«Мета моєї творчості — спілкування»

Ви могли бачити масштабні графіті, якими Михайло Химич змінював сіро-зелений простір київських спальних районів, розмальовуючи позбавлені естетики бетонні коробки. Мабуть, певною мірою це — спадкове, адже Михайло — син українського архітектора, графіка, художника Юрія Химича, який відомий передусім завдяки своїм київським пейзажам. У мистецькому світі Михайло Химич — експериментатор, який поєднує кераміку та живопис. Утім більшість із тих, кому знайоме ім’я Михайла Химича, асоціюють його з оригінальним мистецько-соціальним проектом «П’ятихатки». Це своєрідна еко-«комуна» новітнього типу, автором архітектурної та ідеологічної концепції якої є Михайло Химич. Проект «П’ятихатки» знайшов своє втілення на території одного з приватних секторів у районі «Берківці» два роки тому. Проект замислювався як велика глиняна пустотіла скульптура, забезпечена електрифікацією та сантехкомунікаціями й придатна для життя. П’ять будинків (тому — П’ятихатки) і лазня розташовані за периметром прямокутної ділянки площею 300 кв.м й утворюють затишне мощене сланцем подвір’я. Зовнішній вигляд будови нагадує декоративну фортецю. Стіни пронизані безліччю хаотично розташованих вікон і вмазаних у стіну склопакетів. Кожен будинок має по два поверхи, гвинтові сходи, кухню, санвузли, вітальню, дров’яну піч для приготування їжі та обігрівання, камін, одну або кілька кімнат для відпочинку (другий поверх). При зведенні «хаток» застосовувалися лише екологічно безпечні матеріали, залишки будівельних матеріалів із сусідніх будівництв (бита цегла, обрізки керамічної плитки, рештки склопакетів).

«П’ятихатки» були створені на початку року, а зовсім нещодавно в Малій галереї Мистецького Арсеналу відкрилася виставка живопису Михайла Химича, яка позначила новий етап у творчості художника: монументальний розмах (в експозиції було представлено понад тридцять широкоформатних робіт), експресія, розкута робота з чистими кольорами.

З цієї нагоди «День» розпитав художника про його мистецько-соціальні проекти та спогади — про батька, а також Сергія Кримського, з яким, як виявилося, Михайло був знайомий.

— Проект «П’ятихатки» був втілений вами понад півроку тому. Як вам тепер здається, він удався?

— Цей проект не міг не вдатися, бо жодних сподівань щодо нього у мене не було. Тож, я повністю вдоволений результатом. При заселенні людей до цих будинків існувала єдина умова — навчити чогось своїх сусідів, якогось ремесла. Сьогодні там живуть хороші люди. Взагалі, «П’ятихатки» — це хороший приклад того, як не марнувати гроші, пускати їх не на їжу, не на шмотки, не на китайський джип, а зробити щось дійсно потрібне та корисне. Я витратив їх на більш цікаву та дивовижну справу, якою мені доводилося займатися — на зведення будинку.

— Зміна простору, в якому ми живемо, — наскільки це важливо й потрібно сьогодні?

— Я не ставив перед собою такої задачі, коли малював картинки на стінах міста. І взагалі не розумію, чому вони такими відомими стали. У тих картин, як і у всієї моєї творчості, мета одна — це спілкування. А що вже з цього народилося — малюнок на оболонській бойлерній, «П’ятихатки» чи серія картин, — не важливо. Я просто постійно спілкуюся. Моя творчість — це мова, діалог. Взагалі, не так давно я зрозумів, що створювати нові картини варто лише для друзів. Створювати їх для когось, розумієте? Мова в фарбах, у глині — ось що мене безмежно цікавить.

— Нам відомо, що ви були знайомі з Сергієм Кримським, який, без перебільшення, є одним із «учителів» «Дня». Які спогади він лишив по собі у вашій пам’яті?

— Сергія Кримського знало багато людей, а от чи він мене знав — складно сказати. Коли він виходив із аудиторії Києво-Могилянської академії, де читав лекції, з ним були знайомі всі, але чи він когось виділяв із натовпу студентів, мені невідомо. Можу сказати, що він був із тих людей, кого можна просто зустріти на вулиці й почати розмову, дуже цікаву розмову. Ми з ним спілкувалися декілька разів, і від цих зустрічей у мене залишилися дуже теплі спогади.

— А які найякскравіші спогади ви бережете про свого батька, відомого українського графіка Юрія Химича?

— Їх така велика кількість... Він був феноменальною людиною. Прекрасною, світлою та теплою людиною, мені далеко до нього. Талановитим педагогом, графіком. Крім того, у нього було неймовірне художнє чуття; дуже тонкий слух; розуміння усіх, хто малює; дуже широкі горизонти. Мій батько відчував талановиту людину, як-то кажуть, нюхом. Мене це завжди дуже вражало. Думаю, що непомилково буде поставити Юрія Химича в один ряд із уже згаданим сьогодні Сергієм Кримським, а також із не менш видатними людьми — Григорієм Якутовичем, Григорієм Хорошиловим та багатьма іншими.