Забудовники мають право вiдселяти?
Учора парламент голосував у пакеті за сім нових законів про будівництво. Основний тест при цьому: чи варто звертати увагу на інтереси пересічних громадян, гарантовані Конституцією? І чи може, як передбачають урядові законопроекти, одна половина мешканців скасовувати права другої? Адже все-таки священна приватна власність і недоторканість житла. У глухих закутках нашої законності ще можна знайти виправдання й обґрунтування примусовому відселенню. Власне, уряд, зважаючи на ту ж революційну доцільність, це й зробив. Але ми вирішили поставити нашим експертам підступне запитання:
Чи відповідає примусове відселення громадян духу Конституції?
Олександр ПАСХАВЕР, радник Президента:
— Якщо це неприватизовані квартири, тоді це можна розцінювати як форс-мажор, який, у принципі, цілком можливий. Якщо ж це приватизоване житло, тоді цього просто не може бути, оскільки це приватна власність. Духу Конституції це не відповідає абсолютно, бо це, наприклад, моя приватна власність і неможливо мене насильно примушувати щось робити. Зі мною слід домовлятися, як і в усіх випадках, коли власність націоналізується. Якщо будинки перебувають в аварійному стані, власнику треба вказати на ризики, на які він себе наражає, продовжуючи там жити. Якщо, наприклад, людина їздить у несправному авто, їй забороняють ним користуватися. Хоч у будь-якому випадку треба вести переговори, примусове рішення — це не вихід. А якщо ця людина користується житлоплощею по-радянськи, на правах користування, тоді відселення можна розглядати як непередбачену ситуацію.
Віктор ІВАНЧЕНКО, депутат Київради:
— Тут ще одне запитання — чи треба взагалі міняти «хрущовки»? Це дуже спірне питання, що може викликати безліч протиріч. Якщо щодо панельних будинків рішення більш-менш зрозуміле, то цегельні будівлі в центрі, які збираються відселяти насамперед, питання спірне. Жителі, які там живуть, кажуть, що ці будинки їх цілком влаштовують. Вони і добре виглядають, і простояти можуть ще років 80. Це з одного боку. Але є ще думка інвесторів, яким потрібні ділянки в центрі Києва з хорошою інфраструктурою, в хорошому місці. Цей законопроект просувають представники міської влади, чия логіка абсолютно зрозуміла. Вони точно знають, що мешканці виступатимуть проти переселення та наполягають на примусовому відселенні. Я вважаю, що правда тут якраз посередині: всі ці дії з виселення жителів «хрущовок» і будівництва нових будинків стоять між інтересами суспільства та мешканців кожного конкретного будинку й інтересами потенційних претендентів на землю. Основна наша проблема в тому, що в трикутнику «влада — інвестори — суспільство» влада в 99% приймає сторону інвесторів, не звертаючи уваги на людей, які її обрали. Тому в нас і виникають ситуації, що постійно трясуть місто. Звісно, треба щось робити з панельними хрущовками, проте треба гарантувати, що люди, які мають житло зараз, матимуть і пізніше адекватне житло, в якому можна жити. Це основний момент. Усі сто відсотків людей ніколи не погодяться, але кількість згідних має бути понад 50%.
Генріх ЛЮДКЕВИЧ, директор агентства нерухомості «Риелторський дім»:
— Закону про насильне виселення поки що немає, зараз уряд розробляє кілька актів, що могли б врегулювати це питання. Повинен бути певний підхід із досконалою нормативною базою, щоб передбачити на ринкових умовах надання мешканцям аварійних будинків нормальних умов для життя. Що ж до записаного в Конституції гарантованого права на власність, то, якщо ці будинки перебувають у поганому стані, з цим місто мусить щось робити — це очевидно. Насильно ніхто нікого на вулицю не виганятиме, але залишати все в такому стані не можна.
Ернест ГРАМАЦЬКИЙ, президент адвокатської фірми «Грамацький і партнери»:
— Йдеться про 41 статтю Конституції, згідно з якою право приватної власності є недоторканним, ніхто не може на нього зазіхнути та ніхто не може протизаконно його втратити. Ми зараз говоримо про квартири, які були викуплені, приватизовані або куплені, тобто перебувають у приватній власності, бо з квартирами, які знаходяться на комунальному або державному балансі, ситуація набагато простіша. Конституція охороняє лише перші. Проте в цій же статті є частина 5, яка свідчить, що власність може бути примусово відчужена у разі, якщо це необхідне з міркувань державної або суспільної безпеки. Я поки що не бачив усіх положень законопроектів, про які йдеться, але пам’ятаю, що йшлося про те, що власникам даватимуть квартири в тому ж районі, а їхня площа на 50% перевищуватиме колишню. І все ж цей законопроект не може переважити Конституцію, де йдеться, що власність може бути відчужена тільки у надзвичайних випадках за наявності відповідного закону, де будуть розписані причини та порядок відчуження, і повної компенсації матеріальних збитків. Проте паралельно існує стаття 351 Цивільного кодексу, де зазначається, що власності можна позбавити в разі стихійного лиха, епідемії або іншої надзвичайної ситуації. І в цій статті йдеться, що, якщо є відповідне рішення суду, людина може бути позбавлена власності, отримавши повну компенсацію. І саме ця стаття є достатньою підставою для відселення без відповідного закону.
Василь МОЖАР, віце-президент холдингової компанії «Київміськбуд»:
— Реконструкція «хрущовок» — справа необхідна? Якщо так, то її треба якось вирішувати. А як її вирішувати, якщо знайдуться п’ять сімей, які категорично відмовляються переселятися в інші будинки. Решта повинні підкоритися їхній думці або їх доведеться насильно виселяти. Звісно, це суперечить духу Конституції, але не суперечить соціальним потребам іншого населення та відповідає потребам суспільства. Тим паче, що при цьому умови проживання не погіршуються, навпаки, покращуються. Тому, я вважаю, що це справа соціальної потреби і насильне виселення мусить бути. Інакше ми нічого та ніколи не вирішимо — з’явиться якийсь егоїст або дідусь, який бажає дожити свої роки на старому місці, і все піде, як і раніше. Жодні «хрущовки» не реконструюватимуть, поки вони не розваляться. Я розумію, що треба зважати на людей, але не можна пристосовувати інтереси більшості до поодиноких примх. Тому примусове відселення через суд із компенсацією мусить мати місце в державі.
Олександр РЯБЧЕНКО, директор Міжнародного інституту приватизації, управління власністю й інвестицій:
— Це велика державна проблема та біда — будівництво таких невеликих п’ятиповерхових будівель і відселення з них. Вони неминуче через кілька десятків років стануть непридатними для житла, а часто вже й тепер є такими. Я розумію, що це треба вирішувати і треба залучати інвесторів. Правильно, що це будуть недержавні гроші, — держава цього не потягне. Проте в кожному будинку є люди, які не погоджуються залишати свої квартири та йти жити в інше місце. Але все це не дає права приймати закони, які порушують Конституцію та гарантовані нею права людини і право власності. Це власність людини, і примусове відселення можна проводити, коли ситуація становить загрозу для життя. Проте вирішувати це повинні самі люди, позбавляти їх власності — неправильно. Відібрати ці квартири не можна, такий шлях буде помилковим. Відселяти треба, можливо, навіть примусово, лише в тому випадку, якщо будинок може розвалитися.
