ХЛОПЦI «НЮХНУЛИ» ПОРОХУ

Днями на полігоні під селом Гончарівське відбулися перші тактичні навчання окремого полку Президента України. Першими ці навчання були тому, що полк заснований тільки в грудні 1999 року, а перша присяга відбулася в травні минулого року. Тому, фактично, навчання були першим серйозним відпрацюванням навичок, яких набули військовослужбовці за рік.

Перше, що, м’яко кажучи, дивує в полку — це «габарити» військовослужбовців. Проте, як пояснив командир полку Віктор Діденко, це недивно, адже конкурс під час набору проводився дуже серйозний (в полк потрапив один із тридцяти кандидатів). У молодих людей, на зріст нижчих за 180 сантиметрів, шансу потрапити до полку практично немає. До того ж при відборі враховувалися фізичні дані кандидатів і їхня освіта. Близько 60 % надстроковиків мають вищу або середньотехнічну освіту. «Родзинкою» полку є те, що він об’єднує в собі представників усіх регіонів України, яким і належало швидко розгорнутися в польових умовах та продемонструвати все, чому вони навчилися. Однак, перш ніж отримати допуск до «кульмінації» навчань — стрільби, — необхідно продемонструвати чимало інших умінь. Так, спочатку солдати швидко розгорнули табір у лісі з використанням підручних засобів: у хід йшло все — лапник, молоді сосни і т. ін. Незабаром в щойно побудованих куренях вже варилася каша і налагоджувався зв’язок. Однак виявилося, що в бойових умовах нашим солдатам не надаються не тільки подушка і матрац, а й навіть елементарна ковдра.

«У бою грітимемося біля багать, а спатимемо на лапнику», — бадьоро заявив журналістам один із солдатів. Почувши голос звідкись згори, багато журналістів здивовано перезирнулися. Військові пояснили, що це «просто» так звані снайпери-«зозулі» на деревах, які в умовах бойових дій можуть вести розвідку і «відстріл» солдатів противника. Але найбільше здивували «непосвячених» спостережні пункти. Поки журналісти ламали голови, навіщо на навчальному полігоні потрібна могила, військові лише іронічно посміхалися. Наступної ж миті із замаскованого люка біля «поховання» виліз всміхнений солдат і пояснив, що звідти він веде спостереження через перископ, встановлений у... хресті.

Були пости й «простіші», замасковані під пні або мурашники так, що журналісти ще довго з осторогою дивилися на пеньки, що зустрічалися на шляху. Все це було включено до програми з урахуванням досвіду воєн, відзначив В. Діденко, і необхідно для того, щоб солдати навчилися вести активну оборону командних пунктів у польових умовах. Проте, зустрічалися і цілком «звичайні» навчальні точки: встановлення мін, сигнальних ракет, риття окопів, лежачих і на повний зріст, і, звичайно ж, «оспіване» в анекдотах одягання протигазів. До речі, протигази тут — найсучаснішого зразка, як і багато чого іншого. Деякі зразки озброєння є лише в українських миротворців за кордоном і в Президентському полку, наприклад, кіларові шоломи і бронежилети, легші від звичайних.

Після проходження всіх навчальних точок, відстрілявши по «наступаючому противнику», деякі з солдатів поділилися своїми враженнями від служби.

Так, Володимир Савчук стверджував, що задоволений тим, що йому випала честь служити в елітному полку, де бойова готовність, на його думку, набагато вища, ніж в інших формуваннях. А командир частини наостанок відзначив, що юнаків, які відслужили тут, буквально «відривають з руками і ногами» внутрішні війська та різноманітні силові відомства. Відповідаючи на запитання журналістів про те, чи можливе використання полку для охорони Президента у Києві під час демонстрацій, В. Діденко зазначив, що, згідно з Конституцією, полк, який входить до структури Міністерства оборони, «скаже своє слово» лише у разі зовнішньої агресії.