Візит Степашина до Києва:

Для цього до Києва разом зі Степашиним прибуде і ряд відомих російських промисловців і підприємців. У їх числі — Олег Дерипаско, президент російської промислової групи «Сибірський алюміній», яка активно співробітничала з Миколаївським глиноземним заводом, а також із «Південмашем» у рамках програми «Морський старт» і кількома українськими підприємствами в рамках програми з випуску Ан-70 і Ан-140.

На цьому фоні цікаво буде спостерігати, як далі розвиватиметься ситуація навколо Миколаївського глиноземного заводу (до речі, аналіз та історію питання читайте наступного вівторка). Нагадаємо, що зусиллями Кабінету Міністрів МГЗ минулого тижня очолив Микола Набока. Чимало спостерігачів вважають, що новий гендиректор заводу буде відстоювати інтереси конкурента «Сибірського алюмінію» — Trans World Group, яку кілька років тому «вигнали» з Казахстану й витіснили з кількох російських підприємств. Фактично таке припущення підтвердило вже одне з перших рішень нового гендиректора МГЗ — він припинив відвантаження глинозему на Саянський, що входить до групи «Сибірський алюміній», і Таджицький алюмінієві заводи.

Ще одна закрутка сюжету полягає в тому, що Миколу Набоку вважають людиною Бориса Березовського. З ім'ям Березовського пов'язують його участь у передвиборній кампанії Кучми в обмін на лобіювання інтересів БАБу в Україні, і МГЗ зокрема. Але ці приховані від громадськості інтриги можуть обіцяти тільки підтримку бізнесмена-політика і швидше негативно можуть вплинути на електорат.

Тим часом Леонід Кучма, який очолив країну значною мірою завдяки проросійським обіцянкам, за час свого президентства так і не зумів налагодити реальні двосторонні економічні зв'язки. Україна, що займала перше місце в російському товарообігові, нині відсунулася на друге місце навіть у рамках ділових взаємовідносин Росії з СНД (за інформацією Інтерфакс-Україна, на частку Росії ще припадає 17,9% експорту та 49,3% імпорту). З Москви вже лунають докори в тому, що, мовляв, Україна переорієнтовується у своїх зовнішніх економічних зв'язках на західні ринки.

У таких умовах Леоніду Кучмі під час візиту Сергія Степашина до Києва необхідно продемонструвати реальні просування в розвитку економічних відносин між двома країнами. І одним з актуальних питань, звичайно ж, буде МГЗ. Чи вистачить аргументів нашій виконавчій владі пояснити бізнесмену, котрий приїхав разом із російським прем'єром, чому Україні вигідно віддати одне з найприбутковіших підприємств в управління Набоці і TWG, що стоїть за ним?

Напередодні візиту наш кореспондент попросив Олега Дерипаско прокоментувати ті події, які сьогодні відбуваються на МГЗ:

— Ще 1997 року було укладено угоду про довгострокову співпрацю між Саянським алюмінієвим заводом, головним підприємством нашої групи, МГЗ і Таджицьким алюмінієвим заводом. Вона, зокрема, забезпечувала МГЗ стабільне постачання глиноземної сировини на ці заводи, а вироблений на них метал повертався до України, в тому числі у вигляді напівфабрикатів із алюмінію та його сплавів, для подальшої переробки на продукцію більш високих рівнів, у якій мали потребу українські авіа- і машинобудівники. Група мала намір брати участь у приватизації МГЗ для того, щоб надалі вибудовувати на цій основі разом із нашими партнерами в Україні, Таджикистані та Казахстані єдиний технологічний ланцюг виробництва та переробки алюмінію. На жаль, приватизація МГЗ нещодавно була припинена рішенням українського уряду. Однак уже сьогодні в нас є багатообіцяючі спільні проекти з українськими партнерами, в тому числі з «Південмашем» у рамках міжнародного проекту «Морський старт» і ряду інших спільних програм, а також із авіаконструкторами й моторобудівниками — у великих програмах створення пасажирських і військово-транспортних літаків нового покоління Ан-70 і Ан-140 за участю нашого Самарського авіабудівельного підприємства «Авіакор». Більш активна і взаємовигідна співпраця МГЗ із «Сибірським алюмінієм» і його партнерами в СНД сприяла б тому, що Україні не бракувало б напівфабрикатів та іншої високотехнологічної продукції із алюмінію та його сплавів, які виробляються на підприємствах нашої групи. Отже, я гадаю, відповідальні українські політики розуміють реальні переваги та вигоди співпраці з надійними партнерами в Росії і ухвалять не менш відповідальні рішення, виходячи із довгострокових інтересів зміцнення українсько-російських економічних і політичних відносин.

— Наскільки велика залежність російських алюмінієвих заводів від постачання глинозему з України?

— За оцінками експертів, МГЗ спроможний забезпечувати близько 20% потреб алюмінієвих заводів у країнах СНД, у тому числі і в Росії. Однак наш Саянський алюмінієвий завод, окрім МГЗ, має цілий ряд інших зарубіжних джерел отримання глинозему. Проте довгострокова співпраця з МГЗ для нас важлива. Тим паче, що в разі можливого припинення постачання глинозему з МГЗ на ТадАЗ у нашого партнера в Таджикистані виникли б серйозні труднощі з отриманням необхідної сировини. Отже, реально постала б загроза скорочення виробництва первинного алюмінію — однієї з основ експорту Таджикистану. До того ж, вироблюваний на ТадАЗі низькосортний алюміній є незамінною сировиною для виробництва алюмінієвих сплавів і продукції їх переробки, яких так потребують переробні підприємства алюмінієвого комплексу, котрі працюють на потреби внутрішнього ринку як у Росії, так і в Україні.

— В Україні цього року відбудуться президентські вибори. Чи є у вас симпатії до якогось кандидата?

— Вибори глави держави — суверенне право українського народу, і ми з цілковитою повагою поставимося до його вибору. Сподіваємося, що симпатії українських виборців будуть на боці того кандидата, який продовжить ринкові перетворення в економіці та курс на розвиток рівноправної і взаємовигідної співпраці.