Протистояння на Грушевського — очима українських журналістів

Те, наскільки швидко може бути розв’язана мирним шляхом непроста ситуація, яка склалася в країні, зокрема за рахунок об’єктивного інформування та не нагнітання проблеми, сьогодні великою мірою залежить від професіональної роботи журналістів і «правильної лінії» їхньої поведінки. І більшість медійників, треба сказати, вперше побачивши «гарячу точку» в своїй країні, з цим справилися. Зокрема, інформуючи громадян фактично в режимі нон-стоп. Часто — за рахунок ризику особистому здоров’ю. Утім, як зізнаються фотокореспонденти й оператори, над чиїми головами літають кулі, найбільше їх хвилює не це. «Ми працюємо між двома воюючими таборами, — зауважив фотокор «Дня» Микола Тимченко. — І нам дістається від обох. Та болить те, що по ці обидві сторони барикад — українці».Якою побачили сутичку на вул. Грушевського українські журналістки крізь об’єктиви своїх камер?

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Руслан КАНЮКА, редактор більд-редакції, фотокореспондент «Дня»:  «Так ще не працював. Буквально в тебе над головами вибухають світло-шумові гранати та літає каміння — з обох сторін. А ще — постріли зі зброї. журналісти — посередині, саме на «лінії вогню». Страшно тільки спочатку, потім «втягуєшся» і просто намагаєшся виконати свою роботу».

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Микола ТИМЧЕНКО, фотокор «Дня»:  «Ситуація на Грушевського страшна. Про це не можна забувати, коли над головами вибухають гранати та літають кулі. Але вона не така вже й гнітюча, як це часто малюють на екранах телевізорів. Не треба додатково нагнітати обстановку. Кожен оператор та фотокор по кілька разів на годину ловить себе на думці: піти за спиною мітингувальника та зробити ексклюзивний кадр чи краще не ризикувати отримати кулю. Більшість намагається балансувати між здоровим глуздом та професійною завзятістю. Складність роботи в тому, що ти розумієш: по обидва боки — твої співвітчизники».

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Максим ЛЕВІН, фотокореспондент lb.ua:  «Євромайдан — це коли, виходячи з дому, чуєш від дружини з дітьми: «коханий, були раді тебе бачити».

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Іван ЛЮБИШ-КІРДЕЙ, телеоператор «2+2» та автор «Дня»:  «На Грушевського мені розбили фотокамеру  — хтось поцілив бруківкою просто в мене. На щастя, я не постраждав, але камера вже «поза грою». Тепер залишу її собі на згадку про ці екстремальні події в історії країни. Швидше б вони минули. Засмутився не як через зламану техніку, так через те, що в такий важливий момент лишився без своєї «зброї» і не міг фіксувати все, що відбувається. А події на Грушевського, як і в країні, змінюються буквально щохвилини».

Андрій ЦАПЛІЄНКО, журналіст телеканала «Інтер»: «Є дві головні складності висвітлення сутичок на вулиці Грушевського. Перша — важко залишатися об’єктивним, коли ти знаходишся в епіцентрі агресії. Друга — складно працювати, коли тобі намагаються влучити в голову кулею, нехай гумовою. А загалом, ніколи не думав про те, що доведеться знімати репортажі про такі сутички в україні і що побачу стільки своїх поранених колег. Сподіваюся, що слово «війна», яке на разі алегорично застосовує і влада, й опозиція, — не перекочує з текстів політичних звернень у наші репортажі. Знаходячись там, де тривають справжні криваві війни, де людей вбивали просто перед об’єктивом мого оператора вадика ревуна, я завжди в думках — отак банально! —  Бажав своїй країні миру і спокою».