Бесіда про невимовне

Олександр Дубовик пише картини і філософсько-іронічні тексти, читає «свою» літературу, відвідує цікаві виставки у різних країнах і продовжує шукати золоту середину між власним прагненням до ідеального світу та жорсткими законами світу повсякденного. Іноді здається, що цей митець несе дорогоцінне світло з далекого пульсару й відлуння від цього світла віддзеркалюється в кожному прожитому дні, відповідно до гасла «Тут і зараз!».

На виставці можна побачити твори, написані впродовж останніх десятиріч, проте коріння цього живопису виростає з творчих пошуків початку 1960-х. Пошуки власної індивідуальності призвели до того, що художник цілком відмовився від офіційного напрямку радянських часів — так званого соцреалізму на користь авторського живопису, позбавленого будь-яких ідеологічних рис. За це мужнє рішення художник заплатив довгими десятиріччями офіційного невизнання та скрутним фінансовим становищем. Проте він отримував справжню насолоду від вільної творчості, а з часом прийшов і довгоочікуваний тріумф — визнання на міжнародному рівні.

Сьогодні Олександр Дубовик — відомий митець, проте його творчість знову ж таки не обмежується умовностями сучасної арт-комерції. Це окремий мікрокосмос. Художник довів своє право на існування ціною чималих зусиль, тому Тріумфатори з полотен Олександра Дубовика чудово знають ціну будь-якої перемоги. Ці метафізичні істоти з крихітними яскравими прапорцями наочно втілюють житєвий досвід творчої особистості, яка «має багато біографій». Відомо, що ми живемо у світі дуальності. Світло існує завдяки тіні, щастя є блискучою верхівкою нещастя, а закон — мужній вершник на спині одвічного хаосу.

Міркуючи про життєві метаморфози, художник у своїх полотнах не просто рефлексує, він щиро намагається розшифрувати наше незрозуміле, абсурдне і жорстоке життя та свідомо направити на нього промені зі свого космічного пульсара — джерела світла, розуму й гармонії. Його картини за своїм духом досить близькі до іконописних витворів Візантії, європейського Середньовіччя та раннього Ренесансу. Це цілком природно, бо змінилися лише зовнішні прикмети — канонічні, жанрові, стильові, проте витоки творчості залишилися абсолютно ідентичними. Завдячуючи метафоричності змісту, спектральній чистоті палітри, локальному застосуванню кольорових плям, Дубовик досягає концентрації на духовному змісті картини, бо, за великим рахунком, справжня творчість — це бесіда про невимовне. Невипадково Олександр Богомазов зауважив, що «єдина мета мистецтва — перетворити людину землі на Сина Неба». Отже, картина — це найщиріший і найвідвертіший з усіх можливих варіантів діалогу...