Асфоделевий пагорб...

У День української писемності та мови відбувся традиційний радіодиктант національної єдності. Диктант цього разу читав письменник Юрій Андрухович, а текстом був початок його нового роману. Каменем спотикання для багатьох учасників радіодиктанту стали  асфоделі.

А між тим слово зовсім не страшне, а навіть цікаве, і не лише з ботанічної очки зору. Але спершу — слово ботаніку.

РОЗКВІТЛИ НАШІ АСФОДЕЛІ

«Асфоделі — рід квіткових рослин із підродини асфоделевих, —  розповіла біологиня Марія САВЧУК. — За інформацією бази даних The Plant List, до роду входить 18 видів. Найвідоміші з них — білі, а також дудчасті, гіллясті й тонколисті. Цей рід складається переважно з багаторічних квіткових рослин сімейства асфоделей, які вперше описав, як завжди, всюдисущий  шведський ботанік Карл Лінней  у 1853 році.  До цього вважали,  що представники роду належать до сімейства лілій.  Квіти росли здебільшого в Африці, на Близькому Сході, Індії, у середземноморській Європі. Деякі види добре прижилися і в Новій Зеландії, Австралії, Мексиці, південному заході США».

Чимало асфоделей стали досить  популярними садовими рослинами, які прикрашають сади і парки.  Вони добре ростуть у  добре освітлених місцинах на гарно дренованих ґрунтах. Окрім того, є кімнатні  види асфоделей, досить декоративні.  Ландшафтні дизайнери відзначають, що ці  теплолюбні квіти не складно вирощувати і в Україні. Їх і вирощують, насамперед асфодель білу.

Їхні родичі, що зростають у дикій природі середземноморських країн, гарні  багаторічні трав’янисті рослини, мають товсті кореневища з так званими шишками, продовгувате листя або безлисте стебло з досить великими квітами. Ці квіти схожі на лілії  — білі, жовті, часом пурпурові, зібрані у грона чи китиці.

БУЛЬБИ РОСЛИНИ МІСТЯТЬ БАГАТО КРОХМАЛЮ І ЦУКРУ

Найчастіше у Європі  і в дикому вигляді, і в окультуреному можна побачити  асфоделі  білу і гіллясту. Коріння обох видів має багато шишок чи бульб, всередині білих, а назовні чорних. Ці бульби містять багато крохмалю, до того ж досить цукристі. Дослідники переконані, що цукру там більше, ніж у цукровій тростині.

В Іспанії та Греції такі асфоделі посідають чималі площі  на вологих лугах. Такі луки у час цвітіння квітів мають надзвичайний вигляд і здаються покритими снігом чи туманом. Окрім того, що бульби цих чудових рослин  цілком їстівні, з них, пишуть, навіть добувають спирт. Асфодельний спирт вважається чистим, мало того, що без домішків сивушних  масел, він ще й має аромат квітів.

Завдяки тому, що в бульбах рослини міститься крохмаль, вуглеводні і цукор, їх використовують ще й для виготовлення клею. У деяких країнах подрібнені бульби асфоделі використовують для виготовлення так званого асфодельного хліба.

Листки рослин використовують для обгортання буррати — італійського сиру. Листя й сир залишаються свіжими, тому свіже листя свідчить про свіжість сиру, а засохле — навпаки. Давні греки, схоже,  були добре обізнаними і з лікувальними властивостями  бульб асфоделі, вони використовували їх при отруєнні.

У ГРЕЦЬКИХ ЛЕГЕНДАХ ПОВ’ЯЗАНА З ПІДЗЕМНИМ СВІТОМ

У грецьких легендах асфодель — одна з найвідоміших рослин, що  пов’язані  з підземним царством мертвих. Гомер описує його в «Одіссеї» як  великі, заквітчані асфоделями, луки, де вічно блукають душі мертвих, яких після суду не визнали ні праведними, ні неправедними, з тих пір немає їм місця ні в раю, ні в пеклі. Вони бродять  квітучими полями, п’ють воду з річки Лети, вдихаючи аромат цих квітів і поступово забуваючи земне життя.

Відомий грецький міф розповідає, що бог підземного царства Аїд  за допомогою асфоделі викрав богиню  Персефону. Та побачила прекрасну квітку і хотіла зірвати її. Та в цей момент земля розкрилася, з’явився Аїд на колісниці, запряженій чорними кіньми, викрав Персефону і зник з нею під землею назавжди.

За квітами закріпилася траурна репутація, їх саджали здебільшого на могилах. Цей звичай, певно, виник із  давнього вірування, що мертві потребують їжу.

Асфодель  на довгі часи стала символом,  що надихає людей мистецтва. Квітка згадується багатьма письменниками, особливо в зв’язку з міфологією смерті, відзначають літературознавці. Асфодель згадують, зокрема, у своїх творах  Елізабет Барретт Браунінг, Леонард Коен, Вільям Фолкнер, Генрі Уодсворт Лонгфелло, Джон Мілтон, Едгар Аллан По, Олександр Поуп,  Оскар Уайльд та багато інших авторів безсмертних творів.

Є асфоделі місце й у дивовижному світі Гаррі Поттера, де рослина носить ще назву золотоцвітник чи безсмертник. Це багаторічна трав’яниста рослина з продовгуватими листками, коріння якої використовували для приготування клею, асфодельного хліба і порошку для таємничих Зілля Віггенвельда  і Напою живої смерті.