«Криза зайшла так глибоко, що вихід має бачитися десь поруч»

2018-го одним із головних експертів «Дня» був давно знайомий нашим читачам політолог Віктор Небоженко. Ще навесні цього року він розмістив пост у ФБ, а потім детальніше розповів у інтерв’ю «Дню» (№41-42 за 6 березня 2018 року), що в Україні за роки незалежності «з’явилася не одна, а дві держави — внутрішня й зовнішня». «Внутрішня, глибинна держава» — в якій сконцентрувалися й сплавилися влада та багатство і яка проникла в усі поверхи й пори України. Ця держава живе всередині України і поїдає, експлуатує «зовнішню державу» і громадянське суспільство. Права, повноваження, ресурси, імунітет і переваги накопичилися в «глибинній державі». А обов’язки, відповідальність за все, тяготи й проблеми країни й працездатність населення залишилися у «зовнішній державі», в якій опинилася більшість населення України», — заявив Віктор Небоженко.

Що змінилося відтоді? І в цілому, якими є підсумки року, що минає? В інтерв’ю з політологом.

«ЗАХОПИВШИ УКРАЇНСЬКІ КОРАБЛІ Й МОРЯКІВ, РФ ТОРКНУЛАСЯ ДУЖЕ БОЛЮЧОЇ СТРУНИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН»

— Хочу звернути увагу, що цей рік був роком трьох жінок. Три жінки — три долі. Перша жінка — Надія Савченко. Як соціолог звертаю увагу, що колись у неї було 13% підтримки, колосальна популярність. Але все закінчилося її арештом у березні 2018-го. Це говорить не стільки про неї, скільки про гостру потребу українців у нових героях, тих, кого вони хотіли б наслідувати.

Друга жінка — це Валерія Гонтарева, яка обіймала посаду голови Національного банку до березня 2018-го. За 4 роки вона примудрилася закрити сто українських банків, отримати позитивні оцінки на Заході й виїхати жити до Лондона. Це приклад того, коли реформи робляться на користь якоїсь групи, а не всієї країни.

Третя жінка — це Юлія Тимошенко. Річ у тому, що виборча кампанія у нас почалася фактично на рік раніше. Зазвичай так не заведено. Весь цей період і до сьогоднішнього дня Тимошенко є лідером громадської думки. Чи вдасться їй зберегти цю підтримку? Не знаю.

Важливою подією року, що минає, звичайно, стало запровадження воєнного стану. Насправді суть не в 30 або 60 днях, а в тому, що влада мала передати частину своїх повноважень військовим. Цього не сталося, відповідно, було дезорієнтовано українське населення й Захід. У той же час це говорить про те, що влада привчає громадян до самої думки про воєнний стан. Тобто коли наступного разу буде запроваджений воєнний стан з якогось приводу, населення вже по-іншому його сприйматиме.

Повзуча агресія Росії в Азовському морі й Керченській протоці — наступний підсумок. Напад на українські кораблі й захоплення наших моряків матимуть великі наслідок. Річ у тому, що такі конфлікти можуть відбуватися й у Балтиці, й в Арктиці, й у Перській затоці, й у Південно-Китайському морі, й де завгодно. Росія торкнулася дуже болючої струни міжнародних відносин. Краще б вона цього не робила. Наслідки можуть бути більшими, ніж російсько-український конфлікт. Путін знову зробив крок, який може привести до серйозних проблем, перш за все для нього.

Що стосується надання автокефалії й створення Православної церкви України, то, звичайно, це дуже важлива подія. Причому більший політичний вплив вона матиме на Росію, а не на Україну. Так, як патріоти ми маємо пишатися, що на початку XXI століття Константинополь подарував нам Томос. Але Росія сьогодні повним ходом іде до відновлення імперії, й там, як у старі часи, діє класика: православ’я, самодержавство, народність. Відповідно, створення єдиної Української православної церкви — це потужний удар по могутності Московського патріархату.

Скажу більше, якщо 2014 року Росія завдала страшного фізичного удару по Україні, окупувавши Крим і частину Донбасу, то Україна, добившись автокефалії за допомогою Константинополя й Заходу, завдала 2018-го набагато потужнішого удару, ніж Росія 2014-го. Настільки потужного, що з нього немає виходу. Ми знаємо, що окупація Криму й частини Донбасу колись закінчиться й територіальна цілісність України буде відновлена, а от Московський патріархат уже ніколи не пануватиме в Україні.

— Розділення на «дві держави — внутрішню й зовнішню», як ви про це писали, у нас залишається?

— Звичайно. Більше того, обидві ці держави активно використовуються як Кремлем, так і Заходом, бо вони зацікавлені впливати на ситуацію в нашій країні.

«МОЖНА СКАЗАТИ, ЩО ВИБІР ТАКОЖ СТОЇТЬ МІЖ ПАРЛАМЕНТАРИЗМОМ І ПРОСВІЧЕНИМ АВТОРИТАРИЗМОМ»

— З чим країна входить у наступний рік? Головний порядок денний — вибори?

— Так. Але я б не робив висновків, як це зараз заведено у виборчих штабах, що це будуть доленосні вибори для країни. Насправді хоч би хто став президентом, такої влади, як у Петра Порошенка, ні в кого вже не буде. Менше ніж через рік на нас чекають парламентські вибори. Тому маятник Фуко зараз зупинився на нейтральній позначці. Або ми підемо у бік нової сильної президентської влади, або ми остаточно відмовляємося від сильного президента, бо у нас це пов’язано з тенденціями авторитаризму й корупції. Можна сказати, що вибір також стоїть між парламентаризмом і просвіченим авторитаризмом.

— Яким шляхом слід іти?

— Якби був укладений договір з олігархами для обмеження їхнього впливу, тоді парламентаризм. Для реформ нам необхідна велика легітимність. Якщо ж олігархічні структури, як і раніше, вимагатимуть управління країною, то в умовах війни та кризи лише сильна президентська влада може приборкати їхні амбіції. Вони, на жаль, усі без винятку виявилися не політиками, оскільки не змогли об’єднатися заради України. Отже, має бути якийсь інший центр влади, який візьме на себе мобілізацію країни.

«МАЄМО ПОТУЖНУ ТЕНДЕНЦІЮ ДО СТОНШУВАННЯ ПОЛІТИЧНОГО ПОЛЯ»

— Хто з кандидатів гратиме головні ролі в президентській виборчій кампанії, що стартує з Нового року?

— Для мене стало несподіванкою, що нинішній Президент зібрався на другий термін. Я б на його місці добре закінчив цю каденцію й відійшов від політики на кілька років. Тим паче, що людина він молода. Нам же пропонують десятирічний цикл влади, що не дуже добре. Тим паче, що ми так і не отримали сильного главу уряду. Арсеній Яценюк був не слабким прем’єром, але в результаті політичної боротьби з Президентом відійшов убік, а його політична сила втратила електоральну підтримку. А нинішній прем’єр Володимир Гройсман зірок з неба не знімає. Про Верховну Раду важко щось сказати, це один із найгірших кадрових складів за роки незалежності.

Важко назвати якусь фігуру із наявного списку, з якою можна з надією дивитися в майбутнє. Хоча сьогодні з’явилася низка екзотичних політиків — артисти, співаки, ймовірно, будуть письменники, астрологи. Тобто маємо потужну тенденцію до стоншування політичного поля, взагалі ослаблення політики. Це пов’язано, зокрема, з сильним тиском з боку Росії й Заходу. Наприклад, коли виступає прем’єр-міністр, то він говорить слово з трьох літер — ні, воно не лайливе, це слово — МВФ. Не має прем’єр так спілкуватися з народом.

«ШАНСИ ПОРОШЕНКА Й ТИМОШЕНКО ПОКИ ПРИБЛИЗНО РІВНІ»

— Головне протистояння все-таки буде між Порошенком і Тимошенко?

— Президент на сьогодні добре контролює Адміністрацію Президента, Верховну Раду, глав облдержадміністрацій... Але проблема в тому, що, маючи велику владу, він не хоче або не може мобілізувати населення, щоб зрушити ситуацію на краще. Скрізь ручне управління. Колосальна концентрація влади, але немає реформ. Так, є дві фігури, які претендують на першу посаду більше за інших, але говорити, що вже все вирішено, також не варто. Шанси Порошенка й Тимошенко поки приблизно рівні.

«ПРЕЗИДЕНТСЬКА КАМПАНІЯ МОЖЕ БУТИ ВИКОРИСТАНА ЗЕЛЕНСЬКИМ ЯК СПОСІБ РОЗКРУЧУВАННЯ ВЛАСНОЇ ПАРТІЇ»

— Днями шоумен Володимир Зеленський заявив, що його партія «Слуга народу» братиме участь у парламентських виборах, а про участь у президентських виборах він поки думає. Як ви вважаєте, як це може вплинути на політичні розклади? 

— Рейтинг Зеленського та рейтинг Вакарчука — це як електоральний смог над українським суспільством. І перший, і другий не готові до виборчої кампанії. Зеленський фактично вже проговорився, що для нього головне — проходження його політичної сили до парламенту. Тому президентська кампанія може бути використана ним виключно як спосіб розкручування власної партії. Якщо Зеленський піде на президентські вибори, то заради Бога, можливо, у нього є команда, яка зможе показати, що він гідний цієї посади.

«ГІРШЕ НЕ БУДЕ»

— Чи на когось «робитимуть ставки» зовнішні гравці?

— Вперше, напевно, цього не буде. Зате вони формують систему затисків і противаг, які змусять будь-якого майбутнього президента України зважати на їхню потугу. Наприклад, навесні Україні слід віддати близько 8 млрд дол. за кредитами. Тому Захід міркує так: хоч би хто став президентом, усе одно прийде до нас. Точнісінько так само міркує й Путін. Якщо залишиться Порошенко, ми знаємо, як діяти, — якщо прийде Тимошенко, отже, й до неї знайдуться підходи. Вперше зовнішні гравці думають, що впливатимуть на будь-якого президента України. Так і буде, якщо новий президент володітиме малою легітимністю, але якщо легітимність буде більшою, то він зможе опонувати зовнішнім силам. Але не двом одночасно.

Гадаю, 2019 року ми почнемо повільно підніматися, тому що всі негативні обставини вже сталися, помилки зроблені. Гірше не буде. Криза зайшла так глибоко, що вихід має бачитися десь поруч. Думаю, що вона закінчиться новою політичною якістю й новими людьми. І це буде зрозуміло десь восени 2019 року.