Мишачий горошок

Як ви знайомите своїх дітей чи онуків з навколишніми рослинами, якщо знаходитесь в лісі, полі, степу, селі чи в горах? Оце — деревій, а то — цикорій, а ось конюшина, а  там — дика морква...

А зараз  довкола, у всякому разі біля нашого будинку, суцільні поля мишачого горошку, мимо якого більшість людей проходить байдуже, навіть наступаючи на цей барвистий килим.

Цікава рослина заслуговує на те, щоб ми знали про неї трохи більше.

Мишачого горошку так багато росте й на лугах, полях, уздовж дороги, у лісі. Часто  бачимо цілі синьо-фіолетові поля. Згодом горошок, що цвів усе літо, наприкінці серпня обзаводиться гарненькими зелено-жовтими стручками з чотирма чи шістьма маленькими горошинками. Власне, мишачим його називають не тому, що його їдять миші, а тому, що це  не справжній горох.

Горошки ці, між іншим, містять невелику дозу синильної кислоти, тому  ними можна й отруїтися, якщо з’їсти чимало.

ВВАЖАЄТЬСЯ БУР’ЯНОМ І РОСТЕ ПО ВСІЙ УКРАЇНІ

«Мишачий горошок — типова багаторічна рослина, росте практично в усіх областях України, — розповідає біологиня Марія САВЧУК. — Він зустрічається так часто, що ніхто, здається, й не помічає його. А між тим, цей бур’ян є лікарською травою, хорошим медоносом  і багатим на поживні речовини кормом для худоби».

У родині бобових (їх ще називають метеликовими, самі догадайтесь, чому)  налічують понад півтори сотні цих рослин. Вони ростуть найохочіше в Північній півкулі, особливо полюбляючи середземноморські країни. Чимало видів зростають також у Китаї, на Кавказі, Монголії, Японії, а ще — в Південній Америці та Східній Африці. В Україні мишачий горошок можна зустріти практично всюди, окрім, мабуть, великих міст, було б бажання. Простіше назвати місця, де горошок не може рости, — це водні простори і дуже болотистий ґрунт.

До їхніх близьких родичів належать чимало рослин. Серед них і ті, які називають їстівними — горох, квасоля, соя, боби і навіть арахіс. І добре відомі вам декоративні, які мають стручки — робінія, або біла акація, карагана, або жовта акація, гліцинія. І такі кормові рослини, як конюшина, люпин і люцерна.

ЦІННА КОРМОВА І МЕДОНОСНА КУЛЬТУРА

Та й сам мишачий горошок вважається цінною дикорослою кормовою культурою. Вона  невід’ємна  складова частина силосу і сінокісною травою. Мишачий горошок прекрасно освоює заплавні луки і ґрунти, які постійно підтоплюються. А ще такі луки — прекрасне нектароносне і медоносне  місце дикої природи, яке люблять бджоли і шанують пасічники. Ніжний нектар квітів мишачого горошку стає основою смачного меду з диких трав.

Окрім  того, мишачий горошок збагачує ґрунт.  Це вдається рослині завдяки тому, що на її коренях знаходяться невеликі бульби з бактеріями, що виробляють азот. Правда, захоплюючись корисними властивостями мишачого горошку, не треба забувати, що він все ж належить до рослин, які запросто захоплюють території і легко переходять на інші поля.

ОТРУЙНИЙ ТА ЇСТІВНИЙ ОДНОЧАСНО

Він одночасно отруйний і їстівний, буває й таке. Отруйний — бо містить синильну кислоту, якою можна отруїтися, якщо спожити багато горошку. А їстівний — бо після термічної обробки його таки можна їсти у невеликій кількості, що й робили в голодні роки. З мишачого горошку робили борошно, з якого пекли хліб, а з крупи варили кашу. Є інформація, що в Англії немовлят прикормлювали відваром, який приготували на основі цієї рослини.

За необхідності листя горошку можна використовувати як замінник чаю.

А ще пишуть, що в давнину в Шотландії людям з надлишковою вагою рекомендували їсти коріння мишачого горошку, яке ніби втамовує відчуття голоду.

У Середньовіччі шотландські монахи ніби вживали в їжу коріння  мишачого горошку, щоб утримуватися від спокуси  їсти заборонені страви. У літописах тих часів згадується, що люди, які вживали цю рослину, могли тривалий час не потребувати звичайної їжі.

Давньоримський історик, письменник, державний і військовий діяч  Пліній Старший помістив інформацію про мишачий горошок у свою знамениту працю  «Природнича історія», що вважається найбільшим енциклопедичним твором  античності. Серед інших ознак він відзначив і лікувальні властивості рослини.

Згодом, у XVIII столітті, наукові відомості про мишачий горошок (Vicia cracca) описав відомий шведський природознавець Карл Лінней. Народна медицина цілком успішно давно користується цілющою силою трави. Її рекомендують вживати як сечогінний, ранозагоювальний, протизапальний, розсмоктуючий, протинабряковий засіб.

Із свіжої трави роблять припарки, які допомагають лікувати нариви й фурункули, знімають наслідки укусів комах і ревматичні болі. Протипоказань до вживання мишачого горошку також чимало. Серед них — вагітність, атеросклероз, порушення обміну речовин. Не можна вживати його й дітям, яких якраз це дуже цікавить.

ГОРОШОК ДЛЯ... ПІВНИКА

Ви ж мабуть пам’ятає казку, в якій лисичка виманювала півника горошком? «Виглянь у віконце, дам тобі горошку!». Усі думають, що це звичайний собі горошок. А от і ні!  Таким горохом курей і півників не приманиш, вони його не їдять — твердий і великий. Біологи вважають, що це, скоріше за все, саме мишачий горошок, який тварини поїдають охоче.

А ще цікаво, що в нідерландській мові мишачий горошок називається Vogelwikke — тобто пташина віка. Придивіться уважніше до квітів, з яких складається суцвіття — вони й справді неначе маленькі пташки.