до цих наслідків.

«МОНЕТАРНИХ ПРИЧИН ДЛЯ ДЕВАЛЬВАЦІЇ НЕМАЄ»

— Президент прямо звинувачує Нацбанк у розтраті своїх резервів на підтримку гривні і, отже, в недалекоглядній курсовій політиці. Чи могли б ви це прокоментувати?

— Ключове завдання НБУ — регулювати курс, продавати або купувати долари. Я не оцінював би Президента, бо такі слова в його вуста хтось вкладає. НБУ просто змушений був робити саме те, що він робив ще з кінця 1997 р. Інша справа, наскільки така політика сьогодні є адекватною ситуації. Але й тут провини НБУ немає. Вся відповідальність лежить на уряді.

— А як, на вашу думку, складеться ситуація через рік?

— Прогнози робити дуже важко. Бо у всіх прогнозах ми не враховуємо динамізму економічного чинника. Іншими словами, ми виходимо із ситуації, коли гривня стабільна. Хоча те, що сталося з нашою валютою, мінятиме ситуацію дуже різко.

— Ви кажете, що рішення, які приймаються сьогодні, лише заганяють проблеми вглиб. Але ці рішення на 70% складаються із заходів з регулювання валютної політики. Крім того Віктор Ющенко переконаний, що, відпустивши курс, економіка зазнає втрат, які не можна порівнювати з тими збитками, що їх поки завдає нинішній тимчасовий адміністративний контроль. Ви не згодні?

— У грошовому обігу України зараз перебуває близько 6 млрд. готівки гривень. Сьогодні виник ажіотажний попит, і він підтримується адміністративним курсом долара. Я розумів ситуацію доти, доки намагалися регулювати курс у ручному режимі. Але ж не виходить. Надалі курс втримати просто неможливо. Якщо відпустять курс, він не вийде за межі 3 грн. за $1. Стримування курсу тільки посилює недовіру. Я вважаю, що сьогоднішній курс передевальвовано.

— Як можна обійтися без емісії в нинішніх умовах, коли курс провалився, ціни на енергоносії виросли, а заплатити за них нема чим?

— Сьогодні багатьох лякає нинішня ситуація. Так, вона не може радувати. Але навіть у ній я бачу розв’язку. Дуже погано, що 1993 рік був експериментом. Але без цього жахливого експерименту, я певен, не було б стабільності. Люди можуть помилятися. Вони можуть ще раз зробити неправильний вибір. Але життя змусить зрештою вчинити правильно. Припустимо, прийдуть до влади комуністи на дуже популярних гаслах. Та хіба економіка зміниться? Адже економіці потрібні інвестиції, а під лозунги про націоналізацію ніхто грошей не дасть. На жаль, знову буде експеримент. І все-таки експерименти не залишаються непоміченими: сьогодні навіть комуністи не підуть на емісію.

Криза вже сталася. Тепер не слід заважати тому, що сталося. Якщо є диспропорція, то вона має бути врегульована.

******

Віктор Пинзеник відомий своїм «невиправним оптимізмом». І справді, він досить часто закінчував свої міркування словами «немає безвихідних ситуацій», або «життя все одно змусить нас вчинити правильно». Водночас, журналісти «Дня» так і не змогли звільнитися від відчуття, що правильні рішення в нашій країні можливі виключно після якихось серйозних економічних потрясінь. А втім, це вже не оптимізм. Це — проза життя.

№195 13.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»