Застава між двома морями

Відрядження на острів Коса Тузла було під загрозою — три дні море штормило, і катери морської охорони Держприкордонслужби України стояли в Керченському порту. Аж ось хвиля вляглася, і ми отримали «добро» на виїзд.

ОБСТАНОВКА — СТАБІЛЬНА

За три роки, що минули від початку «тузлинської кризи», на острові побувало політиків, журналістів і високопосадовців різного рангу у кілька разів більше, ніж нараховується острів’ян та прикордонників. Хоча тепер такого ажіотажного відвідування, як восени 2003-го, звісно, немає, проте мало який тиждень минає без гостей з «великої землі». Із суто професійного, прикордонного погляду, теперішня обстановка у Керченській протоці є стабільною. «Службу несемо в нормальному режимі», — говорить командир прикордонної комендатури «Керч» майор Владислав Барсков. Хоча влітку тутешня ділянка кордону завжди була і є неспокійною — любителі затишного відпочинку на острові або заїжджі рибалки ще за радянських часів не давали спокою прикордонникам.

— Зараз наше головне завдання — контроль прикордонного режиму плюс відслідковування дій російської сторони, — розповідає заступник командира Керченського загону морської охорони по роботі з особовим складом капітан другого рангу Олександр Коваль, проводжаючи нас до прикордонного катера «Калкан», — а от три роки тому тут було веселіше...

Коли на російському березі почалося будівництво морської дамби, сюди активно стягувалися наші прикордонні підрозділи i техніка. «Батальйони» журналістів під воротами штабу морського прикордонного загону буквально цілодобово чергували, очікуючи на першу-ліпшу нагоду потрапити на острів.

— Найекстремальніші іноді примушували нас добряче понервувати, — пригадує Олександр Михайлович. — Наприклад, винаймали за шалені гроші човни й мчали на острів знімати ексклюзив. А погода в цей час у нас неспокійна...

Але нам з погодою пощастило: яскраве, як викупане, сонце, легенька хвиля. З борта катера відкриваються чудові краєвиди: на заході — Керч та стоянки великих вантажних кораблів, на сході — тоненька смужечка російського берега немов прикриває рядном ще тонкішу смужку Тузли. Видовище варте триденного очікування. Проте насолоджуватися морською мандрівкою випадало недовго — двадцять хвилин ходу на швидкості 20 вузлів, і катер причалює до острівного пірса.

ЛАКМУСОВИЙ ПАПIРЕЦЬ ДЛЯ СУСПІЛЬСТВА

Три роки тому деякі ЗМІ жартома називали Тузлу найполітичнішим островом світу, інші — островом, який зробив українців патріотами. Та, як мовиться, в кожному жарті є доля правди. Власні пропозиції щодо розв’язання конфліктної ситуації висловлювали не лише ті, кому це належить за основним родом занять, а й пересічні громадяни. Причому на той момент в українському суспільстві вперше за багато років спостерігався унікальний збiг поглядів влади і народу на одну проблему. «Острів — наш, український, і більше нічий», — так тоді міркували та говорили всі громадяни країни, незалежно від географії проживання та мовних пріоритетів. Навіть парламентарії продемонстрували унікальну одностайність, проголосувавши за постанову щодо усунення загрози територіальній цілісності України. Верховна Рада вимагала від Президента застосувати усі наявні засоби для захисту територіальної цілісності країни, закликала до підтримки країни-гаранти безпеки, зверталася до ОБСЄ та ООН. Й прості люди підтримували рішучість можновладців.

Однак від міжнародних інституцій підтримку ми не отримали. Наприклад, тодішній Генсек НАТО Джордж Робертсон заявив, що «тузлинське питання» — справа виключно двосторонніх відносин України та Росії й що Альянс не має наміру втручатися в конфлікт. Приблизно подібною була реакція посадовців ЄС та ООН. Вони не поспішали сваритися з Росією. Українським дипломатам та керівництву держави довелося самим розв’язувати «тузлинське питання».

Діалог з Росією стосовно належності Україні острова Коса Тузла затягнувся майже на два роки. Лише у липнi 2005-го російська сторона визнала очевидний факт — його приналежність Україні. Однак інший, не менш очевидний факт щодо проведення лінії кордону по Азовському морю та Керченській протоці відповідно до міжнародного права й досі залишається предметом затяжних перетрактацій між двома країнами.

НА ОСТРОВІ

Прикордонну заставу «Тузла» було побудовано в рекордні терміни й введено в дію у грудні 2003 року, в період напруження у вiдносинах між Росією та Україною через будівництво дамби в Керченській протоці.

— Вона цілком пристосована для несення служби, а своїми побутовими умовами відповідає найвищим вимогам, — не без гордості каже начальник застави капітан Олег Слободян.— На нас покладено охорону ділянки державного кордону довжиною 13 кілометрів.

Крім того, острів’яни-прикордонники слідкують за дотриманням прикордонного режиму в контрольованому прикордонному районі та не дають «життя» місцевим браконьєрам.

— Служба прикордонних нарядів організована візуальним, радіолокаційним спостереженням та висилкою прикордонних нарядів по периметру острова, — чітко, як на доповіді командиру, розповідає капітан Слободян. — Певна річ, що пильно спостерігаємо за російською дамбою, здійснюємо супровід суден Керченською протокою, тобто спостерігаємо за тим, щоб маломірні плавзасоби не підходили до середніх цілей (зокрема, щоб запобігти перевантаженню контрабанди. — Авт. ). Проте в морській обстановці останнім часом жодних порушень не було.

Нечисленний, дружний колектив застави забезпечений сучасною технікою, як кажуть, на всі сто — є радіолокаційна станція «Наяда-5», оптичні прилади спостереження та прилади нічного бачення, кишенькові радіостанції, стрілецька зброя, засоби стримування — гумові кийки, кайданки та інші спецзасоби. Для швидкого пересування островом тутешні прикордонники мають легковик, два спецавтомобілі та вантажівку для перевезення води.

Заставські приміщення можна було б назвати типовими, якби не кілька відмінностей від звичайного прикордонного архітектурного «набору». Всередині ошатного, зведеного на сваях, «головного офісу» застави стандартний набір приміщень: канцелярія начальника, їдальня, спальня, світлиця. Перша відмінність — розташовані тут житлові приміщення для контрактників й, окрім того, власний медичний кабінет. Певна відірваність від «великої землі» — не жарти, тому тут є свій лікар, а його господарство максимально укомплектоване. Надійний, стійкий зв’язок також є елементом виживання для острів’ян. Щоправда, окрім службового радіозв’язку, тузлинські прикордонники за необхідності можуть зв’язатися зі своїм командуванням мобільним телефоном — покриття є від майже усіх вітчизняних операторів.

Їжу, паливо для автономної дизельної станції, воду та інші необхідні для нормального життя речі сюди, зрозуміло, завозять на судах, або, у разі штормів, вертольотом. Як правило, тут завжди є 60-денний запас харчів, а паливно-мастильними матеріалами прикордонна застава постійно забезпечена на 120 діб.

Хороший повар на заставі — людина авторитетна. Адже смачно приготовані страви—це не лише добрий настрій, а запорука здоров’я усього колективу. Тузлинські прикордонники свого повара Дмитра Страшка цінують недаремно. Страви, яких навчила його готувати мама, сміливі у виконанні, прості, смачні й, що головне, — не виходять за рамки затверджених вищим командуванням продуктових розкладок. Ті ж таки макарони з його легкої руки та з дрібкою спецій в якомусь ресторані назвали б «спагеті або ще там щось». Проте на заставі «Тузла» найбільше полюбляють спечений ним хліб.

— Чесно кажучи, пекти хліб я навчився на заставі, — ділиться своїми кухарськими секретами Дмитро. — Як виявилося, це надзвичайно просто, хоча процедури приготування слід ретельно дотримуватися. Спочатку просіваємо муку, потім додаємо сухих дріжджів та доливаємо води, ретельно вимішуємо тісто. Залишаємо заміс хвилин на 30, щоб тісто підросло. Тим часом розігріваємо духовку й виставляємо температуру на 180 градусів. Потім розкладаємо тісто у форми та кладемо їх у духовку. Через 40 хвилин хліб готовий. Будь ласка, куштуйте!

ХОЧЕШ — КУПАЙСЯ,ХОЧЕШ — НЕ КУПАЙСЯ

Затишна Тузла, яка омивається з одного боку Азовським, а з іншого — Чорним морем, — просто рай для відпочивальників. Недаремно дві тузлинськi бази відпочинку — «Середня коса» та «Два моря» в літній сезон ніколи не пустують. «У вільний від служби час у нас повно розваг: хочеш — купайся в морі, хочеш — не купайся», — жартують тутешні солдати. Хоч насправді вільного часу на заставі не так вже й багато, а купання в морі, як старе кіно, вже давно стало темою для кепкувань. Одним словом, що занадто, то набридло.

Проте, як і на кожній прикордонній заставі чи у військовому підрозділі, для розваг є час, визначений статутом та розпорядком дня. На тузлинській заставі є чудова бібліотека, яку свого часу досить пристойно наповнив колектив газети «Урядовий кур’єр». Цільові оновлення її поличок регулярно здійснює командування сімферопольського загону. Бувають тут i концертні групи, а з управління загону та комендатури сюди постійно надходять нові фільми. Немає проблем і з телебаченням — антена «тягне» чимало вітчизняних та російських телеканалів.

Однак головний інтерес у прикордонників-строковиків, хоч як це дивно, — служба.

— Служити на заставі «Тузла» ми нікого не припрошуємо. Строковиків, що бажають послужити тут, набагато більше, ніж передбачено штатом, — розповідає заступник коменданта Керченської прикордонної комендатури капітан Сергій Мітрофанов, який нещодавно їздив за молодим поповненням у навчальний прикордонний загін. — Спілкуючись у «навчалці» з цьогорічними призовниками, у мене склалося враження, що це найпопулярніший серед них підрозділ. Отже, можна з повним правом сказати, що тут служать лише добровольці.

ЛОХІВ ТУТ НЕ РОЗВОДЯТЬ

Від застави до крайньої східної точки острова, де розташований прикордонний пост та спостережна вишка, йти майже годину. Начальник застави капітан Олег Слободян та двійко його бійців, два Володі, Леус і Тарутін, легко крокують натоптаною стежкою. Перемішана з уламками мушель, руда тузлинська земля тверда, ніби бетон. Тому прикордонники дійсно крокують — черевики гупають, як на параді.

— Це після дощів та на палючому сонці земля «черствіє», й ходити в наряди — за щастя, — каже Володя Леус, — а як набіжить у міжсезоння мряка з дощем, із грязюки ніг не витягнеш.

Через декілька хвилин підходимо до латаних-перелатаних хатин на узбережжі, неподалік видніються витягнуті на пісок чималенькі човни. «Це господарство керченської рибальської артілі», — пояснює начальник застави. У вересні промислового рибного вилову немає, тому зараз тут безлюдно, а в сезон на Тузлі працює чимало артільників. Неподалік стоїть розвалена, схожа на колгоспну ферму, будівля, до якої тягнуться електричні дроти, розвішані на перекошених стовпах. Колись це був цех з переробки риби, та ще за часів СРСР його закрили через нерентабельність. Власне, таких занедбаних «пам’яток» минулої епохи на острові чимало: іржавий гусеничний трактор біля солончака, обідраний будинок, залишок школи, оточена очеретом бетонна коробка незрозумілого призначення. Трохи веселіше виглядають будиночки мешканців острова, корінних тузельчан. Обсаджені виноградом та невеличкими садками з городами та телевізійними антенами, вони немов самі весело повідомляють перехожим: «А ми ще живі!» Господині, побачивши прикордонників, вітаються з ними, а чоловіки обов’язково підходять, тиснуть руки та розпитують начальника застави: «Що там у вас чути?»

Серед очеретів та болотяних віконець метушиться чимало різної пташви. «Парламентську більшість» на ситних тузлинських випасах, звісно, складають морські пернаті. Проте трапляються тут і суто сухопутні літуни — горобці, ворони, ластівки тощо. З присохлої трави раз у раз здіймаються зграйки різної дрібноти, яка ховається від нас у заростях невисоких дерев. «Лох сріблястий», —каже Олег Слободян. «Хто, хто?», — перепитую у начальника застави. «Дерева, порода така. Їх на острові росте найбільше», — пояснює він. «Так, — думаю, — цікаво. На Тузлі лохів не розводять, вони тут самі ростуть, ще й сріблясті».

У ЧОТИРИ ОКА

Рядовий Євген Дєдков зраненька спостерігав за надводною обстановкою та славнозвісною російською дамбою. За цей час він уважно підрахував, скільки на неї заїхало легковиків й усіх їхніх пасажирів. Цифри виявилися чималенькими. «Розпіарена» російськими журналістами дамба, наче магніт, вабить туристів. На ній вони охоче розслабляються — загоряють, шугають з неї в море, одним словом, «відтягуються» в модному місці. Сто метрів, які відділяють греблю від українсько-російського кордону, здається, лише піддають жару їхнім розвагам.

З вишки, де несе службу Євген, можна неозброєним оком добре розгледіти, що відбувається на дамбі. А у бінокль — тим паче. Не втримався і я від спокуси роздивитися дамбу поближче. Гарна споруда, здається, зроблена на віки. А сенс?

2003 року з цього місця прикордонники спостерігали, як наближається російська дамба до нашого острова. Тепер навпаки — спостерігаємо, як вона віддаляється. Три роки тому російська сторона остаточно припинила будівельні роботи лише тоді, коли до кордону залишалося сто метрів. Від того часу довжина Тузли повільно зменшується через велику швидкість течії між побудованою дамбою та островом — за три роки було змито 750 метрів острова.

З вишки добре видно місце, де, як кажуть, зустрічаються Азовське і Чорне моря. Кількаметрова смуга кипучих хвиль тягнеться від східного чубчика острова до дамби. Здається, ніби саме в цьому місці два моря зазирають одне одному у вічі.

Навпроти цієї дивної смуги рибалять двоє тузлинців. Дядя Саша Воробйов міцно тисне руку капітану Слободяну й ніби доповідає з веселими нотками в голосі:

— Немає сьогодні кльову, мабуть, красуні з того берега чимось цікавим нашу рибу до себе приманили, — киває він на той бік, де дійсно засмагають симпатичні дівчата.

Поки начальник застави розмовляє з рибалками рядові Тарутін і Леус, кримчанин і волинянин, обстежують ділянку державного кордону — найсхідніший краєчок нашої землі. Не для «відчіпного», а прискіпливо та уважно, як справжні державні люди. Бо вони такими і є.

КОМЕНТАР

Ігор РИНЬКОВ , начальник Азово-Чорноморського регіонального управління Держприкордонслужби України генерал-майор:

— Керівництво нашого управління цього року розробило і подало на розгляд вищого командування пропозиції щодо подальшого забезпечення застави «Тузла» технічними засобами. Вони враховані адміністрацією Держприкордонслужби, і в найближчий час буде надана відповідна допомога.

Йдеться, зокрема, про вдосконалення організації служби на цій заставі. Наприклад, ми запропонували зробити більш тісною взаємодію «Тузли» із загоном морської охорони. Його кораблі та катери будуть нести службу безпосередньо біля острова Коса Тузла, і з застави можна буде віддавати їм необхідні вказівки, що значно підвищить ефективність охорони цієї ділянки кордону, дозволить здійснювати більш жорсткий контроль за «перегрузами» в Керченській протоці та за станом справ у районах якірних стоянок.

Зазначу, що велику допомогу щодо забезпечення діяльності прикордонної застави «Тузла» нам надає Керченський морський торговельний порт, зокрема, у доставці на острів вантажів. Начальник Керченського морського торговельного порту Юрій Котовський з розумінням ставиться до наших проблем, сприяє їхньому вирішенню.

Також хочу зауважити, що попри існуючі між Росією та Україною суперечності після подій 2003 року, стосунки між українськими та російськими прикордонниками не погіршилися. Я неодноразово зазначав, що якраз завдяки правильним і вивіреним діям прикордонників, як з нашої, так і з російської сторони, на кордоні жодних інцидентів не було. Таку точку зору поділяє мій колега з російської сторони генерал-полковник Микола Лисицький. Ми знаємо, яка це непроста ділянка кордону — Азовське море та Керченська протока. Стосовно них ще тривають переговори, проте ситуацію розуміють прикордонники по обидві боки кордону й чітко та неухильно виконують існуючі домовленості.

ДОВІДКА «Дня»

На початку минулого століття Коса Тузла була частиною Таманського півострова. Тут рибалили й випасали худобу мешканці станиці Тамань. 29 листопада 1925 року сильний шторм розмив тонкий перешийок між Тузлою й Таманню. Рибалки розширили водний прохід і почали використовувати його як канал. Відтоді відстань між новоутвореним островом і сушею зростала. 1941 року Указом Президії Верховної Ради РСФСР з Темрюкського району Краснодарського краю Тузлу передали до складу Кримської АРСР, а 1954 року острів, разом з усім Кримом, РСФСР передала УРСР. Остаточний розподіл кордону Кримський облвиконком владнав із Краснодарським крайвиконкомом 1973 року. Населені пункти острова в адміністративному та господарському порядку підпорядкували Керченській міській раді депутатів. Зараз на острові постійно мешкають 16 сімей, також тут розташована прикордонна застава «Тузла», підрозділ Сімферопольського прикордонного загону Держприкордонслужби України.

До початку будівництва російської дамби острів Коса Тузла був довжиною 6500 метрів та шириною 600 метрів у найширшому місці. За минулі три роки від будівництва дамби внаслідок сильної течії, яка утворилася в протоці, було змито 750 метрів острова.

У вереснi 2003 року від російської станиці Тамань Темрюкського району Краснодарського краю в напрямку до острова Тузла починають насипати греблю з метою з’єднання її з російським берегом. Працюючи у три зміни, будівельники споруджують по 150 метрів греблі за день. Перемовини почались після того як будівельники досягли українського прикордонного понтону.

Україна наполягала на тому, що Азовське море і Керченська протока повинні бути внутрішніми водами України і Російської Федерації, розділеними державним кордоном. За таким принципом розмежування Тузла належить до України.

Росія наполягала на тому, що офіційно чітко проведені кордони як у акваторії Азовського моря, так і в Керченській протоці відсутні, а також відмовлялася визнати Тузлу островом, наполягаючи на тому, що це коса. Крім того, Росія вказувала, що тільки континентальна частина Криму відійшла Україні. Росія пропонувала спільне використання Азово- Керченської акваторії, згодившись з установленням державного кордону тільки по дну, але не водною поверхнею.

30 вересня 2003 року МЗС України направило МЗС Росії ноту протесту.

6 жовтня 2003-го міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко прямує до Москви на перемовини з приводу конфлікту.

Для особистої участі у розв’язанні конфлікту президент України Леонід Кучма терміново перериває візит у Латинську Америку і прямує на Тузлу.

22 жовтня 2003 року Верховна Рада проводить слухання про українсько-російські відносини.

23 жовтня 2003-го будівництво дамби зупинили. Між українськими прикордонниками і російськими будівельниками залишалося близько 100 метрів.

У листопадi 2003 року прем’єр-міністри Росії та України домовилися про припинення подальшого будівництва дамби.

2 грудня 2003-го на Тузлі відкрилася нова прикордонна застава.

У липнi 2005 року Росія визнала, що Тузла та води навколо неї належать Україні.