Iсак ТАРТАКОВСЬКИЙ: 100 років внутрішнього діалогу

Ісак Тартаковський — чи не єдиний український художник, чиї картини прикрашали практично всі республіканські виставки другої половини ХХ століття; художник, численні полотна якого нині зберігаються та регулярно виставляються у 33 музеях України. 25 квітня витонченому пейзажистові й неперевершеному портретистові виповнилося б 100 років.

Відомий в Україні майстер пензля І.Тартаковський уперше любов до живопису відчув того дня, коли батько практично на останні свої гроші купив йому — ще малому — альбом художників італійського Відродження. Від того часу, попри талант, майстерність і визнання, Ісак Йосипович свідомо чи несвідомо, працюючи у стилі класичного реалізму, намагався наслідувати дивовижні зразки класики світового живопису. Дитячі спогади про знайомство з репродукціями відомих полотен великих художників, як зізнавався митець своїм дітям — нині теж знаним художникам Анатолієві Тартаковському й Олені Паламарчук, час від часу виринали в його уяві навіть у поважному віці. Мабуть тому протягом життя І.Тартаковський завжди перебував під впливом творчого неспокою — у пошуках нових форм, цікавих образів, універсальних технік зображення, випробувавши свій талант практично в усіх жанрах образотворчого мистецтва: пейзажі, портрети, тематичні картини, натюрморти й численні замальовки...

— Для мене особливо цікавими є його твори портретного жанру, а їх митець написав чимало, — говорить у розмові з «Днем» старший науковий співробітник відділу мистецтва ХХ століття Національного художнього музею України Людмила КОВАЛЬСЬКА. — В кожному портреті — душа сучасника. Унікальність портретиста І.Тартаковського, як на мене, полягає саме в тому, що він, пишучи портрет конкретної людини, завжди намагався надати йому узагальненого образу свого сучасника. Фактично в кожній конкретній особистості художник хотів простежити типові риси українця ХХ століття.

— Його творчий спадок став зразком живописної майстерності, довершеного малюнку, композиційної досконалості, — вважає мистецтвознавець Валентина ЄФРЕМОВА. — Поряд із повсякденною роботою над портретами, І. Тартаковський пише багато тематичних картин, пройнятих любов’ю до природи та й взагалі життя, яким притаманні образність, своєрідна метафоричність. Творчі криниці І.Тартаковського сповнені дивовижної енергетики, що живлять і живитимуть не одне покоління шанувальників і фахівців образотворчого мистецтва.

Свій унікальний авторський стиль І.Тартаковський знайшов не відразу. У 1950-ті роки він із професійною любов’ю захоплювався творами іспанця Д.Веласкеса. Мистецтвознавці відзначають навіть певну схожість у манерах зображення обох художників. У 1960—1970-х роках Ісак Йосипович тяжів до імпресіонізму, а в 1970-ті витончений, але разом із тим суворий стиль його полотен поступово пом’якшувався. Від цього часу автор, працюючи над портретами, все більше вдавався до психологічного зображення внутрішнього світу свого персонажа. Саме тому для більшості шанувальників образотворчого мистецтва І.Тартаковський передусім відомий як портретист. Справді, знайомлячись із портретною галереєю митця, зустрінеш практично всю творчу українську інтелігенцію другої половини ХХ століття. Його полотна — ніби окрема сторінка історії України. Художникові позували видатні діячі науки, культури, герої війни... Також на численних портретах зображено нікому не відомі люди. Критики й нині відзначають, що саме І.Тартаковський не просто писав візуально схожі портрети, зображуючи людей, а буквально передавав на полотні їхній внутрішній світ.

— Тато з однаковим творчим запалом писав портрети як відомих особистостей, так і пересічних людей, — пригадує донька Олена Паламарчук. — Якось, коли один чоловік перевозив його на човні через Дніпро, тато розкрив етюдник і буквально протягом години написав його портрет. Він малював практично всюди, де знаходився: на вулиці, в потязі, на концертах... Словом, хоч де він був, діставав із кишені нотатник та олівець і починав малювати.

Робота над одним портретом, за спогадами доньки Олени, могла тривати від кількох годин до кількох тижнів. Усе залежало від того, наскільки вдавалося оголити душу людині, яка позувала. «Емоційна характеристика портретів, створених пензлем І. Тартаковського, посилюється особливою магією погляду обраних натур. Митець проникливо споріднюється з персонажами своїх творів, віддає їм свої почуття й повагу. Це прокладає стежку для довірливого діалогу між картиною та глядачем, — відзначає В. Єфремова. — У передачі поглибленого погляду, я б сказала, не було рівних Ісакові Йосиповичу. В цих поглядах закарбовано життєву долю, інтелект, духовність».

Критики припускають, що секрет особливого творчого мислення І. Тартаковського був закладений у 1930-ті роки, підчас навчання в Київському інституті кінематографії, який він успішно закінчив у майстерні О. Довженка як кінооператор. Звідси «магія завершених композицій, де немає зайвого, лише красномовна мелодія руху світлоносної палітри». Після війни І. Тартаковський навчався у Київському державному художньому інституті (1945 — 1951рр.). «Батько завжди з глибокою вдячністю згадував своїх учителів: О. Шовкуненка, К. Єлеву, Й. Штільмана, М. Шаронова, С. Григорьєва, — пригадує Олена Паламарчук. — Ці відомі художники заклали в ньому своєрідний фундамент творчого неспокою, який із часом переріс у власний художній стиль».

Увійшовши в історію вітчизняного живопису передовсім як портретист, І.Тартаковський написав чимало витончених пейзажів. Він завжди оригінально вмів не просто ілюструвати те, що бачив, а, так би мовити, пропустивши крізь себе, дарувати шанувальникам живопису власне бачення одночасного поєднання матеріального й духовного світів. «У пейзажах І.Тартаковського на перший план виходить освітлення, яке наповнює композиції масштабністю, монументальністю, — вважає В.Єфремова. — Цікаво, що всі ці твори написані безпосередньо з натури на Київщині, Полтавщині, Закарпатті, в Криму — «Чайка і море», «Яхти на Дніпрі», «Село Богдан», «Пристань у Гурзуфі», «Березень на селі», «Вечірнє сонце», «Морський прибій».

І.Тартаковський — автор численних тематичних картин, що вирізняються образністю і щирою любов’ю до життя. Підтвердженням цьому є його полотна: «У звільненому Києві», «Все для фронту», «Герої Дніпра»; теплі й одночасно хвилюючі події із життя Тараса Шевченка передані картинами «Смерть матері Тараса», «Шевченко у майстерні». Ці полотна зберігаються в музеях Т. Г. Шевченка у Каневі та Києві.

У 1990-х роках І.Тартаковський звертається до теми геноциду єврейського народу, створює картини «Останній шлях», «Євреї у полоні», «Євреї і політруки, виходь!», «Світова скорбота», «Сльози Бабиного Яру».

— В обраних для пейзажів темах, героях портретів, тематичних замальовок ми завжди відчували рівень загального розвитку батька, його ерудиції, — пригадує Олена Паламарчук. — Тато цікавився далеко не тільки живописом. Він любив класичні музику й літературу, вітчизняний кінематограф і театр. Напевно, все це разом допомагало йому практично в кожній роботі проявити своєрідний підтекст, показати цінителям живопису внутрішню сутність, справжню вагу того, що він малював.

З роками І.Тартаковський все більше відходив від складного жанру портрету й зосереджував свій творчий запал на пейзажах і натюрмортах. Вибираючись на кілька днів за Київ, у Конча-Заспу чи Осокори, митець годинами малював зворушливу природу чарівного передмістя. У пейзажах цього періоду передовсім вражає проникливість автора, з якою він зображує зовнішній світ. У своїх роботах художник майстерно відобразив усю різнобарвність українського життя ХХ століття.

З нагоди 100-літнього ювілею митця, 17 травня, о 16:00, у приміщенні Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України (Київ, вул. Володимирська, 22 А, територія Національного заповідника «Софія Київська») відбудеться відкриття виставки творів Народного художника України Ісака Йосиповича Тартаковського.