Україні готелі потрібні й без Євро-2012

Чотири роки тому, започаткувавши резонансну рубрику «Малі-великі міста/села України», «День» писав про унікальні місцини нашої історії, культури та побуту. І спонукав туди податися. Туди і... назад. Бо зупинитися особливо ніде. Хіба дорогою. Або ж проситися до місцевих жителів на ніч...

Щоправда, тепер, у процесі підготовки до Євро-2012, було заявлено про інфраструктурне забезпечення туристичних маршрутів. Принаймні довкола міст-претендентів на проведення фінальних матчів. А як бути з маленькими містечками, куди приїжджають дедалі більше українців? Наприклад, із Ніжином, де навчалися Микола Гоголь, Євген Гребінка, Леонід Глібов... До слова, кожне польське місто, пов’язане з іменем Адама Міцкевича, стає культурним центром... Зрештою, чого ж упиратися в чемпіонат? Щороку Україну відвідує значна кількість іноземних туристів — щоб відкрити фактично білу пляму на карті Європи. Про це говоримо з Іваном ЛУНЬОМ — радником мера Львова з готельного розвитку, учасником робочої групи з питань підготовки засобів розміщення (готелів), що серед інших служб готує проведення Євро-2012 у Львові, партнером фірми RecreAction Ukraine, що займається консалтингом у готельній сфері. Іван Лунь навчався у Лозаннській готельній школі, яку називають Гарвардом у цьому бізнесі й де студіюють переважно спадкові готелярі. Працював у багатьох проектах із рекреаційного бізнесу в Україні та за кордоном, а саме — в Росії, Великій Британії, США та Італії, де, зокрема, курортний комплекс відкривався під Зимову олімпіаду в Турині 2006 року.

— Іване, ваш досвід, набутий за кордоном, затребуваний в україні?

— Ще не вповні. Тут складніші умови ведення бізнесу, багато опортуністичних проектів, які часто не реалізовуються до кінця. Нерідко користуються принципом: що не заборонено, те дозволено, а це не завжди добре для розвитку економіки ні на макро-, ні на мікрорівні.

Ідея займатися готельним консалтингом у мене виникла після навчання у Швейцарії та роботи в Італії. Як результат, фірма RecreAction Ukraine допомагає тим, хто хоче вести бізнес у сфері рекреації. Умовно кажучи, якщо інвестор має намір побудувати готель, то я можу порадити, де який споруджувати та які в ньому можуть бути відвідувачі, скільки він заробить і чи є економічна доцільність його спорудження взагалі у тому чи іншому місці. Адже основні три принципи готельного розвитку — location, location and location (від місця розташування готелю залежить 90% його економічного успіху).

— А у вас не було бажання залишитися працювати за кордоном?

— Справді, пропонували залишитися працювати і в Італії, і в Росії, і в США. Але якось не хотілося. Мене так виховали, що треба жити на Батьківщині. Тут, у Львові та Києві, живуть мої рідні та добрі друзі. Звісно, я люблю свою роботу, але не у ній одній полягає сенс життя.

«ЄВРО-2012 – КЛАСНИЙ МАРКЕТИНГОВИЙ ХІД ДЛЯ ВІДКРИТТЯ ГОТЕЛІВ»

— Робоча група, у якій берете участь, повинна розробити концепцію розвитку готельного бізнесу у Львові до Євро-2012. У чому полягає суть концепції?

— У столиці футбольний чемпіонат стане масштабнішою подією, ніж в обласних центрах. Для Львова (певен, що в травні УЄФА підтвердить його статус як міста, де пройдуть матчі чемпіонату) це насправді чотири-шість екстремально стресових днів — до матчів, власне дні матчів та після них. Потому змагання закінчаться і про місто Лева будуть менше згадувати у контексті футболу. Але скажу авторитетно як готеляр-аналітик: Львову дуже потрібні готелі і без Євро-2012. Торік його відвідали півтора мільйона туристів, що набагато більше, ніж у минулі роки.

— До слова, коли проходить Львівський форум видавців, багато його учасників, зокрема і кореспонденти нашої газети, винаймають квартири, бо комфортабельних готелів за оптимальну ціну обмаль...

— Це також підтвердило дослідження, яке на замовлення Львова та з координацією департаменту Євро-2012 Львівської міськради виконали українсько-швейцарські спеціалісти-готелярі (зокрема і з Лозаннської готельної школи). Я також брав у ньому активну участь. Дослідження вказує на те, що необхідні передусім тризіркові готелі. Це понад п’ятсот додаткових номерів, тобто сім-вісім готелів (в одному від 60 до 100 номерів). Натомість чотиризіркових потрібно два-три великі, а п’ятизіркових — три-чотири невеличкі бутікові люкс-готелі по 20—30 номерів. Але зірки мають бути справді високого гатунку, міжнародного рівня класифікації, а не «дуті».

— А де житимуть уболівальники, які приїдуть на Євро-2012?

— Переважно у дво-тризіркових. Це такі ж люди, як і ми з вами, які не часто можуть собі дозволити переночувати на широку ногу. Тим більше, як показало дослідження, ціни на готельні номери у Львові в середньому вищі за берлінські...Чому? Незадоволений попит. Існує великий попит на недорогі добрі номери. Я запрошую інвесторів до співпраці. Цивілізовано провести Євро-2012 — питання честі для нашої держави. Крім того, чемпіонат — класний маркетинговий хід для відкриття готелів. До речі, відкриття курортного комплексу у селищі Праджелато біля Турина теж планувалося під Зимову олімпіаду 2006 року. Він зараз успішно працює.

— Розкажіть про ваші найяскравіші готельні враження.

— Я був у захопленні від дизайн-готелів Флоренції. В італійців дійсно є відчуття стилю. У США та Великій Британії готелі дуже раціональні, повністю відповідають потребам гостей, причому різних гостей — з різними уподобаннями, метою подорожі, тривалістю перебування та бюджетом. Сегментація там колосальна. Відверто скажу — я більше схильний до функціональності, аніж надлишків у готелі. Проте хтозна, можливо, з часом моє бачення зміниться.

«В УКРАЇНІ Є ВЕЛИКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ, В ЯКИЙ ПОТРІБНО ВКЛАДАТИ КОШТИ»

— Іване, ви вивчали інвестиційну привабливість створення нового гірськолижного курорту в Карпатах. Отож, наскільки туристична Україна інвестиційно приваблива?

— В України є великий туристичний потенціал, в який потрібно вкладати кошти. Найбільш інвестиційно привабливі ті регіони, які обдаровані природою. Зокрема, горами та морями — це найпростіше. Східна й Південна Україна хоче в гори, Західна ж — на море. Але є ще діловий туризм, що стимулюється діловою активністю держави. Типовий діловий турист — бізнесмен, науковець, військовий чи група корпоративних туристів, які приїжджають в те чи інше місто у відрядження, на семінар чи залагодити бізнесові справи. Діловий турист теж зупиняється в готелі. Тому обласні центри, а надто Київ, особливо привабливі з погляду ділового туризму. Насправді повсюди знайдеться те неповторне, що є чи може стати притягальною силою для приїжджих. Львів, наприклад, цікавий своєю старовиною. До речі, туди часто на вихідні мешканці столиці тікають від київського екстріму: розслаблено блукають львівськими вуличками, неспішно п’ють львівську каву та свіже пиво місцевого виробництва... Між іншим, жителі Центральної та Східної України у місті Лева витрачають більше грошей, ніж ті ж сусіди-поляки. Мабуть, це зумовлено ментальністю. А ще тому, що ми не знаємо своєї країни. Мало подорожуємо. І держава не забезпечує належної інформаційної та фінансової підтримки вітчизняного туризму.

— Соціологічні дані свідчать, що під час цих новорічно-різдвяних канікул кількість українців на вітчизняних курортах зросла...

— Справді, рівень вітчизняних гірських курортів дещо поліпшився. Ще кілька років тому альтернативу їм складали австрійські, зокрема за ціною. От і виходило: навіщо їхати в Карпати, якщо за ті ж гроші й з більшим комфортом можна покататися на лижах в Австрії. Очевидно, тут багато факторів збіглося у часі. Наприклад, щоб їхати у сусідні Словаччину, Болгарію та Польщу, потрібна шенгенська віза. Та головне — фінансова криза. Можливо, українці ще не дуже збідніли до зими, але психологічно налаштувалися економити. І подалися на свої курорти. Прекрасно! Як говорить українська приказка: не буває так зле, щоб не вийшло на добре!

— Якось я відпочивала в Хусті, що на Закарпатті. Жінка, в якої я зупинилася, проводивши мені екскурсію, вказала на кілька найбільш чепурних будинків. Виявилося, їх збудували чехи — для своїх співгромадян, які тимчасово там працювали. Кращих у місті, де, між іншим, переважно живуть із зеленого туризму, не було... А як ви оцінюєте рівень розвитку зеленого туризму в нашій країні?

— На мою думку, зелений туризм у нас мало розвинутий... Політика держави якраз і полягає в тому, щоб цілеспрямовано та виважено виділити кошти на інформування туристів, що де можна відвідати. А також на освіту та тренінги малих і середніх підприємців та місцевих господарів про можливості вкладання коштів у прості рекреаційні проекти і як отримати від них прибуток. Для цього, звісно, треба наймати відповідних фахівців, адже поняття «сервісу» та прорахунку економічної доцільності проектів у нас ще порівняно маловідомі.

Зелений туризм дуже розвинутий на Заході. Якщо порівняти Україну з Італією та Францією, то там чи не в кожному селі (не кажу вже про більші містечка) музеї: мірошника, колодія, стельмаха, хлібопекарства, дерева та його обробки... Для італійців що історія села, що історія країни — однаково предмет гордості. Крім того, вони добре розуміють, що на історії можна заробляти гроші... У невеличкому містечку Данкан, що поблизу канадського Ванкувера, є музей північноамериканських індіанців та лісопилки. Є й найбільша у світі ключка та шайба, прикріплені на одному з великих будинків. Тобто створено так звані places of interest (цікаві місця). І люди туди їдуть. Подібні музеї дотуються державою, але всі місцеві підприємці від того виграють, тому що там буває багато туристів, які витрачають гроші.

«УКРАЇНА – НЕЙМОВІРНО ЦІКАВА ТА НАДЗВИЧАЙНО РІЗНОМАНІТНА...»

— У «Дні» нещодавно з’явилася рубрика «Маршрут №1» — про найцікавіша місця (міста-села-хутори) в Україні. Іване, а які маршрути ви б порекомендували українцям?

— Я порадив би побувати у тих місцях, про які українці завжди чули, але не були там. Збиралися все життя, а в результаті — не поїхали. Це передусім визначні пам’ятки нашої історії та культури, відвідини яких зміцнюють почуття гордості за свою країну. Київ, Луцьк, Львів, Кам’янець-Подільський, Канів, Суботів, Чернігів, Хортиця, Чигирин...

— До речі, книжка «Україна Incognita», що започаткувала «Бібліотеку газети «День», розпочиналася статтею «Кожен українець хоч раз повинен побувати в Чигирині...».

— Власне, перелік можна продовжити. Україна — неймовірно цікава й надзвичайно різноманітна: море, степ, ліси, гори... Ми іноді наївно думаємо, що за кордоном — бозна-що. А там просто більш розвинута економіка та професійне ствердження себе як туристичних країн, довші традиції сервісу та індустрії гостинності.

А мій «маршрут №1» — Львів: Шевченківський гай, Високий замок (звідтіля чудова панорама)... Звичайно, треба оглянути, особливо ввечері, історичний центр — тоді, як на мене, затишніше й романтичніше. Рекомендую у котрійсь із кав’ярень випити запашної львівської кави. А ще — завітати у відому кнайпу (кав’ярню. — Ред.), стилізовану під криївку УПА. Потрапляючи туди, ти ніби переносишся назад на 50—60 років. Я цілковито не погоджуюся з тим, що російські ЗМІ про цей заклад пишуть негативно. Справді, на вході в ресторанчик запитують: «Москалі є?». Але запитують, не аби образити росіян, а щоб створити відчуття духу того часу та настрою. І саме це є важливим елементом концепції, не менш важливим, ніж їжа, сервіс та цінова політика ресторанного закладу.

— Іване, а ви не маєте наміру стати власником готелю?

— Маю.

— Який це буде готель і де?

— Їх буде два. Невеликий тризірковий на 50—80 номерів у Львові. Найкраще — в центрі міста або поруч. Це — готель із вишколеним персоналом та добрим сервісом, а значить — апріорі дуже прибутковий. Інший — ексклюзивний на 15—20 кімнат — десь високо в горах, біля гуцульського хутора в чарівному селі Дземброня, що у Верховинському районі Івано-Франківської області.

Дземброню відкрив відомий львівський художник Роман Сельський. Відтоді туди у пошуках натхнення приїжджало багато митців. Я вперше побував там у шість років. І закохався в ту місцину. Це під самим небом. Виходиш на гору, а перед тобою увесь Чорногірський хребет! Яка краса! А як там пахне полонина! А яка смачна бринза та кулеша! (Люблю усе, чим у горах пригощають.) А які гостинні люди! З одного боку, погано, що це таке ізольоване місце — через погану дорогу, фактично, туди можна потрапити лише на джипі чи пішки (взимку ще важче — сніги!), бо щиро бажаю гуцулам розвитку зеленого туризму й доброботу. А з іншого — може і добре, бо якби там була асфальтована дорога, то жахливих земельних спекуляцій було б не уникнути. Чарівна краса могла б бути втрачена, місцеві господарі — ошукані. А так — літній пішохідний туризм там дуже популярний, а гуцули собі ѓаздують.

Очевидно, щоранку я навідуватимуся у власний готель у Львові, питиму там свіже коров’яче молоко і читатиму «День», який обов’язково передплачуватиму для своїх відвідувачів.