Земля надій

Влада робить висновки з таких своїх помилок, як спроба без широкого обговорення протягти не сприйнятий суспільством Податковий кодекс. Про це, зокрема, свідчить посилена PR-компанія, спрямована на роз’яснення однієї з найважливіших, найнеобхідніших і водночас однієї з найсуперечливіших реформ — земельної. 23 березня буде проведено парламентські слухання з цього питання. І зрозуміло, чому міністр аграрної політики Микола Присяжнюк у ці дні одне за одним роздає інтерв’ю. Підлегле йому Державне агентство земельних ресурсів також не відстає. Воно регулярно проводить прес-конференції, переконуючи ЗМІ та громадськість, що в центрі уваги цієї реформи — «забезпечення нової якості життя працівників села, повага до власності на землю, турбота про земельні ресурси як джерело національного багатства». А надалі обіцяють проводити ще й сільські сходи та враховувати пропозиції селян, які на них буде озвучено.

Урядовці демонструють непохитну впевненість у тому, що вже влітку цього року розв’яжуть кореневу проблему цієї реформи — забезпечать законодавчі умови для продажу землі сільськогосподарського призначення. Досі ринок землі, як відомо, блокувався з року в рік продовжуваним мораторієм, що приймався при ухваленні бюджету то однією, то іншою парламентською більшістю за підтримки значної частини опозиції. До бюджету на 2011 рік відповідна норма не потрапила — влада вирішила реанімувати земельну реформу, яка розпочалася в Україні майже 20 років тому.

ОСТАННІЙ МОРАТОРІЙ

Однак саме на даний час земельна ситуація залишається особливо складною. За словами заступника голови Держземагентства Миколи Калюжного, мораторій закінчиться тільки 1 січня 2012 року. За час, що залишився, держава має підготувати усі необхідні законодавчі акти, які б розблокували ринок землі. Однак при цьому їй треба вирішити два питання, що входять між собою у значне протиріччя. З одного боку, суперзавдання земельного ринку — залучення інвестицій, які змінять врешті-решт обличчя українського села. З другого — влада зобов’язана не допустити його спустошення через обезземелення селянства, яке буде змушене продавати свої наділи.

Водночас наша держава сильно сумнівається, що вітчизняні агрохолдинги, яких вона останнім часом тримала в узді експортних квот, здатні на значні інвестиції у придбання землі. В такому разі іноземний інвестор зможе безроздільно господарювати на вітчизняному земельному ринку. Тому в проекті закону про ринок землі, поданому Держземагентством та Мінагрополітики до парламенту, встановлюється, що першочергове право на купівлю землі матиме саме держава. Крім неї, право отримати землю у власність через аукціони та конкурси матимуть лише фізичні особи — громадяни України, які мають відповідну освіту та досвід. Завдяки цьому складається враження, що закон захищатиме селян від обезземелення. Але хто ж тоді купуватиме землю, якщо цього не можна буде робити ані банкам, ані вітчизняним та іноземним компаніям? Навіть фермери, яким земля надзвичайно потрібна, на це нині за своїм фінансовим станом не здатні. Звідки ж братимуться інвестиції? Тож законотворці передбачають, що на початку рух землі в країні не перевищуватиме 1% на рік, і лише згодом підтягнеться до європейських 5%.

Такий підхід відразу ж наштовхує на думку про можливість появи класу так званих підставних осіб, які зроблять своїм фахом перемитництво на користь вітчизняних та зарубіжних компаній. Щоправда, законопроект встановлює для них ряд застережень. Наприклад, якщо такий перекупник продає придбану землю через рік, то платить 90% мита до її вартості, якщо через два — то 80% і так далі. Також вводиться норма, що одна сім’я на території сільської ради не може мати у власності більше 30% землі.

Втім, жоден закон ще ніколи не випереджав творців схем. Вони народжуються і реалізуються вже сьогодні, за дії мораторію. Зокрема, Калюжний нагадує про існування так званих відкладених угод на купівлю землі. Вони підписані, але не діють до скасування мораторію і автоматично стануть чинними після 1 січня 2012 року...

ПАРТІЙНИЙ ПІДХІД

Як дивляться на усі ці можливі та неможливі колізії політичні партії, представлені у Верховній Раді? Адже багато хто з парламентарів-партійців має неабиякий інтерес до землі, і їм доведеться відстоювати його перед іншими лоббістськими угрупуваннями. Свої думки з цього приводу «Дню» люб’язно повідомила експерт Українського національного центру політичних досліджень Ірина Лукомська, яка досліджувала реакцію різних партій на земельні ініціативи нинішньої влади та порівнювала її з передвиборними програмами партійних лідерів на президентських виборах.

За даними експерта, Партія регіонів підтримує свого лідера Віктора Януковича, який менш ніж через рік після приходу на посаду президента заявив: «Той рівень корупції, який існує в питаннях використання землі, тіньові афери змушують нас якомога швидше розпочати цей процес (реформи) і якомога швидше його завершити». Знаючи про те, що в програмі ПР були заявлені наміри «завершення земельної реформи» та «створення електронного загальнодержавного кадастру землі та відповідної земельно-інформаційної бази даних», нинішні дії команди Президента можна назвати прогнозованими і послідовними, відзначає експерт. Утім, лінія партії протягом останніх років була доволі «ламаною». Влітку 2004 р. у парламенті було зареєстровано законопроект №5782 про зміни до Земельного кодексу щодо продажу земельних ділянок підприємствам зі стовідсотковими іноземними інвестиціями. Але вже восени, під час президентської кампанії, лідер ПР заявив, що підтримує подовження заборони на продаж земель (до 12 січня 2007 року) і обіцяв, що «жоден гектар землі не стане власністю іноземців, тому що це буде грубим порушенням права українського громадянина».

Досить послідовною, на думку експерта, є й земельна політика партії «Сильна Україна», очолюваної Сергієм Тигіпком. Партія орієнтується на «закінчення земельної реформи, повної інвентаризації всіх земельних ресурсів і створення конкурентоспроможного великотоварного сільського господарства». Центральним елементом ринкової інфраструктури має стати Земельний (іпотечний) банк — установа, що буде державним агентом на ринку землі. Лише за його посередництва проводитимуться всі операції купівлі-продажу і довгострокової оренди.

На цьому перелік беззастережних прибічників швидкого завершення ринкових перетворень в сільському господарстві вичерпується. Непримиримий підхід, зрозуміло, демонструють комуністи, які, не зважаючи на це, не збираються полишати лав коаліції. «Ми голосуватимемо категорично проти так званих ринкових законів, які мають стосунок до продажу ѓрунтів», — запевняє Петро Симоненко. Комуністи покладають надію на кооперативи, які «наймають фахівців і господарюють так, щоб ця земля давала прибуток». Однак аргументація народного депутата від Компартії Олександра Голуба, який пояснює, чому комуністи вважають запровадження ринку земель злочином, дозволяє засумніватися в непохитній прихильності всієї фракції до програмних засад партії. «По-перше, у нас немає земельного кадастру, а реальна вартість землі не визначена. По-друге, в Україні відсутнє законодавство, яке б регулювало земельні питання — забороняло перепрофілювання землі, визначало час її перепродажу, щоб виключити спекуляції», — каже Голуб. Отже, якщо відповідні закони ухвалити, то позиція цієї партії могла б зазнати певних змін?..

Народна партія Володимира Литвина, яка позиціонує себе найбільшим нинішнім захисником селянства, також вважає, що скасуванню мораторію на продаж земель сільгосппризначення має передувати ухвалення законів — про ринок земель та про оцінку землі. Пропонується інвентаризувати всі землі в Україні. Однак це суперечить категоричному формулюванню програми партії, яка прямо і недвозначно декларує «недопущення продажу земель сільгосппризначення». Однак під час президентських перегонів Литвин цю тезу трохи пом’якшив, виступивши за створення Державного земельного банку та відстоюючи його виключне право на купівлю земельних паїв.

НАБРАЛИСЯ?

Дещо розгубленою перед викликами земельної реформи виглядає позиція БЮТ-«Батьківщини». На сайті партії, як вказує дослідник, відсутні будь-які коментарі та заяви, присвячені земельним ініціативам Президента. Це свідчить, що дане питання не перебуває серед пріоритетних для Юлії Тимошенко та її політсили. Прогнозовано негативне ставлення до скасування мораторію з початку 2012 року виявилося хіба що в заяві віце-спікера Миколи Томенка («ми будемо виступати за продовження мораторію на продаж землі») та у законопроекті Володимира Яворівського щодо продовження мораторію до 2015 року, котрий, як відомо, не набрав необхідної кількості голосів. Сама Тимошенко востаннє висловлювалася з цього приводу ще восени 2010 року, констатує Лукомська. Лідер БЮТ тоді вважала передчасним скасування мораторію до ухвалення пакету законопроектів, які забезпечать прозорий ринок купівлі-продажу земель та створять сприятливі умови для власників ділянок. Втім, відповіді на те, як сприймаються Тимошенко внесені нещодавно на розгляд парламенту закони, досі немає, вказує експерт.

Втім, «Батьківщина» — не єдина в Україні політична партія, яка широко не афішує свої наміри з цього питання. Наприклад, на сайті Соціалістичної партії розміщено звернення Олександра Мороза під назвою «Не дозвольте продати свою Батьківщину!». У разі скасування мораторію, на думку Мороза, Україна отримає апокаліптичні перспективи: не утримається жодне господарство, що займається рослинництвом і тваринництвом, бо його (задля землі) легко можна розвалити за пару місяців і т.д. і т.ін.

Однак нинішній голова партії Василь Цушко на цю тему не висловлювався, хоча програма СПУ чітко окреслює межі ринку землі, прийнятні для соціалістів: «Продовжити мораторій на купівлю-продаж земель сільгосппризначення... Вважається за доцільне «законодавчо визнати незаконними будь-які оборудки із землею сільгосппризначення, що відбулися раніше вступу в дію відповідних законів, зважаючи на рівень цін у Європі», — «один гектар землі сільгосппризначення в Україні не може мати меншу ціну, ніж 50 тисяч гривень».

Партія «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка є одним із активних критиків земельної реформи Януковича. Її лідер виходить з того, пише дослідник, що «в Україні не можна запроваджувати купівлю-продаж землі сільськогосподарського призначення доти, доки не буде відновлено стабільність світової економіки», оскільки «продати сьогодні дорогоцінну землю за кольорові фантики з назвами відомих валют, які не мають під собою ресурсної основи і можуть бути девальвовані будь-якої миті, — це самогубство, руйнівний удар по стратегічній перспективі та по майбутньому України».

Українська народна партія, як і соціаліст Мороз, бачить розв’язання земельної проблеми у розвитку оренди і посилається в цьому на досвід комуністичного Китаю та капіталістичної Європи, де «орендні відносини домінують». Її лідер Юрій Костенко, відзначає Лукомська, наголошує на ще одній європейській особливості — «об’єднанні сімейних ферм у сільгоспкооперативи». Оскільки в Україні при паюванні селянин отримав 2—4 га, завданням влади Костенко вважає не стільки продаж землі, скільки сприяння концентрації земель у рентабельні фермерські господарства на базі оренди. Як і Гриценко, Костенко вважає злочином запровадження вільного продажу землі до завершення фінансової кризи: 70—80% українських земель, на його думку, скупить за безцінь великий капітал, бо пересічні українці як мінімум ще три-п’ять років не матимуть доступу до кредитів. Втім, він не заперечує проти впровадження ринку земель як такого, але вважає за доцільне відкласти це на три-п’ять років... «Ми підтримуємо фермерську систему господарювання на селі, а також інші приватні форми господарювання на основі фермерства. Ми виступаємо проти політики великих земельних латифундій, що можуть перетворити українського селянина на наймита».

ДІРКА В ЗАКОНІ

У цікавій ситуації щодо земельного питання опинилася партія «Наша Україна», зазначає Лукомська. 29 грудня 2006 р. депутати проголосували за чергове продовження мораторію. Спікер встиг підписати документ і направив закон на підпис до президента Віктора Ющенка, який застосував право вето, і заборону на продаж землі було знято до 13 січня 2007 року, коли депутати повернулися з канікул і, подолавши вето президента, відновили дію мораторію. Знаючі люди ефективно використали цю двотижневу дірку в законі на свою користь. Тож мовчання «Нашої України» на земельну тему цілком зрозуміле, відзначає Лукомска.

Отже, олімпійський спокій партії влади, її впевненість у неминучій реалізації наміченої лінії привертає увагу до інструментарію, за допомогою якого буде зібрано потрібні голоси. На думку дослідника, резервом ПР у парламенті будуть не тільки «тушки», а й партійні та позапартійні «субстанції», чия поведінка не прогнозована жодною партійною програмою, а винятково — «потребою моменту». Хоч як це дивно, у партій, що перебувають по різні боки барикад, погляди на продаж землі нерідко збігаються, що не заважає їм і далі бути непримиренними опонентами, вказує Лукомська.