GENIUS LOCI Юрія Химича

Шістдесят дві роботи виставки «Художник і Місто» знайомлять глядача з цінною ретроспекцією творчості відомого українського майстра Юрія Химича в період з 1940 років до останнього у житті маестро 2003 року.

Обравши своєю місією відтворення міських пейзажів, Юрій Химич пройшов через декілька творчих етапів. Він принципово змінював свою манеру і погляд на суть пейзажного жанру і в  кожній своїй роботі прагнув змалювати не лише видимий фізичним зором об’єкт, а й деяку тонку атмосферу, відособлений характер архітектури. На виставці «Художник і Місто» представлені твори з колекції сина Юрія Химича. Виставка показує глядачеві місто, якого вже немає, тут можна побачити пейзажі післявоєнного Хрещатика 40-х років і будиночки на Андріївському узвозі, які давно знесли. Ідея експозиції  — показати тісне лірично-схвильоване взаємопроникнення міста і Художника.

«На мою думку, ця виставка унікальна тим, що тут уперше експонуються найбільш ранні роботи: по суті, вони є зовсім ще нерішучими, першими пробами — говорить син художника, Михайло Химич.  — Ось, наприклад, ми показали глядачеві перший автопортрет батька, де йому всього 20 років. Він намалював себе 1948 року, коли вже став студентом. А тут, поруч  — вже цілком професійні акварелі 1955 року. Вражаюче, що пройшло всього декілька років, а його рівень майстерності помітно виріс. За цей недовгий термін батько зумів стати одним із кращих акварелістів свого часу, він належав до художників, чиї роботи сьогодні визнані класикою. Антиквари цінують пейзажі Юрія Химича, оскільки вони становлять не лише художню, але й історичну цінність. Художники люблять його творчість просто за те, що «добре написано».

Сьогодні складно назвати імена майстрів архітектурного пейзажу, здатних зайняти нішу Юрія Химича або навіть просто наблизитися до його професійного рівня. Найдивовижніше в цьому художнику  — не лише віртуозне володіння технікою, але і властивий тільки йому одному дар бачити архітектуру абсолютно по-своєму. Ця рідкісна здатність свідчить про розвиненість художника як особистості, і невипадково природа нагородила його не лише живописним талантом, але і здібністю до поезії, до музики. Як тонко сприймаючий художник, Химич пропускав своє бачення архітектури через внутрішній, гостро-індивідуальний камертон і дарував глядачеві «свою» Софію та Лавру, «свій» Поділ і «свій» Андріївський узвіз.

Ареал його поїздок величезний, завдяки багаторічній праці Химича нащадкам залишилися у спадок цінні зображення архітектурних скарбів Херсонеса і Боспора, Бахчисарая та Судака, Львова, Чернігова, Ужгорода, Дрогобича, Кракова, Любліна, Віслиці, Переяслав-Хмельницького, Гельсінкі і Праги.

Проте скрупульозно-точна і гранично близька до фотографії фіксація архітектури ніколи не приваблювала художника. Він умів відчути неповторну суть кожної будівлі або комплексу і у своїх станкових роботах прагнув передати саме живий дух архітектури. Еволюцію авторського стилю Юрія Химича неважко простежити на виставці «Художник і Місто», переходячи від ранніх акварельних робіт до більш пізніх, виконаних у техніці гуаші. Пізні роботи маестро гранично розкуті, ми бачимо неповторний, гротесково-загострений «лик» древньої будівлі, геніально передані  настрій і атмосфера. Поряд з декоративно-узагальненим, по-літньому яскравим Софійським собором можна побачити і темну, сонно-мінорно лунаючу у вечірньому освітленні Києво-Печерську лавру.

«СОФІЙСЬКИЙ СОБОР». 1964 р.

«На початку 1960 років стався серйозний злам художніх цінностей,  — розповідає син художника, Михайло Химич.  — Багато художників вирішили піти іншим шляхом. Батько в цей період різко кинув писати в реалістичній манері в техніці акварелі, став використовувати інші матеріали і взагалі поміняв свій почерк. Усі роботи 1960-х років умовно-декоративні, мені здається, тут позначилося знайомство батька з Сергієм Отрощенком, який був старший за нього на 15 років. Тоді ця зміна манери була дуже сміливим рішенням  — більше того, це був свого роду хуліганський виклик. Багатьма художниками старого гарту такий експериментальний підхід сприймався як щось зовсім дике. Абстрактні роботи батька сталі дуже відомі, але як не парадоксально, наступним етапом стало повернення до реалізму. Проте це вже абсолютно інший рівень, у роботах 80-х років відчуваються сліди ранніх акварелей, типове для колишніх років шанобливе ставлення до натури, але дуже виразно просліджуються і напрацювання декоративного періоду. Додам, що навіть попри те, що батько не був офіційно «забороненим художником», у ті часи його роботи не сприймалися багатьма колегами і критиками і не купувалися. Коротко кажучи, він «працював у шухляду». Заробляв собі на життя лише викладацькою працею. Його студентами були архітектори, а не художники, бо батько працював у досить вузькому і спеціальному жанрі архітектурного пейзажу. У батька є учні й послідовники, це реставратори, які активно працюють сьогодні, Юрій Лосицький, який реставрував Гостинний Двір і  фонтан «Самсон», а також Дмитрієвич —  автор реставрації Михайлівського Златоверхого собору».

Вірність професійним принципам, справжня захопленість своєю роботою супроводжувала Юрія Химича упродовж усього життя. Знаменно, що після закінчення виставки фонди Музею історії Києва поповняться десятком творів знаменитого майстра архітектурного пейзажу, завдяки цьому для киян наступних поколінь будуть збережені історично цінні пейзажі того Києва, якого вони не знають. Розширення своєї колекції природно для музею, покликаного зберегти історію столиці, адже роботи Юрія Химича широко відомі в Україні і вже не перший рік гідно поповнюють музейні колекції в Росії, Прибалтиці, Польщі, а також перебувають у приватних колекціях колишніх послів США в Україні Вільяма Міллера і Карлоса Паскуаля.

Твори Юрія Химича, що геніально відтворили атмосферу міста, відкриті для відвідувачів у двох залах Музею історії Києва до 4 березня.

Ілюстрації надані Музеєм історії Києва