Яблуко – в центрі уваги

Сезон збирання яблук йде повним ходом. Та цього року фермерам не позаздриш. Уже зараз вони кажуть про те, що яблучний урожай буде набагато гіршим, ніж минулого року. Через весняні морози та літню посуху, зокрема на півдні Вінниччини, фермери не доберуть орієнтовно 30% урожаю кісточкових і зерняткових. Несприятливі погодні умови сповільнили вегетацію яблуневих садів, а відсутність дощу влітку не дала плодам «налитися» до потрібних форм. Господарствам, щоб «підігнати» сади, доводиться застосовувати антистресові препарати, які підвищують опірність культур і забезпечують відповідність розвитку рослин до оптимальних строків вегетації. А це коштувало фермерам додаткових витрат.

Через це ціни на вітчизняні яблука влітку злетіли до рекордних 40 — 50 грн за кг, обійшовши вдвічі імпортні банани. Однак уже в перших числах вересня ціна на яблуко обвалилася до 10 — 15 грн/кг. Передусім через те, що фермери вже почали збирати осінні сорти яблук і через збільшення пропозиції на ринку вартість яблука знизилася. Такі коливання цін, нестабільна ситуація на внутрішньому ринку та кліматичні зміни змушують фермерів відмовлятися від вибагливого яблука і переорієнтовуються на нішеві культури, зокрема горіхи, які більш стійкі до посухи і менше потребують затрат на вирощування плодів, хоча й бояться морозів. За таких ризиків плече садівництву мусила б підставити держава. Однак наразі її підтримка на рівні обіцянок.

ЩОСЕЗОНУ В НАС ВІДБУВАЮТЬСЯ ПРОМИСЛОВІ ВІЙНИ, ЯКІ ІГНОРУЄ ДЕРЖАВА

Ще навесні Кабмін анонсував відшкодування 80% вартості садивного матеріалу та 30% від вартості побудованих і реконструйованих об’єктів зі зберігання та переробки плодово-ягідної продукції. Але поки що фермери не отримали ані копійки. Заступник генерального директора корпорації «Садвинпром» Сергій БОЙЧУК відзначає, що за нинішніх умов без допомоги держави не обійтися. Вона терміново має запровадити не лише програму з підтримку садівництва, а й забезпечення господарств водними ресурсами та страхуванням від погодних ризиків.

«Наша організаціє об’єднує більше як пів сотні великих і малих виробників садівництва Вінниччини, значна частина з них надзвичайно постраждали через погодні умови в цьому році. В окремих господарствах температура в період вегетації доходила до мінус 9 градусів. Крім морозів, літня засуха  вплинула на врожайність садів, — розповідає Сергій Бойчук. — Зараз ми намагаємося мінімізувати втрати від неврожаю. Окремі підприємства вже перейшли на нішеві культури, які потребують менше вологи та ресурсів. Висаджують горіхові сади, впроваджують сучасні сорти кісточкових. Але й тут без підтримки держави не обійтися, адже досі проблематично зареєструвати нові сорти чи отримати сертифікацію на плодорозсадники. Все це стримує розвиток нашої галузі.

До того ж у нас досі не врегульовані стосунки з переробними підприємствами. Щосезону в нас відбуваються промислові війни, які ігнорує держава. Переробники зацікавлені в тому, щоб взяти в нас якомога дешевше продукцію на переробку. Ми ж — щоб продати якомога дорожче. А знайти компроміс і сталу ціну, яка дала б  можливість розвивати галузь, — це складне питання. От наприклад, у Вінницькій області є одне з найпотужніших підприємств «Яблуневий дар» у Липовці. На сьогодні воно не працює через те, що недостатньо сировини. А чому недостатньо? Тому що протягом останніх 5 років цілеспрямовано душило виробника фруктів і в результаті фермери переорієнтувалися: викорчовують сировинні сади і  перейшли на сучасні сорти. Для того, щоб запрацювали кооперативи, кластери, має бути врегульоване партнерство і з переробними підприємствами, і з мережами. Нас звинувачують у високій ціні на прилавку, але якщо на сьогодні ми відвантажуємо яблука від 8 грн до 15 грн, то в мережі вони по 25 по 30 грн. Тобто відсутній паритет цін, який мав би координувати державний регулятор.

Сьогодні без допомоги держави садівництву не вижити. Так, є постанова про державну підтримку, але її дії ми не відчуваємо. Вирішити питання можуть інвестиції, особливо в питанні забезпечення садівництва водними ресурсами. І ми звертаємося до держави знайти компроміс, розробити програми на рівні району, області і держави з відновлення водних ресурсів, бо якщо ми так будемо господарювати надалі, то не зможе напитися навіть чистої води. Не кажучи вже про забезпечення господарств водою».

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

«ОЧІКУЄМО ЗНИЖЕННЯ ВРОЖАЙНОСТІ ДЕСЬ ДО 30%»

Узагалі садівництво на Вінниччині одна з головних галузей сільського господарства. Ще 1995 року на території регіону під садками було 68,5 тисячі га. Нині 25, 9 тисячі га. Здавалося б, катастрофа, але якщо взяти валове виробництво, то у 1995 році фермери виростили 41 тисячу тонн продукції садівництва, а 2019-го 234 тисячі тонн, тобто при зменшенні площі виробництво збільшилося в два рази. 30% площ — це яблучні сади, що обробляються за інтенсивною технологією. Протягом останніх років закладено понад 4,5 тис. га високоінтенсивних садів. Сертифіковані вісім розсадницьких господарств.

Особливістю є те, що на Вінниччині в садівництві задіяні 57% особистих селянських господарств. Їх кількість зростає з року в рік. Якщо 1995 року вирощуванням кісточкових і зерняткових займалося 26 підприємців, то нині 104 фермери, які мешкають у сільській місцевості й залучають до роботи сільське населення. Тобто розвиток садівничого фермерства — досить актуальне питання для області. Та проблема в тому, що вінницькі фермери вміють виростити, але не завжди знають, як правильно реалізувати. Тому нарікати лише на відсутність державної підтримки не варто, варто й самим напрацьовувати дієві механізми для розвитку садівництва, зазначає начальник відділу організації виробництва та маркетингу продукції рослинництва департаменту агропромислового комплексу, екології та природних ресурсів Вінницької ОДА Ігор ФЕДЧИШИН. Уже зараз є певні рекомендації науковців, напрацювання Вінницясадвінпрому, Вінницького ЦРМС, експертів, відтак — необхідно все перевести в практичну площину і зосередитися на результатах. Варто рухатись і до органічного виробництва, адже цей напрям має високу складову на європейських ринках, який поступово підкорюють і вінницькі садівники.

«Минулий рік був не надто продуктивний для галузі й у цьогорічному проблем вистачає. Погодні умови стали серйозною причиною пошкодження кісточкових і виникнення хвороб. А тривалі дощі не дали можливість провести своєчасний обробіток дерев, плюс посуха — все це вплинуло на врожайність. Орієнтовно, за передніми дослідженнями сортів, переважна частина яких так чи так постраждали від погодних умов, очікуємо зниження врожайності десь до 30%.  Із позитивних моментів маємо те, що площі під високоінтенсивними садками зростають, а отже, галузь розвивається, — переконує Ігор Федчишин. — На допомогу садівникам йде і держава. Постановою Кабміну визначені напрями державної підтримки на 2020 рік, одним із яких є фінансова підтримка розвитку садівництва, виноградарства та хмелярства. Зокрема, передбачена допомога на відшкодування 80% вартості садивного матеріалу після закладення насаджень, а також за спорудження шпалери і встановлення систем краплинного зрошення після повного завершення монтажних робіт. Також відшкодовуватимуть 30% вартості без ПДВ побудованих і реконструйованих та прийнятих у експлуатацію в період із 1 січня по 30 вересня 2020 року об’єктів зі зберігання та переробки плодово-ягідної продукції, винограду та хмелю. Передбачено, що загальна сума протягом одного бюджетного року на одне господарство за цими напрямами державної підтримки не може перевищувати 25 млн грн. Наразі ми приймаємо документи від фермерів на відшкодування, яке обіцяють виплатити до кінця поточного року».

«ТУРИЗМ — ЦЕ КОНКРЕТНИЙ РЕСУРС, ЯКИЙ МОЖЕ ПРИНЕСТИ БАГАТО ЗМІН У РОЗВИТОК КОНКРЕТНОЇ ТЕРИТОРІЇ»

На сьогодні орієнтовно 30% вінницьких яблук ідуть на переробку, тобто майже третина врожаю — це технологічне яблуко, інакше кажучи, виробничий брак. Переробка продукції — це один із виходів, куди можна було б збути вирощений урожай. До того ж це ще додана вартість, яка залишається на місцях, зовсім інші канали реалізації і зовсім інший ринок. І якщо виробник має можливість вийти на ринок не просто зі свіжим яблуком, а й із готовими продуктами переробки, — це вже зовсім інша ситуація. Однак самотужки створити завершений цикл виробництва під силу не всім, не кажучи вже про те, щоб конкурувати на рівних із виробником із Польщі чи Нідерландів. Для цього варто було б об’єднуватися в кооперативи чи кластери. Один із таких проєктів — «Яблуневий шлях» — за рахунок грантівських коштів ЄС реалізується в Северинівській ОТГ. Він має на меті налагодження зв’язків із місцевим бізнесом із метою створення інших кластерів, розвитку співпраці компаній одна з одною для запуску нової, кращої якості та дешевшої місцевої продукції, зокрема налагодження переробки яблук та виробництва яблучних чіпсів і соку. Крім того, передбачає розвиток інфраструктури в секторі виробництва, освіти та відновлення здоров’я, а також створення туристичних об’єктів.

До речі, туризм, хай би як скептично до нього ставилися, може допомогти в розвитку садівництва. В Северинівці, до прикладу, в межах проєкту буде відновлений котедж Деніса МакКлера — відомого ірландського садівника ХІХ століття, відремонтовано приміщення оранжереї в селі Северинівка, а також відкрито окрему музейну кімнату в самому котеджі. Для залучення туристів у оранжереї також будуть висаджені екзотичні різновиди яблуневих дерев та інших садових культур (включаючи цитрусові). Туристи зможуть приймати купелі з яблучним соком та яблучним оцтом, пити яблучні кисневі коктейлі, отримають можливість спробувати сік прямого відтиску, смузі, яблучні коктейлі. Словом, організувати для себе «яблучний weekend»

«Ніхто серйозно туризм не сприймає, бо це просто можливість кудись поїхати і витратити гроші. Насправді туризм — це конкретний ресурс, який може принести багато змін у розвиток конкретної території, — зауважує експерт із розвитку територій Юрій ВОЙЦІЦЬКИЙ. — Чому так? Бо кожен турист — це реальні кошти і реальний розвиток місцевої економіки. Один долар, вкладений у туризм, дає сім доларів у економіку. Це як снігова куля, коли робиш маленький рух уперед і наш хаотичний процес перетворюється на злагоджену картинку, коли з’являється результат. Кожен турист — це інвестор, кожні 10 туристів — це вже два робочі місця в суміжних галузях — харчування, транспорт, проживання. Це покращення інвестиційного клімату, позитивний імідж регіону, перспектива непрямих надходжень до бюджету від ФОПів у різних галузях, це нові робочі місця, які можуть з’являтися в «сірій зоні», тобто не обліковуватися, але все одно люди працюють. Це промоція території на різних рівнях. Це поліпшення інфраструктури, благоустрій території, бо туристу має бути зручно, тоді вони приїдуть до вас і щось куплять. І що не менш важливо, туризм може підвищити рівень ідентичності та створити бренд для території».