За надзусилля й віру в результат

«Перед європейською має відбутися внутрішньоукраїнська інтеграція», — слушність цього давнього вислову головного редактора «Дня» Лариси ІВШИНОЇ уже дуже багато разів довела реальність. «День» своїми проєктами долучається до втілення в життя цієї тези, зокрема через власний глянцевий «Маршрут №1», котрий по-новому відкрив чимало Малих-Великих міст України, як-от Володимир, Галич, Прилуки, Тульчин, Бар. Чигирин... Але так само ми проєктували новий, нестереотипний імідж Харкова — як smart city, Одеси — як поліфонічного міста з характером кішки, Миколаївщини — з акцентом на Ольвії, Дніпра — як «космосу» для видобування смислів...

Приємно, що на цьому шляху в нас є однодумці, котрих цього року, здається, стало ще більше. 2021-го виповниться уже 15 років, як українцям розумно, але аж ніяк не занудливо показує важливі та цікаві куточки України Анжела САВЧЕНКО, очільниця компанії «Київські фрески». «Про подорожі з «Київськими фресками» можна писати дуже багато і з різних ракурсів. Бо вони — багатогранні... Та головна риса «києвофресківських» мандрів — філігранна наповненість смислами, — поділилася нещодавно у «Фейсбуці» вільна мандрівниця Ольга НІКУЛІНА, описуючи свою незабутню мандрівку до Галича. — Це було 31 грудня 2016 року. Яскраве сонце того дня вже сховалось. Ті туристи, що давно стали «фресківцями», полізли на високу, зовні нічим не примітну гору, розташовану в центрі Галича, недалеко від сучасного пам’ятника Данилові Галицькому, бо знали, що немає нічого випадкового в подорожах з «Київськими фресками». Я цього ще не знала. І тому зморена враженнями, вщерть наповнена емоціями і неопрацьованими думками, вирішила просто неспішно пройтись вулицею — від будинку галицьких караїмів до залізного пішохідного мосту через, не пам’ятаю яку, річку. Зима того року була малосніжною і не дуже морозною. Хоча річка стояла таки скута тонкою кригою. Було ще не зовсім темно. Присмерк. Зірки поки що не прикрасили вечірнє небо своїми космічними ілюмінаціями. Звичайний кінець дня звичайного провінційного містечка. Хоч із великою історичною спадщиною. Що з того, коли все навкруги покривається темінню ночі? Чи, може, є і серед неї дороговкази? Вийти на середину мосту й пошукати їх. Нічого немає... Та раптом у небі над тихою водою — чорногуз! Неквапливо летить собі, помахуючи крилами, такими ж чорними, як крила голуба лісу, посадженого митрополитом Шептицьким неподалік від стародавньої усипальниці князів великоруських. Що це було? Звичайно, як і кожне диво, таке нетипове для кінця грудня явище має цілком прозаїчне, матеріальне пояснення. Але для мене в ту першу з «Київськими фресками» новорічну ніч це було знаком — нам разом летіти надовго. Не зважаючи ні на що...»

2020-й через усім відомі обставини виявився украй складним для туристичної сфери, але водночас і спонукав до нових ідей та проєктів тих, хто розвиває внутрішній туризм. А так само — тих українців, хто ще не переконався в неповторності краси своєї землі, нарешті відчути це на власному досвіді. Наприклад, цьогоріч відкрилася «Дорога вина та смаку української Бессарабії» — еногастрономічний туристичний маршрут, на якому, до речі, одразу почали застосовувати протоколи безпеки «АнтиCOVID-19». Виробники локальних вин та традиційних продуктів об’єдналися, щоб довести: гастрономічний туризм теж може бути інтелектуальним. І українцям дуже багато чого є побачити і посмакувати в межах своєї країни. На Херсонщині чимало зробив туристично-контентний проєкт TripMustGoOn, щоби змінити ставлення, зокрема, й місцевої громади до свого краю як туристичного. За звання «Регіональний прорив року» цьогоріч змагається і маріупольський культурно-туристичний центр «Вежа», який відкриває «дива» цього важливого приазовського міста через різноманітні екскурсії, ба навіть... настільні ігри!

Нехай 2021-го буде більше приємних приводів для мандрівок рідною Україною і менше перепон у тих, хто організовує ці подорожі й робить їх незабутніми.